WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія творчості: від інтуїтивізму до гуманістичної традиції. Психологія творчості: від інтелектуалізму до біологізації - Реферат

Психологія творчості: від інтуїтивізму до гуманістичної традиції. Психологія творчості: від інтелектуалізму до біологізації - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Психологія творчості: від інтуїтивізму до гуманістичної традиції. Психологія творчості: від інтелектуалізму до біологізації.
Психологія творчості: від інтуїтивізму до гуманістичної традиції
Кінець XIX - початок XX століття позначені в історії психології твор-чості виходом низки визначних праць, зокрема "Творчої еволюції" А.Бергсона, робіт Т.Рібо, а трохи пізніше - З.Фрейда.
В історію психології Анрі Бергсон увійшов як інтуїтивіст. У центрі його уваги - проблема інтуїції, яку він протиставляє розуму, інтелекту. Для розуму, на його думку, є характерним механіцизм, він спроможний об-слуговувати лише дію. Інтелект пізнає не самі речі, а лише їхні відношення, здатні привернути його увагу з огляду на можливі практичні дії. Інша справа - інтуїція. Вона покликана спрямовувати інтелект, переносити увагу від одного до іншого, змінювати напрям аналізування. Інтуїція складає сутність людського духу і самого життя, в її основі лежать творчі потенції людини.
Творчість Бергсон пов'язує з можливістю вибору: "життєвим витоком повинна бути свідомість... це свідомість, що є потребою творчості, проявляє себе лише там, де творчість можлива. Вона засинає, якщо життя приречене на автоматизм; вона пробуджується, щойно пробуджується можливість ви-бору". Бергсон позбавляє науку можливості пізнати рушійні сили та струк-туру творчого процесу, оскільки в її основі лежить принцип детермінізму, який дослідник ставить під сумнів.
На противагу Бергсону Теодюлъ Рібо робить спробу побудувати теорію творчості. Він застосовує новий метод - генетичний - в аналізі творчої уяви і показує, як у процесі навчання та виховання людина набуває ознак оригінальності. Рібо зазначає необхідність, фатальність творчості: людина творить не тому, що хоче, а тому, що не може не творити. Намагаючись утвердити принцип детермінізму в психології творчості, Рібо бачить його у фатальній залежності від спадковості. Так, творча потреба сприймається спадково визначеною: "природа наділяє нас тільки одним - творчим інстинктом, тобто потребою творити у визначеному напрямі".
Рібо вважає, що відмінності окремих видів творчості є характерними не для природи творчості, а для її механізмів. Ці відмінності мають другорядне значення та зумовлюються природними властивостями людини. Він пропо-нує структуру двох механізмів: повного і скороченого, які відрізняються за протяжністю фаз творчого процесу. У першому випадку народжується ідея, яка потім утілюється в конкретні образи, мелодії або цифри. У другому випадку народженню ідеї передує довготривала несвідома пімотовка. Але з точки зору змісту творчого продукту обидва механізми є абсолютно однозначними, їхня відмінність є лише формальною і диктується специфічними особливостями конкретних людей.
Зигмунд Фрейд у своїх дослідженнях художньої та моральної творчості користувався психоаналітичним методом, спираючись на ідею Едипового комплексу, в якому вбачав витоки релігії, моралі, мистецтва та суспільства загалом. Таким чином, за Фрейдом, в основі всіх видів творчості лежить Едипів комплекс, який сформувався у дитини до п'яти років. Механізмами його розвитку є сублімація та компенсація. Комплекс представлений у вигляді несвідомих потягів і задоволення їх, наприклад, засобами фантазії. Художник перетворює ці потяги у таку форму, в якій вони перестають бути асоціальними. На цьому базується й механізм впливу художніх творів, тобто вони знімають асоціальність несвідомих потягів людини, знімають напругу конфліктної ситуації у психіці людини, підтримують психічну рівновагу.
Отож художня творчість характеризується, якщо користуватися термінологією Фрейда, здатністю до сублімації несвідомих потягів людини. Художник переводить свої несвідомі бажання у символічні форми, тим самим пом'якшуючи егоїстичні та сексуальні потяги, а глядач отримує при цьому естетичне задоволення. Навряд чи закон сублімації можна визнати плідним, оскільки як творчість автора, так і співтворчість глядача є більш складними та багатоманітними. Сам Фрейд визнавав, що психоаналіз не завжди здатний проникнути у механізми творчої роботи.
Погляди Фрейда на процес художньої творчості неодноразово піддавалися критиці з боку представників естетичної та мистецтвознавчої думки. Але не можна не визнавати, що ряд положень його теорії, які стосу-ються психологічного впливу творів мистецтва на людину, індивідуальної сторони художньої діяльності, справили помітний вплив на формування ду-ховної та інтелектуальної атмосфери XX століття.
Слід нагадати про своєрідне бачення закономірностей творчої діяльності представником гештальтпсихології Максом Вертгаймером. У своїй відомій книзі "Продуктивне мислення" він пропонує зосередити увагу на сутності досліджуваних індивідом явищ, тобто вказує на значення вив-чення логіки розвитку самого предмета творчості. Втім індивідуальним властивостям людини він віддає належне, вважаючи, що вони можуть зу-мовлювати недостатній аналіз ситуації, спрощення структури об'єкта твор-чості.
Аналіз та переструктурування проблемної ситуації Вертгаймер вва-жає одним із основних принципів теорії творчого мислення. Цей аналіз, природно, передбачає використання минулого досвіду. Момент перецентрування ситуації, що називається інсайтом, "дає можливість суб'єкту побачити дану ситуацію у новій, більш глибокій перспективі". На думку Вертгаймера, творчість не є унікальним феноменом, вона наявна у практичному та особливо соціальному житті людини.
Проблема творчості набула великої популярності й серед представників гуманістичної психології. Тут вона розглядається як спосіб самоактуалиації, реалізації прагнень людини до розвитку своїх можливостей. Так, Абрагам Маслоу вважає, що кожна людина робить спроби реалізувати протягом свого життя властиву їй натуру, певний потенціал. Тому, пропонуючи ієрархічну систему мотивації людської діяльності, що складається з ряду шарів, найвищою потребою він називає потребу самоактуалізації, тобто творчої самореалізації.
Маслоу розрізняє два види творчості: первинну і вторинну. Первинна виходить із сфери несвідомого. Маслоу дає психологічний "портрет" такої творчості: вона властива тим, "хто здатен мріяти, грати, сміятись та лінуватись, хто вміє бути спонтанним, більш відкритим для несвідомих спо-нук та імпульсів". Вторинна творчість виходить із свідомості "суворих і практичних людей, які бояться поривів... обережні й турботливі щодо всьо-го, що вони роблять". Проте, звичайно, дійсно творча особистість володіє обома видами творчості.
Психологія творчості: від інтелектуалізму до біологізації.
До середини XX століття проблеми творчості не усвідомлювались як суспільне важливі, їх розробка ще не набула значного поширення. Лише в 50-х роках почала розвиватись і оформлюватись у своєрідну галузь психо-логія творчості. Це відбулося відразу в багатьох
Loading...

 
 

Цікаве