WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія у світлі вчинково-ситуаційних відношень. Т.Томашевський та інші - Реферат

Психологія у світлі вчинково-ситуаційних відношень. Т.Томашевський та інші - Реферат

інтроверта.
Більшість творців характеризуються певною незалежністю мислення і творення, нонконформізмом, важко піддаються натиску групи, в якій жи-вуть, відкидають умовні схеми поступу.
Творці є людьми критичними. Це включає уміння критично оцінити стан наукових знань, знайти в ньому прогалини та хибні твердження. Вони з обережністю приймають нові гіпотези, шукають аргументів для підтвердження їхньої істинності.
Творці можуть бути водночас досить наївними і легковажними в інших сферах людської діяльності, багатьом із них бракує рівноваги емоційної, часто вони не контролюють своїх почуттів, імпульсивні, збудливі.
Структура і механізми регуляції вчинків людини - наступна скла-дова психологічної теорії вчинку. Життєві процеси людини, як і її вчинкова поведінка, рівною мірою залежать від стану її середовища та актуальної ситуації, елементом яких вона є. Різні форми цієї залежності окреслюються як потреби. Тут виступає другий після ситуації пункт учинювання. Поняття потреби має три компоненти: суб'єкт, що потребує, предмет потреби й причина потреби. Коли мова йде про потреби, слід говорити, хто потребує, чого потребує й чому. Без хоча б одного з цих елементів поняття потреби буде неясним.
Залежність людини (її життя, здоров'я, розвиток, самопочуття, поведінка тощо) від середовища та актуальної ситуації є фактом об'єктивно, залежність ця існує без огляду на те, чи людина це усвідомлює повністю, чи ні. Виникають потреби об'єктивні й суб'єктивні. Потреби внутрішні і зовнішні зумовлюють потяг до рівноваги з середовищем, що здійснюється в процесі регуляції. Остання реалізує феноменпристосування. Є й саморегу-ляція. Друга форма регуляції виступає саме в дії: це перетворення предмет-ного світу самим суб'єктом. Регуляція стосунків індивіда з його оточенням полягає в тому, що індивід підлягає змінам згідно з оточенням, тоді як регу-ляція через дію полягає в тому, що індивід змінює оточення з оглдцу на власний стан, головним чином на власні потреби. Обидві форми регуляції доповнюють одна одну.
Тут постають поняття повторення, інтерналізації, селекції, динамічного стереотипу як певних засобів (форм) регуляції, доцільної поведінки загалом як спрямування на розв'язання проблемної ситуації.
Процес прийняття рішення розглядається поза мотиваційною сферою. Це одна з дій. Вона полягає у виборі окресленого діяння із діянь можливих. Прийняття рішення належить до найважливіших і найвідповідальніших людських чинностей.
За вади прийнятого рішення люди платять високу ціну - втрата здо-ров'я, руїна екологічна або поразка військова. Цей важливий феномен став предметом дослідження статистики, економіки, праксеології, психології. Прийняття рішення включається вченими в акт пізнавальний і мотиваційний, що цілком вірно.
Сучасні дослідження у цій царині тісно пов'язані з пізнанням і моти-вацією, адже до складу феномена прийняття рішення входять як уявлення варіантів дії чи наслідків рішення, так і процеси мотиваційні, такі як постання цінності (привабливості) результатів дії, що залежить від діючих мотивів.
Отже, вчинок постає як логічний осередок психологічної системи, і всі його основні структурні особливості визначають цю систему.
Друга половина XX ст. характеризується серйозною увагою до проблем мотивації, а саме мотивації вчинку. Рейковський підкреслює цю обставину, відтак структура вчинку постає в її більш повному зображенні. Психологів цікавить насамперед ідея мотиваційного процесу.
Загальна характеристика мотиваційного процесу пов'язується з ідеєю вчинювання, яка, зрештою, має свої головні засади у психології особистості; в цій останній імпліцитно міститься ідея дії та післядії.
Вчинкова поведінка, яка має певні наслідки під впливом емоцій, має в засадах характер реактивний; так, зокрема, вчинкове емоціональне є ре-акцією на виникнення емоційного стимулу. Людині властивий певний ме-ханізм діяння, який організовує поведінку особистості в такий спосіб, що приводить до досягнення певних важливих для неї станів речей. Механізмом, що забезпечує здатність до такої регуляції, є механізм мотиваційний.
Мотиваційний процес розглядається в його компонентах корисності й вірогідності та в таких головних властивостях, як спрямованість і напруга. Мотивація характеризується величиною, інтенсивністю, напругою. Вив-чається, зокрема, редукція мотиваційна, антиципована вартість винагороди результатів.
Антиципована вартість винагороди залежить від якості результату минулого досвіду в межах даної категорії, доступності наслідків, від психо-логічної дистанції очікуваного порівняно з наслідком.
Мотивацією безпосередньо пов'язуються проблеми фрустрації і стресу. Поняття фрустрації ототожнюється з певними властивостями об'єктивної ситуації, зовнішніми умовами, в яких суб'єкт виконує окреслену діяльність і задовольняє свої потреби. До причин фрустрації належать конфлікти мотиваційні. Конфліктна структура особистості є джерелом фрустрації. Сама фрустрація може бути розглянута як емоція. Не будь-яка фрустрація породжує агресивність, а така, що може бути названа арбітральною, тобто несправедливою, оцінена як ненавмисне зло з боку оточення.
Всі дослідження явища фрустрації постають у плані саме ситуаційного підходу. У зв'язку з фрустрацією слід розглядати явища фіксації (стерео-типізації, затвердіння), регресії, раціоналізації.
Інтеграційним поняттям усієї системи психології, що має у своїй засаді категорію ситуації, згідно з авторами розглянутої психологічної системи, є поняття особистості. Воно розкривається через поняття індивідуальних особливостей, де насамперед вивчаються темперамент і здібності, а потім висвітлюється система регуляції та інтеграції вчинкової діяльності людини.
Генеза і роль здібностей, обдарованості особистості постає у тлумаченні З.Петрасиньського, який називає обдарованістю такі індивідуальні відмінності, які показують, чого за однакової мотивації і попередній готовності люди досягають у порівняно однакових зовнішніх умовах неоднакових результатів у навчанні й праці. Особлива роль належить такій особистішій рисі, як інтелігентність, що тлумачиться як здатність пристосування до нових умов через відповідне використання мислення - спостереження залежностей і вимог, здійснення висновків тощо.
Загалом особистість постає центральною системою регуляції та інтеграції вчинювання людини - вихідною і завершальною цілісністю.
Упорядкована, зінтегрована функціональна
Loading...

 
 

Цікаве