WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія "другої та першої статі". Моє буття у зв'язку з буттям іншого. С. де Бовуар (1908 —1986) - Реферат

Психологія "другої та першої статі". Моє буття у зв'язку з буттям іншого. С. де Бовуар (1908 —1986) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Психологія "другої та першої статі".
Моє буття у зв'язку з буттям іншого.
С. де Бовуар (1908 -1986)
Своєрідний внесок французької письменниці й філософа Сімопи де Бовуар, дружини Ж.П.Сартра, у розвиток екзистеціальної психології полягає насамперед у висвітленні взаємостосунків чоловіка і жінки з певною науково-популярною відвертістю.
Статеве визначення людини розкрито у творах Бовуар досить усебічно: в плані історичної психології, психології вікової, індивідуальної, особистості, психології творчості і т.д. її перу належать автобіографічні твори: ''Мемуари гарно вихованої дівчини" (1958), ''Сила зрілості" (1961), "Сила речей" (1963), "Душа легше смерті" (1964), але найбільший інтерес становить психологічне дослідження "Друга стать " (1944).
Бовуар аналізує взаємозв'язок статей, використовуючи і критично обмірковуючи підходи психоаналітичні, структурно-антропологічні та ін.· Вона дає своє оригінальне тлумачення суперечності жіночого існування - природного та особистісного - на ґрунті моралі екзистенціалізму. Аналізується протиставлення жіночого і чоловічого. "Вона" історично вис-тупає як "інше", а "він" як суб'єкт та абсолютне число. Мабуть, у з'ясуванні історично складених стосунків, і на це звертає увагу Бовуар, суттєво допо-магає розгортання теми "Пан і Раб" у "Феноменології духу" Гегеля.
У зв'язку з цим слід було б поставити більш точно питання про взаємозалежність у відношеннях чоловіка і жінки, про характер пізнання однієї статі іншою, про їхню реальну взаємодію на різних рівнях стосунків. Гегель зазначав, що існує серйозна діалектика у відношеннях між Паном і Рабом: як раби залежать від панів, так і пани залежать від рабів, адже останні створюють для них умови життя не тільки матеріального, а й ідеального змісту. Цю тему порушує і Бовуар, але робить наголос більше на залежності жіночої статі від чоловічої, не вбачаючи того, що характер живої взаємозалежності завжди позначається діалектичним зв'язком.
Чоловік має більшу фізичну силу, жінки - більше краси, умовно ка-жучи, фізичної. Характер поневолення однієї статі іншою має ці дві підстави - фізичну силу і фізичну красу. Тому однобічно говорити про характер поневолення жінки чоловіком немає підстав, адже сам поневолювач є поневоленим поневолювати, тобто перебуває у рабстві. Пан, який поневолює, зосереджує на цьому поневоленні всю свою психіку і сам є поневоленим.
Бовуар подає енциклопедичний огляд та аналіз відношень чоловіка і жінки - від ідеальних до суто тілесних, від біологічного тлумачення до психічного й філософського. Вона висвітлює історичну психологію, акмеологію та екзистенціальну філософію цього питання. І хоч насамперед її цікавить доля жінки в історично-суспільному плані, у всебічному розгляді цього питання вона зачіпає й чоловічу стать, а головне - різнобічність сто-сунків між статями. Розкриваються найголовніші рівні цих стосунків, що з'ясовується на цілому каскаді цінностей, які уособлюють дві статі.
Сувору теорію у всеозброєнні діалектичного методу Бовуар органічно поєднує з художнім викладом проблеми. Це своєрідна риса екзи-стенціального психолога, а не просто популяризатора загальних положень.
Ідея краси обох статей передбачає ідею всезагального, особливого та одиничного, яке є індивідуально-неповторним. Через це останнє "просвічується" всєзагальна природа ідеалу краси, що має трансценден-тальний характер. Любов є і способом, і смислом визнання іншого. Предмет любові є саме Інше. Воно протистоїть закоханому суб'єктові і ра-зом з тим прагне злитися з ним. Це протистояння спрямоване проти зник-нення сил індивідуальності в іншому. Отже, в любові постають дві ґрунтовні тенденції: самозаперечення і зникнення в іншому та відстоювання своєї самості саме в екзистенціальному смислі. Це є головною суперечністю любові і разом з тим - моделлю буття взагалі.
Саме любов розкриває всю драматургію людського буття, яка вип-ливає із необхідності бути самим собою в самодостатньому існуванні. Однак тут постає підсвідоме усвідомлення того, що бути самим собою, перебувати в індивідуальній самодостатності неможливо, ущербно. Треба пов'язати себе з іншим, з іншою статтю через трансцендентальну красу в її чуттєвому індивідуалізованому вияві. Відтак статеві стосунки, які є тілесним зосеред-женням любові, її "згортанням", як сказав би М.Кузанський, а не просто чуттєвим акме, пов'язують двох осіб у страждальному екстазі - статевому злитті, коли кожний у самозабутті, зливаючись з іншим, відчуває лише свої статеві відчуття оргазмового ґатунку. Саме в цьому акті людина ніби зникає в іншому, перебуває у його полоні, забуває, втрачає себе і разом з тим, го-ловним чином, перебуває у полоні гостроти саме свого відчуття і знає себе лише через оргазмовий стан. Після його завершення раптом яскраво усвідомлюється одноосібність буття, людина хоче наповнити його духовним змістом, щоб відчувати і продовжувати зв'язок з іншим. Тоді постають морально-духовні відношення, які мають перебороти відчуження, вичерпаність після статевого акту.
Втрата самостійності в іншому вимагає вироблення моральних сто-сунків, які розвинули б у повному змісті втрачену самостійність особистості. Моральні стосунки між чоловіком і жінкою мають свій головний предмет у тому, щоб уберегти себе на статевому тлі від втрати самості і постати перед Іншим як самодостатній, а не ув'язнений Індивід. Юнацька дружба має ті ж засади, але вона зникає зі зрілістю людини, коли постають індивідуалізовані риси Іншого і ніщо більше не може з'єднувати людей. Навпаки, кохання, любов, з точки зору гідності особистості, мають органічно поєднати дві статі і разом з тим показати можливість піднятися до загального гуманного ідеалу.
Бовуар наголошує переважно на тому, що у сполученні статей жінка, як стать слабка, терпить поразку (незважаючи на відповідні тлумачення феміністичного характеру). З погляду екзистенціальної філософії поразка завжди виступає обопільною, адже люди у взаєминах мають поступитися своєю індивідуальністю. Саме риси людини як такої, що піднімається над обмеженістю статі, зберігають людську гідність, і саме з позиції збереженої гідності люди різної статі мають вступати в договірно-правові та природно-статеві відносини. Особистість як самозавершена людина та людська стать, яка все ж визначає особистісні риси, мають бути поєднані.
Резюмуючи свої думки, Бовуар зауважує, що у зіткненні обох статей в обмін на свободу жінки дарують фальшиві скарби так званої жіночості. Кожна стать - це кін, на якому розігрується драма плоті й духу, скінченності й трансцендентності. І на чоловіків, і на жінок чатує смерть, і вони над усе потребують одне одного. Свобода цілюща і для чоловіків, і для жінок, і якщо вони скористаються з неї належно, то більше не буде підстав сперечатися щодо якихось привілеїв, і між ними виникнуть братерські сто-сунки.
Ні, між двома статями є зв'язок, який реалізує істинну безконечність, стверджує безсмертя. Існує "вічно жіноче", якіснує й "вічно чоловіче", хоч Бовуар трохи глузливо використовує ці поняття. Але саме у взаємному тяжінні чоловіка і жінки реалізується вічність - і не просто у породженні потомства, а у почутті вічності, коли чоловік і жінка йдуть взаємно на-зустріч, залишаючись самими собою, і в акті любові переживають вічність. Вона не десь у потойбічному майбутньому, а існує вже тепер і долає уяв-лення про неминуче знищення. В іманентності любовного поривання вияв-ляється трансцендентність людського буття, в якій реально здійснюється його справжня вічність.
І раптом несподіване визнання Бовуар: залежність, нижче становище в суспільстві, знедоленість надають жінці неповторної окремішності, ство-рюють неповторний жіночий характер, і цього ніхто не може заперечувати.
А ось чудове резюме: суперечності між плоттю і духом, минулим і вічним, запамороченням іманентності і покликом трансцендентності, повною втіхою і повним забуттям ніколи не зникнуть; у сексуальних стосунках завжди матеріалізуватимуться напруження, страждання, радість, поразки і тріумф. Визнаючи одне одного суб'єктом, кожен залишиться для іншого іншим; рівність стосунків не знає тих див, які виникають через поділ людства на дві статі: бажання, володіння, кохання, мрій, прагнень.
Тут пригадуються безсмертні рядки шекспірівської п'єси "Упокорення непокірливої", де кожній статі надано певної ролі, і в їхній грі-взаємодії постає чудова гармонія, що значно вище будь-яких філософських, етичних, психологічних, соціокультурних дефініцій. Із цих рядків слід починати новий цикл міркувань, сповнених істини психології. Катаріна дає настанови своїм подругам, інтуїтивно вирішуючи велику проблему подружнього життя:
Не для того ли так нежны мы и слабы, Неприспособлены к невзгодам жизни, Чтоб с нашим телом мысли и деянья Сливались в гармоничном сочетанье...
Чужую роль играть мы не должны. Умерьте гнев! Что толку в спеси вздорной? К ногам мужей склонитесь вы покорно; И пусть супруг мой скажет только слово, Свой долг пред ним я выполнить готова.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве