WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Рефлексивність і вчинковий канон. Загальна структура післядії (рефлексії) - Реферат

Рефлексивність і вчинковий канон. Загальна структура післядії (рефлексії) - Реферат

матеріалу іншого, але не зникає зовсім.
Другим важливим механізмом катарсису виступає субституція - підміна однієї події іншою, одного предмета потягу іншим. Субституція має й такі наївні, але впевнені форми вияву, які використовуються у педагогічних цілях щодо заспокоєння дітей, коли бажаний для них, але шкідливий або й небезпечний предмет замінюється іншим, який не викликає занепокоєння у дорослих. Субституція, як і катарсис, має місце і в стародавніх культурах, що виражається насамперед у жертвоприношеннях, коли замість людини приносять у жертву тварину, а далі й саму тварину замінюють якоюсь символічною дією з якимось предметом, використовуючи настановлення відповідних форм магії. Ідею субституції як важливої форми людської діяльності розробив ще у другій половині XIX ст. Л.Нуаре у творі "Знаряддя праці..." У цій формі катартичної дії вже немає репресивності щодо негативного предмета, але він залишається, і до нього є певна "повага" як до значущого предмета. Він залишається недоторканим - як за формою, так і за своїм субстанціональним змістом. Це подвійне відношення - і шанобливість, і страх - виражалося навіть з давніх-давен у ставленні до мерців - їх шанували та боялися водночас.
Катарсис у цілому є певна форма заперечення даного предмета, негація щодо нього. Феноменологія духу здійснює таке заперечення, хоча б за ге-гелівською формою: теза - антитеза - синтез. Третя, мабуть, найвища форма катарсису пов'язується саме з ідеєю синтезу, який і відкидає, і зберігає попередні форми заперечення. Синтез є підняття на новий рівень з певним перетворенням своїх антецедентів. Зокрема, вікові форми психічного залишаються, зберігаються на наступних етапах розвитку, але вже у певних перетвореннях, у новому контексті, з новим смислом. У випадках деградації старі, заперечувані форми психічного спливають у своєму первісному образі (якщо, зокрема, мова йде про актуалізацію ранніх форм поведінки у більш зрілих вікових проміжках часу). Більш чистий катарсис ґрунтується на засадах творчості, яка приносить щось зовсім нове. Воно хоч і має свої антецеденти, проте до них не зводиться. Це нове може бути у сфері пізнавальній: підведення окремих пізнавальних категорій під більш загальні, універсальні є катарсис; піднесення подій художнього твору над їхнім безпосереднім смислом та залучення їх до універсальних утворень народу, людства тощо є катарсис; вихід учинку з даної ситуації та утворення ситуації нової в результаті вчинку, його післядії, рефлексивної дії є також катарсис. Ці три ґрунтовних спрямування розробки катарсису охоплюють, зрештою, в цілому всі форми людської діяльності. Злиті воєдино, вони дають велику наснагу людині - найбільше у досягненні такого стану, коли вона у своєму духовному піднесенні зливається з вищим існуванням, найбільше - потойбічного характеру. Це й буде станом екстазу, або пере-ображення.
3. Екстаз, або переображення. Слово "екстаз" безпосередньо означає "бути поза собою". Це й несамовитість, і захоплення. Це вищий емоційний стан психічного, що наближається до навіженості з можливістю виникнення зорових та слухових галюцинацій. Під час екстазу здійснюється злиття людини і вищої сутності. Грецькі мудреці вчили про те, що у стані екстазу "Я" людини залишає тіло. В нього входять боги або музи, які й проголошують щось дуже важливе його вустами. За Платинам, східними і західними містиками (Б.Клервоський та ін.), у стані екстазу відбуваються зміни душі і Бога, піднесення духу, що завершується живим пізнанням Бога (cogito Dei experimentalis), а не почуттям єднання зі світовою основою - в дусі пантеїстичних учень. Поняття екстазу (у вигляді ''екстазису") у XX ст. було розроблено представниками екзистенціальної філософії. Екстаз означав тут "перебування в нічому" або результат змішування змісту понять "екстазис" та "екзистенція" - як перебування зовні. Екстаз має певні свої рівні, або сторони існування, І передбачає ідею емпатії, ентузіазму та еманації.
Першим визначенням екстазу є емпатія - здатність уявити себе на місці іншої людини, осягти її вчинки як вираження її почуттєвої, інтелектуальної та вольової сфери. Сам термін було введено на початку XX ст. (див. нім. Enfulihmg, за аналогією -симпатія). Людина за допомогою інтроєкції захоплюється тим, що сприймає, - твір мистецтва або реальну ситуацію. Американський психолог Карл Роджерс ввів емпатію як струк-турний компонент методів психологічного консультування, а термін "вчування" було розроблено німецьким психологом Т.Шписом.
Другим визначенням екстазу є ентузіазм. Він має спорідненість зі ста-ном натхнення. Згідно з Гегелевою концепцією, натхнення спалахує перед значним змістом. Це стосується й ентузіазму. Цей значний зміст становлять всезагальні й найвизначніші цінності - релігійно-філософського, взагалі світоглядного порядку, прагнення до яких, формування яких підносить лю-дину до стану ентузіазму, чим і визначається постійний характер її діяльності. Постійний і напружений характер діяльності було свого часу описано Дж.Бруно у книзі "Про героїчний ентузіазм" ("Degli heroici Jurori"). Саме ентузіазм дає людині можливість долати труднощі, що стоять перед її вибором і самовизначеністю, в цілому - творчим самостворенням. яке й стає героїчним діянням. Приблизно в такому світлі бачив ентузіазм І.Кант.
Третім значенням екстазу є еманація (від латинського слова emanatio - випливання з Єдиного, Світової душі тощо, як про це вчили неоплатоніки та гностики). Із божества витікає світ, але божество при цьому залишається невичерпним. Тут мова йде про ідею, протилежну розвитку від нижчого до вищого. На відміну від теологічного визначення еманації у психологічному вона найбільше пов'язана з творчим шляхом людини, показує взагалі протилежність ідеалу та його втілення в матеріальний світ.
Найбільш виразно цю ідею розгорнув М.О.Бердяев, розглядаючи велике питання творчості - творчість та об'єктивація, висуваючи далі ідею про такий вид творчості, коли в результаті еманації не відбувається деградація творчого продукту. Цю творчість він визначив як теургію, адже в ній відсутняматеріальна, речова об'єктивація. Насправді мова іще не про приреченість людини на творчу невдачу, а про вічне прагнення до вічних, неперевершених цінностей.
Так виникає могутній напрям сучасної психології, пов'язаний з екста-тичним станом, в якому людина приходить до самої себе після великого кола блукання у пошуках самої себе. Такою надходить психологія до завер-шення XX століття.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве