WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психософія вчинку— сходинки екстатичного буття - Реферат

Психософія вчинку— сходинки екстатичного буття - Реферат

величний простір можли-востей, очікувань, намагань і здобутків. Увесь життєвий лет відображається в цій межовості. Власне, осягнути межовість - означає осягнути ознаки життя, яке все перед тобою, лише зумій оволодіти його перспективами.
Осягнення суплених моментів буття, не є повсякденним актом. Воно здійснюється як учинок, воно відбувається як серйозна подія в індивідуальному житті людини, до якої слід бути готовою, яку слід відповідно обумовити й реалізувати. Бути готовим до такої події - означає не просто раціонально, абстрактно осягнути межовість буття, а й пережити її як таку, що має в собі потенцію злетів і падінь, знахідок і втрат, сподівань і розчарувань. А в цій полярній множинності потенцій треба вибрати для себе найбільш бажаний полюс - позитивний, конструктивний, перспективний.
Тому натхненний - це той, хто пройшов феноменологію пошуків та знахідок, оптимізму й песимізму; той, хто пізнав однобічність будь-яких визначень і прийшов до заспокоєння, точніше - до втихомирення. Це стан прийняття необхідності всього того, що є, це сходження до того, що прий-мається на віру, це всепрощення. Втихомиреність, смиренність убачається найвищим рівнем натхненності. Це - знання світу, визнання світу, напов-неність почуттями, що саме інтегрують життєвий шлях людини.
Між власне натхненністю та смиренністю постає палкість, при-страсність як найвища полоненність предметом. Натхненність бере свій зміст із цієї геніальної залученості у світ. Феноменологія такої залученості показує, що не можна зупинятись ні на чому, що зупинка, прикутість, прихильність є духовна загибель. Має бути духовна спустошеність, яка означає відсутність будь-яких прихильностей, особисту свободу щодо них. Ця духовна спустошеність й приводить до втихомиреності, хоч вважається негативним моментом феноменологічної діалектики.
Отож настає утихомирення як звільнення. Але це звільнення не є лише запереченням. Коли шекспірівський Просперо говорить, що ми виткані з тієї ж матерії, що й наші сни, що наше життя як сон, мова йде лише про те, що ми приймаємо за дійсне різні ілюзорності.
Можна стверджувати загалом, що психософія вчинку у своєму синтетичному вираженні має постати певним універсальним алгоритмом буттєвого руху людини до вчинку: від етапу до етапу, від потенції можливості до реальності дійсного звершення, від первинного рівня до вершинного утвердження свого буттєвого статусу Людини-творця, в якому за універсальною формулою "Щастя - це можливість мати можливість іноді відчувати себе щасливим" розкривається індивідуально неповторна здатність людини бути собою, бути "Я".
Відношення універсальності-унікальності присутні на завершальній стадії естетичних (і не тільки) відношень людини до світу - після чудесного та піднесеного. Філософськи це звучить як відношення субстанціальності-атрибутивності. Йдеться про єдність безконечного й конечного, світу та людини. В одному образі міститься весь Всесвіт. А універсальність та унікальність постають усезагальними принципами побудови світу - ре-ального, чуттєвого, живого.
У психософії вчинку, як у будь-якій сфері наукового пізнання, завжди актуальною є проблема предмета пізнавально-перетворюючих дій дослідника. У вирішенні цієї проблеми долається протиріччя між онто-логічним та гносеологічним контекстами наукового пізнання, у даному ви-падку - психологічного пізнання. У процесі тлумачення психологічної сут-ності вчинку завжди можна спостерігати певну діалектику предмета пізнання: якщо на етапі загальної теоретизації вчинок постає як складне багатозмістове явище, синтезоване за своєю природою, котре має розглядатися з певною мірою абстрагованості від реальності індивідуального життя особистості, то на етапі прикладної теоретизації конкретні буттєві ознаки вчинкової активності індивіда постають первинними, вихідними, і саме вони визначають той змістовий зріз, у якому вивчається, досліджується, аналізується зовнішній і внутрішній зміст діяння людини у світі.
У конкретному психологічному дослідженні вчинку слід ураховувати такі принципи прикладної теоретизації його сутності.
1) принцип поступального відтворення діалектичних видозмін предмета пізнання у засобах його теоретизації та емпіричного пізнання;
2) принцип багаторівневого аналізу суплених ознак учинкової актив-ності суб'єкта (йдеться про поступальне здійснення різних сутнісних для природи вчинку рівнів його аналізу - аналізу головних суперечностей учинкових структур, аналізу зміщення історичного та онтогенетичного ак-центів у структурі вчинку, аналізу духовних рівнів учинку, аналізу можли-вого та дійсного, необхідного та достатнього в учинковому діянні, аналізу трансцендентної сутності вчинку);
3) принцип методичної цілісності дослідження вчинку, адже кожний елемент аналітичних пізнавальних дій потребує застосування адекватних засобів (прийомів, методів, методик, технік) теоретичного та емпіричного пізнання. Центральним у психологічному дослідженні вчинку та визначенні його теоретичних засад є розгляд сутнісних рівнів аналізу вчинкового діяння особистості.
Вихідним рівнем аналізу вчинкової активності особистості є аналіз го-ловних суперечностей вчинкових структур. Цей рівень ніби окреслює за-гальний контур змістових ознак і характеристик учинкового діяння людини і висвітлює основні стратегії наступних пізнавальних дій щодо індивідуального способу, стилю вчинювання конкретної особистості.
Основні суперечності вчинкових структур постають у взаємодії об'єктивного й суб'єктивного, зовнішнього та внутрішнього, свідомого і несвідомого, індивідуального та універсального тощо. Ці суперечності роз-кривають своєрідний онтологічний, сутнісний простір вибудови структури та розгортання змісту вчинкової активності особистості. Оскільки способові вчинкового діяння конкретної людини завжди властиве домінування того чи іншого "знаку" в кожній семантичній парі суперечностей (наприклад, зовнішнього чи внутрішнього, індивідуального чи універсального і т. д.), стає можливим у результаті аналізу встановити той контур вчинкопої ак-тивності людини, який притаманний їй і тільки їй, а відтак є своєрідною візитною карткою, буттєвим відбитком її життєдіяння.
Спосіб учинкового діяння особистості поступово формується, вияв-ляється і видозмінюється протягом життя людини, набуває усталеності у процесі вчинювання. Це - динамічне утворення, яке вперше заявляє про себе із першим учинком особистості, тобто із самим її власне особистісним народженням. Протягом індивідуальної історії особистості окремі характерні ознаки її вчинкової активності генералізуються і поступово складають модель, спосіб, стиль учинкового діяння, які особистість може вдосконалю-вати, відтворювати в кожному з окремих вчинковихактів, а іноді - відмовлятися від усталеного на користь нового.
Психологічне дослідження та аналіз умов, причин, детермінант і ме-ханізмів індивідуального змінювання особистістю власного способу вчинкового діяння дають змогу встановити глибинні сутнісні особливості та характеристики життєдіяння особистості як достеменного суб'єкта власного життя. При відповідному лонгітгодному дослідженні можна простежити, як змінюється контур учинкової активності особистості відповідно до певного віку, етапу ? особистісного розвитку, моменту чи періоду життя тощо.
Аналіз
Loading...

 
 

Цікаве