WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психологія в "новому синтетичному людинознавстві". Людина як суб'єкт діяльності. Б. Г. Ананьєв (1907 — 1971) - Реферат

Психологія в "новому синтетичному людинознавстві". Людина як суб'єкт діяльності. Б. Г. Ананьєв (1907 — 1971) - Реферат

людини і не має, навіть не може мати ста-тусу типологічних особливостей. Ідея провідної діяльності може дати певну орієнтацію в психологічних особливостях віку, показати основну психо-логічну ланку, яка визначає ці особливості. Людинознавство і психологія вступають між собою в гостру внутрішню суперечність: в результаті психо-логія, яка, на думку Ананьєва, має конституювати людинознавство, сама зникаєяк своєрідний предмет в цьому ж людинознавстві, і воно зводиться до з'ясування окремих функціональних залежностей між даними різних наук. Це не слід тлумачити як недолік теоретичних пошуків Ананьєва, а як глибоку суперечність історичного становлення психології. Парадоксальність такого стану підкреслюється думкою Ананьєва про те, що гетерохронність функціонування різних органів є проявом цілісного організму. Не тільки визрівання, а й старіння характеризується гетерохронністю функціональних зрушень. Інволюція лише поступово охоплює різні системи й рівні життєдіяльності організму як цілого. Деякі властивості сприймання з віком удосконалюються, а деякі погіршуються, тобто дія вікового фактора різноспрямована. Виникає питання: чи не може одна і та ж людина перебу-вати одночасно на різних вікових рівнях?
Ідея функціональної гетерохронності наводить Ананьєва на думку про певну періодичну закономірність появи, розквіту і занепаду функцій. "У розвитку пам'яті, - вказує Ананьєв, - як і мислення, намічається декілька періодів, зіставлення яких виявляє дивний феномен - своєрідний мнемо-логічний градієнт. У 19, 24, 28 років мнемічні функції випереджають розви-ток логічних, у 20, 23, 25, 31 рік різко знижуються за рівнем порівняно з мисленням; лише в 22, 26, 34 роки збігаються моменти зниження обох функцій, а в 30 років - моменти загального підйому". Саме в цих залежно-стях Ананьєв бачить підстави чекати на відкриття в психології "періодичного закону мікрокосмосу - класифікацій психічних властивостей, станів і процесів, схожих на періодичний закон, відкритий у макро-космосі століття назад великим Менделєєвим ... Оволодіння таким об'єктивним порядком розвитку психіки докорінно оптимізує процеси виховання, управління, організації праці і т. п.".
Із важливих наслідків такого відкриття Ананьєв акцентує увагу на ство-ренні наукової основи проектування особистості, стратегій її формування. При цьому Ананьєв має на увазі ідею прогнозування. Він критикує роз-пливчасті, грубо-схематичні спроби уявити майбутнє самої людини, її та-ланту і характеру - найслабший пункт усіх прогностичних побудов. Простіше було б спроектувати системи з міліардними соціальними спільнотами, штучні супутники Юпітера, надрозумніших роботів чи підводні плантації, ніж уявити обриси людської індивідуальності в майбутньому.
Як учений-реаліст Ананьєв висуває на передній край сучасної психології такі проблеми: 1) мотивація поведінки людини; 2) архітектура внутрішнього світу людини та її творчої діяльності; 3) формування психічних властивостей особистості. Об'єктивно в цих проблемах дедалі виразніше виступає їхній логічний вузол - учинок.
Як і Рубінштейн, Ананьєв здійснює підхід до центральної проблеми не тільки сучасної психології, а й усіх її історичних етапів. В необхідності зро-зуміти структуру вчинку історія психології знаходить свою суттєву опору. Розкриття структури вчинку дає можливість дослідити зв'язки психології з іншими галузями й аспектами людської культури. Стає очевидним, що цен-тральне місце психології в цій культурі, в тому числі серед наук, не е озна-кою сучасного її стану. Психологія завжди була ключовою дисципліною з-поміж людських знань, починаючи навіть з міфологічного етапу. На центральне місце психології в системі філософії вказував Арістотель. Що таке світ як царина моєї діяльності, що таке "Я" як істота, здатна до діяльності, як я маю вчиняти у зв'язку з цим - ось вузол проблем психології та філософії одночасно.
Історія психології свідчить: психологія або визначає зв'язки між нау-ками і різними аспектами людської культури, або включає компоненти цієї культури у свою сферу, охоплюючи чимдалі більше її ділянок. Становлення історичної психології, психології мистецтва й релігії, а також виникнення генетичної епістемології та екзистенціальної психології, здається, завершує всі можливі кореляції між психологією і культурою в цілому. Ананьєв називає це - в сучасному розумінні слова - антропологізацієго культури, тобто проведенням у ній людської мотивації, спрямованістю її на проблеми людини. Сама психологія становить основне ядро антропології, що включає в себе цикл наук про людину, і виступає у цьому циклі як зірка першої величини. Різні компоненти людської культури виступають відносно психології як прикладні галузі знань.
Інакше: психологія нині посідає місце старої філософії як лоно для інших наук. Проте не панує над ними, як у свій час спекулятивна філософія, а є лише їхньою внутрішньою, психологічною суттю, показуючи дійсну принципову єдність цих знань саме як антропологічна дисципліна. Ф.Енгельс писав про позитивний характер звільнення наук з філософської неволі, залишаючи для самої філософії лише діалектику та логіку. Проте і спекулятивна філософія відображала потяг людини до цілісного, загального знання та знання принципів, але розуміла місце психології в цій системі лише в "лінійному" плані, десь між біологією та соціологією.
І все ж у цьому питанні - зв'язку психології та культури - є небез-пека "антропологічного" еклектизму. Йому можна протиставити лише пси-хологічний аспект культури. Антропологізм має бути не зібранням знань від великої сукупності наук про людину взагалі, а психологізмом.
Сучасна епоха не є епохою психології як провідної науки. Час такої психології ще не настав. Включення її в усі аспекти людської культури, психологізація останньої покликані привести не до зникнення психології, а до її консолідації як своєрідної дисципліни.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве