WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Самопізнання особистості у здійсненні та нездійсненні катарсису. Особистість як настановлення на післядію та як логічний осередок психологічної систем - Реферат

Самопізнання особистості у здійсненні та нездійсненні катарсису. Особистість як настановлення на післядію та як логічний осередок психологічної систем - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Самопізнання особистості у здійсненні та нездійсненні катарсису. Особистість як настановлення на післядію та як логічний осередок психологічної системи.
Психологи прагнули знайти логічний та практичний центр психологічних досліджень, який показав би реальне осереддя психіки людини та мав би завершений вигляд (у дусі вчинкової структури). Осо-бистість виступила перед дослідниками в її ситуативному, мотиваційному, дійовому та післядійовому компонентах. Це була відповідна маска (persona), мотиваційний смисл як гідність, тактика і стратегія поведінки, як дія і післядія. Далі постали такі поняття, як життєвий і творчий шлях особистості, що визначалися смислом життя.
Загальний смисл життя перетворювався на смисл життя конкретної осо-би, що пов'язано з її творчістю (творча особистість) і виходом до проблеми трансцендентального (універсальне та індивідуальне).
Особистість не задовольняється спеціалізацією свого вияву у світі. Во-на хоче універсально збагнути світ, але тут вона підходить до рубежу, де зливається з субстанцією і здійснює перехід у містичну сферу. В твоєму ніщо я хочу знайти все.
Типологія особистості показує лише єдину можливість вияву всезагаль-ного. Особистість є особливе, що прагне до всезагального, але знаходить у ньому свій кінець. Лише творча особистість поєднує всезагальне та індивідуальне і тому стає оригінальною.
Всезагальне (містичне) - особистість - оригінальність (неповторна творча індивідуальність): чи не у такій логічній послідовності поставали факти історичного пошуку, що зумовили появу гуманістичної традиції у лоні психологічної науки?
Гуманістична психологія
Підхід у психології, який вбирає проблеми любові, внутрішньої включеності і спонтанності замість систематичного їх виключення, визначається як гуманістично спрямований. Об'єктом гуманістичної психології є не прогнозування і контроль за людською поведінкою, а звільнення людини від пут невротичного контролю внаслідок "відхилень" її від структури суспільства або від психологічних умов індивіда.
Вважається, що гуманістична психологія виникла під впливом деся-ти спрямувань:
1. Групова динаміка, зокрема в галузі Т-груп.
2. Доктрина самоактуалізації (Маслоу, 1968).
3. Центрований на особистості напрям психології поради, терапії та ви-ховання (Роджерс, 1961).
4. Теорія Райха з його наполяганням на втіленні (body).
5. Екзистенціалізм, зокрема інтерпретований Юнгом (1967) і практично експериментальне Пертом (також Fagan і Shepherd, 1972).
6. Результати використання expending drag, зокрема LSD (Stenford і Golightfy 1967).
7. Дзен-буддизм, особливо його ідея звільнення (Letting, 1980).
8. Даоїзм, особливо його ідеї центрації та полярної єдності Інь - Лнь.
9. Тантра, особливо в її підкресленні важливості тіла як енергетичної системи.
10. Вершинні експерименти як одкровенні й просвітницькі (Rowan. 1976).
Гуманістична психологія не є акуратне, впорядковане і послідовне тіло знання. Це шлях для розкриття гуманістичних проблем за допомогою пара-дигмального досвіду:
1) глибока та інтенсивна група досліджень завершується загальним ре-алістичним ставленням до самого себе та інших;
2) екстатичний і верховний експеримент, в якому смисл єдності та па-тернів людського й природного світів є досягнутим;
3) екзистенціальний досвід буття повністю неземний і повністю відповідальний за певні думки та дії.
Головні діячі гуманістичної психології всі пройшли через досвід такого роду. Це привело до ідеї предмета знань, який може бути досліджений або оцінений тільки наступними експериментальними кроками.
Гуманістична психологія суворо спрямована до практичних цілей, її центральними поняттями є особистіше зростання (становлення) і людські можливості. Це означає, що люди можуть змінюватись, "працюючи" над собою. Гуманістична психологія розвинула велику кількість методів self-intervention (самозаглиблення), які можуть бути систематизовані під чотирма рубриками:
1) Тілесні методи:
o терапія Райха, зорієнтована на біоенергетику, відродження,
o метод Rolfmg's, Feldenkreis's,
o техніка Александера,
o "чуттєва свідомість",
o холістичне здоров'я тощо.
2) Мислительні методи:
o трансакційний аналіз,
o створення персональних конструктів ("репертуарні решітки" Келлї),
o сімейна терапія,
o NLP - нейролінгвістичне програмування тощо.
3) Чуттєві методи:
o Encounter, психодрама,
o усвідомлення цілісності,
o первісна інтеграція,
o порадництво та співпорадництво Роджерса тощо.
4) Спірнтуальиі методи:
o трансперсональне порадництво,
o психоаналіз,
o просвітництво інтенсивної творчості (enlightenment intensive workshops),
o динамічна медитація,
o ігри з піском (send play),
o тлумачення сновидінь (dream work) тощо.
Більшість цих методів можуть бути адаптовані до роботи в ряді галузей. Гуманістичні практики оперують з особистісним зростанням засобами порад, психотерапії, холістичного здоров'я, навчання, соціальної роботи, організаціональної теорії та консультування, менеджментового тренінгу, загального розвитку, групової самодопомоги (self-help groups), креативного тренінгу і соціального дослідження (Rowan, 1976).
Було зрозуміло, що гуманістична психологія викликає нову парадигму можливого дослідження людського буття, якщо воно є породженням прак-тичного знання. Людське буття вивчається як співдослідницьке, коли сам піддослідний також планує дослідження, бере участь в його виконанні та в осмисленні результатів. Цей процес дає більше шарів різного роду знання, ніж стара парадигма дослідження. Це знання є таким, що може бути вико-ристане негайно.
На цьому ґрунті розроблялися кілька концептів:
o The real self (реальна самість). Відкинуте деякими радикальними психологами, це поняття є ключовим у гуманістичній психології. Воно вла-стиве концептуальним побудовам Роджерса (1961), Маслоу (1968), Юнга (1967) та багатьох інших. Воно підсумовує, що ми можемо заглиблюватися нижче поверхні ролей і маскування для утримання і підкреслення самості (Shaw, 1974). Ряд широкошкалових досліджень, які спиралися на це, взаємодіяли з Hampdun - Turner (1971). Simpson (1971) стверджує, що тут ми маємо політичний аспект ідеї "real-self (реальної самості). З цієї точки зору статеві ролі можуть розглядатись як приховування "реальної самості", а отже як пригнічуюче. Ці зв'язки були уважно розглянуті Carney і McMahon (1977).
o Позаособистісне (sub-personalities). Це поняття було висунуто на перший план Assagioli та іншими дослідниками (Ferucci, 1982). Воно вказує на те, що ми маємо ряд підособистостей, які походять з різних джерел: ко-лективне несвідоме; культурне несвідоме; особистісне несвідоме; тривожні конфлікти і проблеми, ролі і соціальні проблеми (Frames), фантазійні уяв-лення про те, якими ми бажаємо бути. Оригінальні навіювання, два види свідомості, сформульовані Orustein(1972), - все це було досить ретельно опрацьовано в більшості досліджень (див.: Fadiman і Frager, 1976).
o Abandance motivation (багатство мотивації). Більшість ортодок-сальних психологів ґрунтують свої погляди на гомеостатичних моделях. Дія є думка, ініційована потребами або бажаннями. Людське буття, проте, дома-гається творчої напруги і підтримуючих ситуацій, як, відповідно, й редукції напруги. Мотивація досягнення
Loading...

 
 

Цікаве