WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психософія вчинку— сходинки екстатичного буття - Реферат

Психософія вчинку— сходинки екстатичного буття - Реферат

процесу. В учинковому діянні людина творить, стверджує, знову відтворює тощо певну цінність, ідею, ідеал, еталон, відносячи їхній зміст до рівня узагальненого взірця, орієнтира у повсякденному діянні. Ціннісна творчість особистості постає при цьому не лише як процес раціонального продукування певних розумових узагальнень, а й як синтезований вияв життєвих сил особистості, її таланту сприймати, чуттєво переживати світ та його складові, надихати смислом кожний момент, фрагмент чи цілісну подію, етап свого буття, на-сичувати його індивідуально-неповторним змістом.
Творення ціннісного змісту буття особистості розгортається в декількох змістових просторах, онтологічних за своєю суттю: по-перше, особистість створює ціннісний контекст власного буття, виявляючи свою індивідуальність; по-друге, особистість примножує, певною мірою творить культурно-історичний контекст ціннісного буття людства, стверджуючи лю-дяність, забезпечуючи відтворення людського способу існування на різних його сутнісних рівнях: історичному, соціальному, індивідуальному. Відповідно можна стверджувати наявність певних духовних рівнів ціннісної духовної творчості, яку особистість реалізує у процесі вчинкового діяння. Зміст, процес, результат учинкового діяння особистості, кожного окремого вчинку завжди постають індивідуальною цінністю, адже кожний елемент учинку виявляє індивідуальну природу особистості, спричиняє її подальший розвиток, зумовлює можливість реально-практичного звершення її покликання та призначення, а отже, є необхідною умовою здійснення себе, своєї неповторної сутності. У вчинковому діянні буття особистості отримує певні онтологічні спонуки - рухатись до цілісності та завершеності його змісту, ствердження його смислу. Тому вже на онтологічному рівні аналізу кожний окремий, вчинок характеризується як звершена індивідуальна цінність та як започаткована цінність культурно-історична, зміст якої може сягати етнічного, всезагального тощо значення. Поряд із цим конкретні продукти духовної творчості особистості (життєві орієнтири, намагання, ідеї-взірці, еталони поведінки та професійного діяння тощо) суб'єктивно сприймаються нею як безпосередні, життєво необхідні цінності її реального життя; іноді об'єктивний зміст цих особистісних надбань може перевершувати простір та масштаб індивідуального життєдіяння особистості, а індивідуальна цінність отримує новий рівень свого сутнісного виявлення.
Якщо індивідуальний здобуток учинкового діяння особистості спричиняє саморух, розвиток, прогресивне змінювання ціннісного ряду соціального рівня (сфера діяння професійних груп, суспільних утворень, етносів, народів), він постає як суспільна цінність, в якій певною мірою виявлене суспільне, етнічне, народне. Якщо ж індивідуальний зміст та результат учинкового діяння перевершує межі конкретного історичного етапу розвитку суспільства та існування певного етносу, він може набувати статусу культурно-історичної цінності, в якій відтворений вселюдський смисл буття, а здійснений спосіб учинювання може підноситися до рангу канону.
Ще одна пізнавальна сходинка - аналіз можливого та дійсного, не-обхідного та достатнього в учинковому діянні. Цей рівень аналізу стає мож-ливим за умови здійснення попередніх рівнів аналітичних пізнавальних дій щодо реально-практичних виявів учинкової активності особистості, оскільки спрямований на розкриття глибинних психологічних закономірностей її вчинкового діяння. Саме цей рівень дає змогу актуалізувати приховані чи не виявлені цілком у реальному житті особистості протиріччя її взаємодії зі світом - зовнішнім та внутрішнім, навколишнім та згорнутим у просторі власного "Я".
Як учинковій дії (або циклу дій), так і кожному окремому компонентові вчинку властива певна діалектика можливого та дійсного. Це - онтологічна властивість буття як такого, існування сутнього як такого: індивідуальне, "безпосереднє самобуття" відтворює у просторі своєї історії відповідні онтологічні ознаки. Можливе в учинковому акті постає у двох онтологічних формах: як інтенція розгортання вже здійсненого, актуалізованого змісту, набутої якості (коли особистість здатна у кожній окремій вчинковій дії відтворити набутий нею раніше досвід учинкового діяння); як інтенція набування нового, якісно відмінного змісту, нової якості (коли йдеться про можливість особистості осягнути інший простір учинкових впливів, сформувати і засвоїти новий досвід індивідуального діяння). Відповідно, дійсне може поставати у таких формах: як безпосередньо виявлене, відтворене особистістю у конкретному вчинковому акті: як передосягнута, передбачувана можливість здійснити, розгорнути в реальності індивідуального життя певну характеристику, певну ознаку, певний досвід.
Отже, індивідуальному способові вчинкового діяння особистості завжди властива своєрідна діалектика можливого та дійсного, що виявляє індивідуально-неповторні механізми взаємодії даної особистості зі світом. Так, одна особистість схильна вибудовувати свій учинковий акт, спираючись передусім на вже відомий їй досвід, на вже освоєні засоби діяння тощо. Інша особистість постійно спрямована на експериментування, пошук нових засобів виявити свою сутність та осягнути світ. Іноді вияв цих спрямувань вступає в певне протиріччя з їх ініціюванням з боку особистості: так, суб'єктивні уявлення особистості про начебто властивий їй усталений спосіб учинкового діяння, що певною мірою "охороняє" її суб'єктивність від можливих деструктивних впливів та змін, можуть перебувати у деякій розбіжності з реальним станом речей, а вчинковий спосіб діяння даної особистості може поставати як "відкритий", "незахищений" з точки зору зумовлення та забезпечення суб'єктивної цілісності особистості у процесі пізнавально-перетворюючих взаємодій зі світом.
У психологічному дослідженні вчинку суттєвим є висвітлення діалектики необхідного та достатнього - також онтологічних характеристик життєдіяння людини. У розкритті логічних взаємопереходів необхідного та достатнього постає зміст розгортання потенційних особливостей особистості у звершенні вчинку певного духовного рівня і з певною мірою майстерності. Необхідне постає в учинковому діянні як:сутнісна, онтологічна ознака, інтенція "бути таким", "бути спорідненим власній суті", "бути здійсненим"; як сутнісна необхідність розгорнути власний індивідуальний зміст, що в реальності природно виявляється від вчинку до вчинку, від окремої дії до циклу дій тощо; як онтологічна ознака "свободи потенційного руху" індивідуальної сутності у просторі та часі індивідуальної історії. Достатнє, відповідно, поставатиме у декількох сугаісних іпостасях, серед яких щодо вчинкового діяння особистості слід виділити: достатнє як сутнісну завершеність морального змісту вчинкової дії, що, власне, і стверджує вчинок як такий - на відміну від інших типів соціальних дій особистості; достатнє як сутнісну завершеність самовиявів "Я" особистості у звершеному вчинку, що характеризують представлений світові спосіб учинкового діяння як індивідуально-неповторний, суб'єктивно-сутнісний тощо; достатнє як динамічну процесуальну ознаку вчинкового діяння особистості, що стверджує не лише поступальність розгортання вчинкового акту та індивідуальної історії життя особистості взагалі, а й цілісну завершеність (змістову та процесуальну) коленої окремої
Loading...

 
 

Цікаве