WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Розвиток ідеї цілісності в рефлексологічному дослідженні організму людини. В. П. Протопопов - Реферат

Розвиток ідеї цілісності в рефлексологічному дослідженні організму людини. В. П. Протопопов - Реферат

методики. К.С.Мокульський убачає в цьому перехід від вивчення спрощеної поведінки, що протікає в ізольованій обстановці, до поведінки, яка розвивається в конкретних життєвих умовах.
Друга визначна ідея, за допомогою якої переборювався механістичний ухил рефлекторної теорії, була висунута О.О.Ухтомським. Це - ідея домінант"як головного принципу діяльності нервової системи. Цей принцип і взяли на озброєння рефлексологи, давши йому наймення "рефлексу зосередження". Цей рефлекс мобілізує механізми поведінки у зв'язку з актом "співвідносної діяльності", що настає, орієнтує організм на певну форму зв'язку з навколишнім світом, - тобто він є головним фактором, що регулює поведінку в її складних формах. Завдяки цьому створюються передумови виникнення нових зв'язків особистості з середовищем при використанні нею набутого досвіду.
Ідея домінанти допомогла розв'язати одне з принципових питань реф-лексології, а саме питання про структуру поведінки: чи можна розглядати поведінку як просту суму рефлексів, які арифметично складаються в ланцю-ги, або ж комплексні форми поведінки є щось більш складне, ніж проста сума рефлексів. Це питання більшість представників науки про поведінку вирішували в іншому розумінні.
Розширюючи поняття рефлексу, вкладаючи у схему рефлексу всю по-ведінку без залишку, рефлексологи в той же час вважали, що поведінка як процес є інтегральне ціле. Коли організм у своїх реакціях на середовище використовує минулий досвід, він уже діє не як сума рефлексів, а як цілісний апарат. Говорити про ізольовані елементи цього процесу можна лише із методичних міркувань. Якщо ми повинні досліджувати сполучну діяльність великих півкуль самих по собі, незалежно від набутого досвіду, ми перетворюємо досліджуваний об'єкт в елементарну модель; чим більше ми підходимо до конкретної співвідносної діяльності, до поведінки в умовах певної ситуації, тим більше повинні підвищувати порядок моделі, набли-жаючись до особистості, взятої в усій складності її особливостей і з усім багатством її досвіду.
Ідею вивчення високих моделей було висунуто Протопоповим ще в 1923 р. Він указав на необхідність переходу рефлексології до охоплення складних форм поведінки. Рефлексологія високих моделей, яка базується на рефлексології елементарних моделей, де акти поведінки зводяться до балансу основних процесів збудження і гальмування, лежить в основі комплексних форм поведінки. Саме ця рефлексологія становить базу педагогіки. Тут уже не буде узагальнень, які виходять за межі дослідних явищ. Таке відбувається тоді, коли закономірності, отримані на спрощених моделях, безумовно переносяться на моделі складні.
Враховуючи весь набутий організмом досвід, досліджуючи цілісну ре-акцію на середовище, рефлексологія, проте, втрачає тут - як предмет свого дослідження - саме рефлекси, і рефлексолог стає принаймні біхевіористом, розкриваючи характер поведінки особистості в цілому.
Рефлексологічне вчення про колектив. О.С.Залужний
Поширюючи в напрямку "змістової й методичної цілісності" застосування рефлексологічної методики, О.С.Залужний спрямував свої зусилля на вивчення колективу, зокрема дитячого, користуючись насамперед систематичним спостереженням і натуральним (природним) експериментом. Автор по суті переходить до сфери соціальної психології, хоч і вживає все ту ж рефлексологічну термінологію. Залужний критикує ідеалістичну психологію та педагогіку, які вивчали етичні норми поведінки на підставі абстрактних філософських міркувань про те, якою повинна бути людина взагалі. Відносно цього "ідеального типу" характеризували реальних людей. Натомість треба вивчати дітей виходячи з соціальних умов, в яких вони живуть. Так буде знайдено тип дитини або колективу, який у даних умовах найчастіше трапляється. Це і буде стандартний, нормальний тип. Залужний вважає, що скрізь у дослідженнях на перше місце треба ставити методику систематичного спостереження й натурального експерименту.
Написана в плані дослідження високих моделей книжка Залужного "Учення про колектив" викликала тривалу і принципову критику. Поки йшла мова про дитячий колектив, тут природний експеримент ще був можливим і отримані дані могли мати наукову цінність. Коли ж Залужний зробив спробу дослідити колектив узагалі, розкрити по суті соціологічну природу будь-якого колективу, абстрагувавшись в той же час від сенсу його життя, він наразився на серйозні нарікання.
Зведення до простого як методичний засіб не можна заперечувати лише там, де ведеться про вивчення акту поведінки з фізіологічного боку, тобто анатомо-фізіологічних механізмів самого акту, але· там, де цей акт треба вивчати цілком, не досить знати самі ці механізми, а слід, крім цього, знати ще й те соціальне оточення, яке пімотувало, сформувало цей акт і ту ситу-ацію, яка його спричинила.
Найважливіша риса поведінки - спрямованість як її норма. Такі нор-ми, зазначає Залужний, завжди є продуктом і регулятором колективного життя. Намагання зрозуміти акт поведінки без відношення до норми, змісту, тобто намагання зрозуміти незумовлений акт поведінки - це все одно, що шукати "річ у собі".
Сам педагогічний експеримент, коли він стосується формування не ок-ремих вузьких функцій, а цілісної поведінки, є експеримент по суті соціологічний, а не фізіологічний, а тому намагатися викласти дані такого експерименту в термінах фізіологічних або рефлексологічних -· це значить намагатися знищити специфічну характеристику того, що становить саму суть педагогічного, а не фізіологічного, рефлексологічного або навіть пси-хологічного, експерименту. Ставати на такий шлях - це значить відмовлятися від діалектичного методу й розглядати ці явища механічно.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве