WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Рефлексологічні ідеї біологічної та соціальної зумовленості людської поведінки. І. П. Соколянський - Реферат

Рефлексологічні ідеї біологічної та соціальної зумовленості людської поведінки. І. П. Соколянський - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Рефлексологічні ідеї біологічної та соціальної зумовленості людської поведінки. І. П. Соколянський
Незважаючи на певні успіхи, рефлексологічні дослідження людини з самого початку наштовхнулися на глибоку внутрішню суперечність, яка бу-де супроводжувати рефлексологію аж до її занепаду. З одного боку, її пред-ставники бажають бути в ранзі природодослідників поряд із фізиками, біологами і т. п., застосовуючи до вивчення людини звичайні об'єктивні методи, як це відбувається в інших науках. З іншого боку, ті рефлексологи, які присвятили свою діяльність вивченню людини, а не тварин, мали справу з соціалізованими психічними (або, за їхньою термінологією, - рефлексо-логічними) функціями, з людиною як соціальною істотою. Досконале вив-чення її не могло бути вичерпане методами природознавства.
Чистої послідовної рефлексології мало хто дотримувався. Склалося таке становище, коли дискредитована психологія вже ніяк не могла претендувати на визнання, але й рефлексологія не могла охопити психічне життя людини в усій змістовій повноті. І от замість визнати психічне, рефлексологи пішли шляхом еклектичного поєднання "фізіологічного" і "соціологічного" в людській істоті. Вони не бачили того, що органічне поєднання цих двох моментів і становить не що інше, як саме "психологічне". Штучність безпосереднього поєднання біологічного та соціального і привела зрештою, як буде показано далі, до загибелі самої рефлексології, до необхідності нової, діалектико-матеріалістичної постановки питання про суть психічного.
Проте з історичного погляду розтин психічного на біологічне й соціальне був почасти прогресивним явищем у науці. Психологія свідомості (наприклад, у В.Дзкемса) була ідеалістичною і навіть суб'єктивно-ідеалістичною саме тому, що вона, з одного боку, не вивчала матеріальних механізмів свідомості, а з іншого, не розглядала психіку людини як суспільно зумовлену. Насправді ж саме психічне і є сплав біологічного і соціального, але в такому сплавові ці два моменти перебувають у "знятому" вигляді (aufheben, за Гегелем). Коли в науковому поступі психології дійшли до потреби вичленити ці моменти, то в такому аналізові зникало власне психічне, як зникає вода, коли її розкладають на водень і кисень. У цьому - історичні корені виникнення теорії двох факторів. Будучи спочатку в якійсь мірі прогресивним явищем, вона згодом почала гальмувати розвиток психології та спотворювати педагогічну практику.
Рефлексологія, виявляючи неспроможність вирішити самотужки питання по суті психологічні, пішла на тісне спілкування з педагогікою, точніше, проблематику останньої підняла на свої плечі.
Питання побудови нової психології, зокрема питання людської по-ведінки, яка визначається біосоціальними факторами, привертали увагу І.П.Соколянського та інших дослідників. Ці педагоги-рефлексологи не раз намагались дискредитувати психологію як науку, що не встановила жодних закономірностей. Наполегливо борючись за "біосоціальне", Соколянський навіть вираз "психічне життя" бере в лапки, відмовляється шукати психологічних законів, "бо не існує й самої славетної своєрідності психічних явищ". Усю духовну природу людської істоти, хоч би якою складною вона була, він прагне дослідити методами наукового природознавства, конста-туючи, що проблеми людської психіки, свідомості, якою вона досі поставала перед людьми, зовсім не існує. Положення марксизму про те. що буття ви-значає свідомість, із сфери історичного матеріалізму Соколянський надто вульгарно переносить у природознавство. Він щиросердно вважав, що реф-лекторна теорія остаточно розв'язує в самому своєму механізмові цю непо-рушну формулу.
Соколянський наголошує на тому, що джерелом поведінки є не лише одна якась система в організмі, а весь організм у цілому разом з довкіллям, в якому він перебуває, тобто все фізичне й суспільне середовище, що оточує організм. "На наш погляд, на цілком слушний шлях стають ті дослідники природи поведінки, які визначають особистість як суспільно-біологічне явище", - стверджував він.
У дійсності особистість не є ні суспільне, ні біологічне явище, ні окремо, ні разом узяті. Взагалі суспільно-біологічного ні в природі, ні в суспільстві не існує. Те, що Соколянський тут допускає еклектику і механіцизм, засвідчується тією проблемою, яку він далі висуває: роль окремих чинників у діяльності людського організму (тобто яку роль відіграють біологічні моменти, а яку суспільні). Соколянський відповідає, що дві головні категорії чинників - біологічні й суспільні - виступають перед дослідником в їхній повній виразній ролі: одні - біологічні (внутрішні) відіграють ускладнюючу, регулюючу роль у поведінці; другі - суспільні (зовнішні) зумовлюють основні моменти суспільної поведінки особистості. Це ніби дає ключ до розуміння природи поведінки в цілому.
О. Залужний та І.Соколянський досить гостро виступили проти вульгаризаторів, які намагалися звести педагогічний процес до найпростіших схем рефлексу, не добачаючи всіх особливостей цього акту як явища, властивого лише людині як соціальній істоті.
Проте прямолінійно механістичні погляди в радянській психології, траплялося, продовжували і підносили як останнє слово науки. Найчастіше це стосувалося тих авторів, які намагалися найскладніші вияви поведінки зве-сти до найпростіших рефлексів і вбачати в актах поведінки лише суму реф-лексів, з'ясувавши які, можна було б цілком з'ясувати і всю поведінку.
Коли Залужний, Соколянський та інші намагаються вивчати лише фізіологічні механізми поведінки, використовуючи фізіологічні методи дослідження, вони по суті залишають рефлексологію, лише запозичуючи ЇЇ зовнішню ({юрму. У зв'язку з цим слід порушити питання, чи була рефлек-сологія як абсолютний принцип у повному ЇЇ розумінні представлена в Ук-раїні; адже фізіологічний механізм поведінки досліджував і сам І.П.Павлов. Отже, шлях, яким пішла українська школа рефлексологів (звуження завдання до вивчення лише фізіологічних механізмів поведінки) був шляхом загибелі їхньої науки.
Таким чином, в Україні панувала біосоціологічна школа рефлексології, яка підмінювала собою психологію. Не випадково журнал рефлексологів називався "Українським вісником експериментальної педагогіки та реф-лексології". Педагог мусив вивчати соціальне, а рефлексолог - біофізіологічне. Цими факторами вичерпувалася поведінка. Було втрачено основне - психологічне. А між тим побороти еклектику біосоціального можна тільки психологічним!
Еклектика цих двох компонентів об'єктивно приводила до дуалізму. Беручи ці компоненти в їхній специфічній застиглості, обминаючи психіку, не можна було насправді зробити ніякого синтезу між явищем природним та соціальним. Причому в цій еклектиці не природне піднімалося до соціального, а навпаки, соціальне зводилося до природного. Цього саме й вимагав рефлекторний метод дослідження поведінки людини.
Поділ факторів на внутрішні та зовнішні виявився надто поверховим, метафізичне фіксованим, у ньому не добачався живий процес переходувнутрішнього в зовнішнє і зовнішнього у внутрішнє. Те, що є лише зовнішнім, не має ніякого стосунку до життя організму. Кожна жива його акція - безперервний процес взаємного переходу зовнішнього і внутрішнього. Це стає зрозумілим особливо з погляду такої психології, яка визнає внутрішній,
Loading...

 
 

Цікаве