WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психоаналіз як аналіз несвідомого післядії. Ерос і Танатос в їх протиставленні культурі. Катарсис як сублімація та перехід несвідомого у свідоме. З.Фр - Реферат

Психоаналіз як аналіз несвідомого післядії. Ерос і Танатос в їх протиставленні культурі. Катарсис як сублімація та перехід несвідомого у свідоме. З.Фр - Реферат

можна мучити і вбивати. Як правило, ця жорстока агре-сивність тільки й чекає, щоб бути спровокованою. За сприятливих для неї умов вона виявляється і стихійно, відкриваючи в людині дикого звіра, якому чуже бережливе ставлення до власного роду. У зв'язку з цим Фрейд нагадує про страхіття переселення народів, завоювань Чингізхана і Тимура, захоплення Єрусалима хрестоносцями, безумство Першої світової війни. За Фрейдом, через цю "споконвічну ворожість" людей одного до одного культурному суспільству постійно загрожує розвал. Загальні трудові інтереси не здатні утримати культуру від цього розвалу, адже "пристрасті первинних потягів сильніші за розумні інтереси".
Фрейд пояснює агресивність тим, що природа встановила нерівність, надавши кожній людині як органічні можливості, так і духовні таланти у надзвичайно нерівній мірі. Цьому, вважає він, ніяк не можна допомогти, і це ставить людину перед фатальною приреченістю на невдачу її існування. Відтак і фатальна приреченість людини до агресії, і цим об'єктивно виправ-довуються будь-які злодіяння.
Надмірний антропологізм звучить і в рекомендації Фрейда, що людям не слід відмовлятися від задоволення агресивної схильності. Остання навіть має здатність єднати людей, але з метою протистояння іншим соціальним спільнотам. Фрейд твердить, що завжди можна пов'язати любов'ю велику кількість людей, якщо тільки залишаться ті, на кого можна спрямувати аг-ресію.
У зв'язку з цим Фрейд піддає критиці зворотний бік релігійної, зокрема християнської, "любові до ближнього": відтоді як апостол Павяо поклав в основу своєї общини всезагальне людинолюбство, крайня нетерпимість хри-стиянства до всіх, хто залишився поза общиною, стала неминучим наслідком. А багато століть по тому "мрія про німецьке світове панування для свого звершення вдалася до антисемітизму".
Проблема лібідо та агресивності як вираження двох антагоністичних спрямувань у людський істоті для Фрейда є визначальною. Оскільки куль-тура, стверджує він, вимагає значних, жертв не тільки в царині сексуальності, а й у людській схильності до агресії, стає більш зрозумілим, чому людям так важко бути ощасливленими цією культурою.
Фрейд дає певну модифікацію теорії "героїв та натовпу", поклавши її на психоаналітичну основу. Він застерігає проти небезпеки, яку несе в собі "психологічна злиденність мас". Ця злиденність особливо загрозлива там, де суспільні зв'язки здійснюються переважно шляхом ідентифікації учасників одного з одним, в той час як провідні особи не набувають значення, яке мало б випасти на їхню долю при формуванні маси.
В останніх своїх працях Фрейд протиставляє два інстинкти людини - Ерос і Танатос, зважуючи їхнє значення в її житті. В цілому ним оволодіває песимістичний настрій щодо майбутнього людського суспільства.
Показуючи історію своїх ідей про первинні потяги, спрямовані на ''Я" і зовнішній світ, Фрейд конкретизує зміст цих основних потягів, насамперед останнього, у садистичній поведінці. У садизмі Фрейд бачить сплав потягу до любові з прагненням до руйнування, а в мазохізмі - поєднання спрямо-ваності всередину руйнівності з сексуальністю. Це пункти, які Е.Фромм згодом візьме для побудови своєї теорії ескипації, запозичивши ідеї Ф.М.Достоєвського з роману "Брати Карамазовы" (розділ "Великий Інквізитор"). Задоволення від сліпого руйнівного оскаженіння Фрейд пов'язує з винятково сильною нарцисичною насолодою, оскільки вона дає "Я" втамування її давньої жадоби всемогутності.
У викладі ідей, пов'язаних з "невдоволенням культурою", Фрейд незмінно стоїть на тій позиції, що схильність до агресії є первинною і са-мостійною інстинктивною схильністю людей, а культура зустрічає в ній свою найбільшу перешкоду. Ерос прагне об'єднати людей в сім'ю, плем'я, народи, нації, людство - такою є його активність. Людські маси мають буття пов'язані лібідозно, оскільки об'єднання в праці не може їх утримати разом. Проте цим прагненням культури протидіє природжений потяг до ворожості кожного до всіх і всіх до кожного. Цей виявлений Фрейдом інстинкт агресії поряд з Еросом є похідним від первинного потягу до Танатосу, який поділяє з Еросом панування над світом. Смисл розвитку культури Фрейд бачить у боротьбі між Еросом і Смертю, між інстинктом життя і потягом до руйнування, вважаючи, що така боротьба складає зміст життя взагалі. Фрейд називає її "битвою гігантів".
Класичний психоаналіз розкриває таку картину: коли людина прагне знешкодити свою агресивну пристрасть, агресія інтроектується, стає части-ною внутрішнього світу, тобто спрямовується туди, звідки й вела своє по-ходження. Вона спрямовується проти власного "Я". Там вона перехоп-люється частиною "Я", котра як предмет "понад-Я" протиставляє себе іншій частині "Я" і - вже як совість - здійснює щодо "Я" таку ж готовність до агресії, яку ''Я" з готовністю задовольнило б за рахунок інших індивідів. Напруження між посиленим "понад-Я" і підкореним йому "Я" слід називати усвідомленням вини: воно виявляється в потребі кари.
Культура, як її розуміє Фрейд, намагається використати це почуття ви-ни - інстанцію, що перебуває всередині самого індивіда - щось схоже на окупаційну владу в переможеному місті. Таким чином, Фрейд виводить вину з первинного потягу агресивності, а далі розвиває ряд категорій, пов'язаних з особистісними формами поведінки: зло, добро, совість і т. ін. Так, совість виявляє тим більшу твердість, чим більше людина виявляється доброчинною; відтак ті, хто пішов стежкою святості, найбільше звинувачу-ють себе в найзліснішій гріховності.
Фрейд відшукує два джерела вини - страх перед авторитетом і більш пізній страх перед "понад-Я". Суворість "понад-Я" - це вимога совісті, Остання є продовженням суворості зовнішнього авторитету, який вона змінила, а почасти й замінила.
Щодо "понад-Я" відмова від задоволення первинних потягів не означає їхню повну ліквідацію, адже вони залишаються: відтак - напруженість стану усвідомлення вини. У найпростішій формі почуття вини є вираженням конфлікту амбівалентності, вічної боротьби між Еросом та інстинктом руй-нування або смерті.
Увесь комплекс особистісно-етичних форм поведінки Фрейд виводить із взаємовідношень між "ід" ("Воно"),"его" (потяги "Я") та "суперего" ("понад-Я", совість). Так функція "понад-Я" спостерігає за діями і намірами "Я", оцінює їх, здійснює цензорську роль. Це отримуване самим "Я" відчуття, яке перебуває під спостереженням.
Улюблений алгоритм міркувань Фрейда - виводити всі наслідки зі своєрідної, умовно кажучи, стратифікації психічного. Це не тільки пер-соніфікація його моментів. Це якесь "багатодушшя", яке було властиве міфологічній психології.
Фрейд психологізує ті сторони людини, які в поведінковій психології належали до різних сфер буття і тому перетворювали рефлексологію в "універсальну" науку про людину. Фрейд у дещо зміненій формі продовжує цю ж лінію. У нього психологія, охоплюючи різноманітні сфери діяльності людини (від первинних потягів до соціальності), також виступає енциклопе-дичною наукою про людську поведінку. Фрейдизм тому можна визначити як інтровертований поведінковий напрям із певним психологізуванням різних рівнів життєдіяльності людини. І все ж це дає можливість Фрейду поставити ряд серйозних проблем про спосіб існування людини у світі, але при цьому
Loading...

 
 

Цікаве