WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психоаналіз як аналіз несвідомого післядії. Ерос і Танатос в їх протиставленні культурі. Катарсис як сублімація та перехід несвідомого у свідоме. З.Фр - Реферат

Психоаналіз як аналіз несвідомого післядії. Ерос і Танатос в їх протиставленні культурі. Катарсис як сублімація та перехід несвідомого у свідоме. З.Фр - Реферат

допускається субстанціалізація страт психічного.
У зв'язку з таким уявленням психічного як багатошарового, точніше шарово-антагоністичного, психоаналіз виявив власну агресивність, зробивши спробу "психоаналізувати" людську природу в цілому та її багатоманітні галузі. Більше того, давши певні психотерапевтичні рекомендації для оздоровлення "невротичної" людської культури, Фрейд дав підставу своїм прихильникам зобразити його як пророка всесвітньо-історичного значення.
В кінці свого есе "Невдоволеність культурою" Фрейд указує, що реаль-на зміна відношення людини до власності може більше допомогти в аналізованій справі, ніж будь-яке уявлення про етичне веління. Разом із тим Фрейд звинувачує соціалістичні вчення в недооцінці людської природи, що начебто знецінює практичне використання реальної зміни відношення лю-дини до власності.
Класичний психоаналіз Фрейда можна було б назвати плюралістичною психологією - як за її вихідними принципами (Ерос і Танатос), так і за встановленими в ній шарами психічного (ід, его, суперего). Це дало можливість самому Фрейду вказати на гостру конфліктність людської психології. Проте плюралізм не може остаточно задовольнити допитливий дослідницький розум, який шукає моністичного тлумачення. У Фрейда вихідні потяги були протиставленими соціальності, і він весь час твердить про їхню несумісність і зазначає у зв'язку з цим трагічність людського існування. Ці вади класичного фрейдизму були помітними і для тих, хто перебував у рамках психоаналізу взагалі. А.Адлер був одним із тих, хто спробував побудувати "моністичну", але все ж психоаналітичну психологію.
У праці "Невдоволеність культурою" Фрейд розмірковує про релігію як чуття "океанічного", безконечності, вічності, чим людина пов'язується з великим світом.
Вдалим є порівняння минулого психіки з Вічним містом - Римом. Тіло успадковує минулі стадії розвитку організму. Одне з первісних почуттів злитості "Я" і світу стає джерелом релігійних потреб. Фрейд і виводить саму релігійність із дитячої безпорадності та обожнення батька.
Ідея смислу життя виникає лише в релігійних системах і зникає разом з ними. Ціль життя передбачається принципом задоволення, який далі пере-творюється на більш скромний - принцип реальності. Але задоволення може бути й від наступу на природу, від підкорення її людській волі. При-роді має підкорюватись сам організм.
Якщо вгамувати потяги, не буде страждання. У цьому полягає східна мудрість. Правда, сублімація сприяє радості творчості, але мистецтво дає лише сурогат звільнення від страждань. Про реальні біди ми не забуваємо. Чи не дивна позиція щодо мистецтва! Хтось прагне змінити світ, щоб він відповідав ідеалам. Це стосується й релігії як "масового божевілля" Це вря-товує і любов з її прагненням бути коханим, любимим. Естетика не захищає від загрози страждань, а тільки дає компенсацію. Культурна цінність пре-красного не очевидна. Культура в усіх своїх формах не справджує сподівань.
Стати щасливим не можна, стверджує Фрейд. Це може бути лише індивідуальна економія лібідо, пов'язана з типом психічної конституції індивіда. Еротичне перетворюється в нарцисичну замкненість у собі. Лю-дина дії перетворює світ, але не досягає цілі. Невдоволеність призводить до втечі в невроз. Релігія применшує цінність життя, залякує Інтелект, насаджує психічний інфантилізм, створює масове безумство. А джерела страждань залишаються: всесилля природи, тлінність нашого тіла, недоліки державних установ, наші нещастя від культури. Чи не слід повернутися до первісних форм життя? Культура намагається дати захист від страждань, але марно. А християнство ще й вороже культурі. Культура має регулювати відносини між людьми. Краса, охайність породжують ідеали добра, істини. це й ознаки культури, як раніше такою ознакою виступила філософія. Регулювання соціальних відносин також є ознакою культури. Тут виступає вимога обмежень задоволення потягів. Проте індивід не хоче визнавати її, посилаючись на справедливість, право і т. ін. Свобода обмежується разом із розвитком культури.
За Фрейдом, індивідуальна свобода спрямована проти мас. Культура вимагає сублімації - відтак і виникнення форм психічної діяльності. Культу-ра базується на відмові від потягів - звідси й витоки незадоволення мо-гутніх потягів. Тому первісною основою культури є табу.
Культура прив'язує одного чоловіка до однієї жінки, в той час як сексу-альність є самостійним джерелом задоволення. У цьому теж полягає про-блема суперечності культури, а отже й витік суперечливих потягів людини, яка керується у власному життєдіянні настановами культури.
Людина не є лише м'якою та люблячою істотою. Агресивність є вродженою рисою людини. Взаємна ворожість людей загрожує суспільству розпадом. Потяг до влади залишається, агресивність продовжує існувати. Агресивність - невикорінювана риса людської культури. Завжди можна об'єднати людей, якщо вказати їм на ворога - об'єкт агресії.
Фрейд указує на ще одну ваду культури - психологічну злиденність мас. Своєрідною є історія інстинкту - потягу до смерті. У садизмі сплавлені і любов, і деструкція. Те ж і в мазохізмі. "Я" задовольняється бажанням все-могутності, агресія, деструктивність є первинними життєвими настановлен-нями. Людство живе між Еросом і Смертю. Культура за своїм змістом зво-диться Фрейдом до боротьби за виживання.
Усвідомлення впни, спокутування її тлумачаться як потреба кари. Це - внутрішня інстанція культури. Феномени совісті поєднуються з феноменом вини. Доброчинність вимагає нагороди, але в чому ж тоді заслуга доброчинності ?
Вся мораль вміщується, за Фрейдом, між Еросом і Танатосом. Почуття вини породжується амбівалентністю конфлікту між ними. Почуття вини - найважливіша проблема розвитку культури. Платою за культурний прогрес є зменшення щастя як наслідок зростання почуття вини, як страх перед "понад-Я". Людина часто втрачає любов, міняючи її навнутрішнє нещастя, усвідомлюючи винуватість. Помста визначається агресією, яку чекає дитина від батька.
Розробка відповідних форм учинку, де вину визначено як вихідну, ос-новоположну в культурній моралі, є важливим заповітом психоаналізу для розробки проблем культури, які навряд чи можна вмістити ,в поняття "вдоволення" чи "невдоволення" культурою.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве