WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія особистості. Клієнтцентрована терапія К. Роджерса (1902—1987) - Реферат

Психологія особистості. Клієнтцентрована терапія К. Роджерса (1902—1987) - Реферат

сказано і за межі тавтологічних суджень не виходить. Про такий потяг говорили Апгіал та Маслоу. Вони визначили організм як моністично-динамічну систему, в якій один потяг (як зріз психіки) може слугувати для аналізу всієї поведінки. Природа організму з її потягами - це єдина мотиваційна сила, єдина ціль життя, її можна назвати зрілістю, що означає диференційованість, розгорнутість, автономність, соціалізованість. Базова тенденція росту - актуалізувати і поширювати себе. Це досягається найбільше у тому випадку, коли вибір життєвого шляху ясно усвідомлено та адекватно символізовано. Умовою актуалізації стає можливість розрізняти прогресивну та регресивну поведінку. Прогресивна поведінка визначається знаннями: запізні лий реверанс Роджерса просвітницьким ідеям.
Поведінка, на думку Роджерса, є цілеспрямованою спробою організму задовольнити свої потреби, пережити їх у сферісприйнятого. Хоч при цьому визнається плюралізм потреб, існує лише один мотив. Багато потреб підпорядковуються базовій тенденції підвищувати і збільшувати себе. По-треби можуть збільшуватися власною поведінкою, навіть коли вони свідомо не переживаються.
Значну увагу Роджерс приділяє вивченню потреби в позитивному відношенні з боку інших і потреби в самоповазі. Це начебто трюїзм, але він підводить до розуміння єдиного мотиву, а саме мотиву особистісного, що визначається як гідність. Це почуття, або установка, дає можливість розкрити дійсні підходи до вивчення особистості. Це стає підвалиною того, що індивід сприймає та включає в послідовну та інтегровану систему всі свої чуттєві та вісцеральні досвіди, і тоді він краще розуміє інших і краще сприймається іншими. Для повного соціального пристосування Роджерс пропонує здійснювати безперервну перевірку цінностей та їх переоцінку, - зовсім у дусі Ніцше.
Цікавими є міркування Роджерса про роль тієї чи іншої філософії у тлумаченні природи людини. Адже життя плине, і якась одна філософія не встигає за змінами життя, не бачить його багатоманітності. "Для мене і для моїх клієнтів життя найбільш багате і благодійне, якщо воно рухається, тече. Це почуття і зачаровує, і трохи лякає. Найкраще для мене, коли я можу дозволити моєму досвіду нести мене кудись уперед, у напрямку до цілей, які я ще тьмяно собі уявляю. В цьому русі, у потоці, який має багатий досвід, у спробах збагнути його мінливу складність стає зрозумілим, що в ньому немає місця чомусь незмінному, що не може бути ні закритої системи вірувань, ні усталеної системи принципів, яких я маю дотримуватися. Життя спрямовується розумінням і тлумаченням мого досвіду, що змінюється. Воно завжди в розвитку, в становленні". Людина не має права переконувати інших людей і примушувати їх підкорятись якимсь віруванням і принципам. Вона повинна дати можливість іншим розвинути їхню власну внутрішню свободу і зрозуміти значущий для них їхній власний досвід.
Звідси випливає головна засада гуманістичної психології та терапії, за-снованої на сутнісних силах самого клієнта. Але це поки що абстрактно зро-зумілий гуманізм. Притаманні індивіду настановлення (а рівною мірою і настановлення самого терапевта) можуть мати не просто суб'єктивістський, а навіть злочинний характер стосовно певних людей, а то й усього людства. Тому мова йде про необхідність саме такої філософії (а без її засад ніякої терапії немає), котра дала б у руки психотерапевта ключ до плідного поро-зуміння між людьми з різними життєвими настановленнями.
Я не маю права нав'язувати мої погляди іншій людині. Я можу лише рекомендувати їх як один із можливих поглядів на світ. Але завжди треба мати на увазі ідею всезагального консенсусу. Те. що пропонує Роджерс, має відтінок суб'єктивізму, а тому, незважаючи на притаманний йому стиль наукової оповіді, стає далеким від науковості і, мабуть, перебуває під впли-вом філософії плюралізму. Адже саме суб'єктивізм, який "занапастив" об'єктивність підходу, веде до злочинності, що зневажає об'єктивну гідність іншої особи. Так де ж істина, про яку твердить Роджерс? Так, істина існує, але не в терапії, центрованій на клієнті або на терапевті, а в тих об'єктивних моральних засадах, які перевищують настановлення як "клієнта", так і самого "терапевта".
Найбільш показовим у методологічному плані видається тлумачення Роджерсом теорії творчості, - питання, в якому можуть бути найглибше з'ясовані відношення між суб'єктивним і об'єктивним моментами діяльності.
Саме ідея творчості (психології творчості зокрема) найбільш виразно показує діалектику об'єктивного і суб'єктивного. Творча людина та її продукт мають розкривати об'єктивність предмета і разом з цим непо-вторність суб'єктивного бачення творця. Саме ця неповторність виступає єдиним інструментом осягнення об'єктивного змісту і форми Всесвіту. Про це в "Етицу Гегеля сказано напрочуд переконливо: суб'єктивне є інструментом проникнення у внутрішню суть речей об'єктивного змісту. Це не просто парадоксальне твердження! У дійсно оригінальному творі співіснують і творчо доповнюють одне одного всезагальне та неповторно-індивідуальне. Як же вирішує цю проблему сам Роджерс?
Дослідник визнає, що серйозна криза панівної культури пов'язана, зок-рема, із браком творчості. Саме такий "Гегелів" підхід і пропонує Роджерс, але цим він вступає в суперечність зі своєю вихідною психологічною установкою - центрованості на клієнті.
"Я розумію під творчим процесом створення за допомогою дії нового продукту, що виростає, з одного боку, із унікальності індивіда, а з іншого - замовленого матеріалом, подіями, людьми і обставинами життя".
Правда, Роджерс указує, що в цьому визначенні немає розмежування між "хорошою" і "поганою" творчістю. Але сама ідея об'єктивності так чи інакше вбачається у роджерівському визначенні творчості. Об'єктивність у творчому процесі - це не "матеріал", "події", або "люди і обставини життя", а той ракурс подання матеріалу, який дає можливість розкрити універсальну, всезагальну сутність предмета і разом з тим неповторний вияв його, чим у скарбницю людської діяльності вносяться новий елемент, новий зміст.
Певний суб'єктивізм виявляє Роджерс, коли тлумачить і проблему мотивації творчості. Він зауважує, що головним спонукальним мотивом творчості є прагнення людини реалізувати себе, виявити свої можливості. При цьому він зауважує, що творчість є глибинною лікувальною силою психотерапії. Хоч мова тут іде про психологію творчості, проте цю останню не можна правильно зрозуміти, оминаючи об'єктивні критерії творчості. А саме їх ніяк не хоче взяти до уваги Роджерс. Він тлумачить прагнення до
Loading...

 
 

Цікаве