WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психософія вчинку— сходинки екстатичного буття - Реферат

Психософія вчинку— сходинки екстатичного буття - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Психософія вчинку- сходинки екстатичного буття.
Сучасна психологія дедалі більше схиляється до думки, що єдиним механізмом, який перебуває у фокусі психічної діяльності, є структура вчинку. На сучасному рівні досягнень психології вчинковий принцип дає змогу бачити логічну структуру психології, будувати її систему, показує шлях, яким психологія виходить зі свого самозабуття, заглиблюється у власну сферу, відбиває суто психологічні закономірності. Зрозуміти історично усвідомлювані форми вчинку - означає зрозуміти якісно відмінні етапи становлення самої психології, зрозуміти її історію. Саме через структуру вчинку, як вона постає в історичному аспекті, відкривається можливість показати дійсні зв'язки психології з іншими формами людської свідомості, евристичну взаємодію між ними. Вчинок виступає також за-гальним феноменом людської культури.
Система психології не є тільки історичним або суто логічним феноме-ном. Вона містить у собі єдність логічного та історичного. Логічні супе-речності системи, розв'язуючись, стають фактами історії науки. Мова йде не про історичну форму системи та її змістове раціональне зерно, а про те, що один і той самий феномен системи водночас виступає і як історичне, і як логічне. Найповніше це виявляється у зв'язку логічної та історичної струк-тури вчинку.
Стародавня вимога "Пізнай самого себе" не тільки означає потребу пізнання ізольованої психічної даності, тобто психіки певної особи з усіма її особливостями, а й є відправною точкою для розуміння людства з тим, аби збагатити себе його найвищими культурними досягненнями. Цієї мети прагне психологія у своєму історичному поступові, змінюючи форми та створюючи нові способи підходу до свого предмета.
Сутність людського буття у сукупності його багатоманітних виявів та форм постає загальною метою філософських і психологічних шкіл, напрямів та ін. Сучасна наука не має універсального і абсолютно достатнього у своїх можливостях засобу пізнання цієї реальності, в якій дивовижним чином переплітаються всезагальне й одиничне, глибинно-приховане й доступне безпосередньому спогляданню, конкретно-реальне й трансцендентальне. У вчинково-зорієнтованому розумінні таким засобом пізнання (чи навіть світоглядним, у науковому розумінні, орієнтиром) може слугувати психософія вчинку - цілісна система уявлень про закономірності станов-лення та виявлення у вчинковому діянні сутності індивідуального людського буття.
Психософія може розумітись як достеменна психологія та філософія буттєвої мудрості. З одного боку, - це пізнавальний засіб і пізнавальна система власне наукового (професійно зорієнтованого) діяння, тому вона побудована з урахуванням можливостей розкривати логічні та історичні закономірності існування досліджуваних явищ і феноменів, у центрі конти-нууму яких - людське буття як одиничне та унікально-індивідуальне. З іншого боку, психософія - це своєрідна функціональна модель індивідуального буття, яка постає системою конкретних знань про його сутність та про те, яким чином, через застосування яких засобів можливо досягти певного рівня володіння реально-життєвими технологіями самоза-безпечення ефективності розгортання життєдіяння людини - як окремих його етапів, так і цілісної індивідуальної історії "Я".
Прообразом психософії вчинку може слугувати цілісна модель будь-якої завершеної форми творчої діяльності людини - мистецької, наукової, духовної тощо. Продукт цієї діяльності постає не простою результуючою глибинного процесу виявлення та предметного втілення згорнутої творчої енергії буття людини. Це водночас засіб установлення, врівноваження, утвердження "паритетно-сутнісних стосунків" між світом і людиною, її індивідуально-неповторною сутністю і буттям як таким.
Продукт творчої діяльності має спрямовувати до катарсису, до рівноваги між феноменом і ноуменом зі зберіганням їхньої сутнісної супе-речливості. Саме у цьому механізмі можна побачити передумови створення завершеної системи людської діяльності відносно призначення людини, що може бути названа психософією. Таким чином, творча діяльність постає не лише як духовно-витончений буттєвий атрибут, реалізація якого час від часу здійснюється окремими, особливо обдарованими людьми. Реалізація творчої діяльності, створення творчого продукту, втілення в ньому власної творчої енергії, яка обов'язково повинна "знаходити вихід", предметно виокрем-люватись, є сутнісно необхідним моментом у житті людини. Це як своєрідний кругообіг енергії - творчої, духовної, людяної, життєдайної.
Можна говорити про перспективу побудови прикладної системи засобів, своєрідної "технології буття", яка складатиме систему психософічних уявлень про шлях розгортання буття людини як окремого й унікального, такого, що має своє неповторне покликання і призначення, і такого, що повинно бути звершеним, розгорнутим, утіленим. Психософія тому - це шлях до мудрості, шлях до того, як бути натхненним, спрямованим до світу в якості активного, дійового партнера.
Натхненність як естетична категорія стосується людини, що пережила, перестраждала всю гаму пізнавальних та етичних відношень, що має великий життєвий досвід, який позначається на всій її поведінці та зовнішності.
Натхненність як філософсько-психологічна, онтологічна категорія сто-сується людини, яка осягнула можливість відкривати для себе сенс буття не тільки як цілісне і глобальне утворення, що іноді лякає своєю недосяжністю, а й як майже реально зриму маленьку іскру, що спалахне у якийсь момент життя: у посмішці дорогої людини, у дотику дитячої долоньки, у спогляданні результатів власної праці. Май натхнення відкрити собі цей сенс - і він розгорнеться й надасть поштовху наступному, майбутньому натхненню.
Натхненність - це і готовність, і певною мірою актуальна спро-можність людини відчути, пережити стан осягнення сутності буття. Це відбувається не лише у раціоналізованій формі вербалізованого тексту, в якому присутні чітко структуровані поняття й категорії відповідного ґатунку. Таке осягнення приходить і у вигляді якогось образу (звукового, зорового тощо), і у вигляді певного відчуття чи емоційно-почуттєвої картинки, що актуалізувалася в миттєвості індивідуального життя. Іноді - навіть як про-сто пригадування чогось із минулого, що лише у теперішньою віднаходить свій достеменний зміст та сутнісне звучання.
Натхненний - означає той, хто усвідомлює всю міру конечності, смерті як абсолютного знищення; той, хто пізнав усю протилежність "мирської суєти" та найвищого начала, протилежність феномена й ноумена. Це той, хто має уявлення про межу між буттям і небуттям, між минулим і те-перішнім, між "Я" і "нс-Я". Проте натхненний не вбачає в цій "межовості буття" трагедійності. Він віднаходить у ній інтенції буттєвого злету, оскільки, не знаючи ознак простору, неможливо зініціювати якийсь рух, якусь дію чи діяльність загалом. В одних просторових умовах ми лише повільно переміщуємось, обережно пересуваючись між оточуючими нас предметами (умовно закритий простір). Вінших - відчуваємо необхідність "бігу назустріч вітру й сонцю", де можливість рухів надзвичайно широка, її можна дозволити собі, не лякаючись (умовно відкритий простір).
Осягнути межовість буття - значить зрозуміти, що між його полюсами (початком і кінцем, народженням і смертю) -
Loading...

 
 

Цікаве