WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психоаналіз як аналіз несвідомого післядії. Ерос і Танатос в їх протиставленні культурі. Катарсис як сублімація та перехід несвідомого у свідоме. З.Фр - Реферат

Психоаналіз як аналіз несвідомого післядії. Ерос і Танатос в їх протиставленні культурі. Катарсис як сублімація та перехід несвідомого у свідоме. З.Фр - Реферат

поневолення призводить до того, що поневолений повинен втратити самого себе, жити для іншого, зрештою - злитися з ним в якійсь тотожності. Смисл поневолення і полягає у приведенні індивіда до повної відповідності з поневолювачем, у створенні alter ego. Але тоді інше існування стає лише тавтологічним розширенням першого (поневолювача), і опора не дося-гається. Вона не досягається й у випадку повної чужорідності іншого індивіда, який стає в такому разі у вороже відношення до першого. Вина й виникає з цієї суперечливості обставин. Я хочу мати екзистенціальну опору в іншому, для цього я позбавляю його власної мети існування, перетворюю його у відповідності з моїми цілями. Але в цьому він перестає бути опорою, і я мушу допустити його самобутність. Ось це визнання й переживається як почуття вини. В цьому можна бачити загальний закон її породження.
У статті "Достоєвський та батьковбивство" Фрейд в основному погли-нається проблемою почуття вини як визначальною характеристикою вели-кого письменника; саме тут Фрейд і показує двоїстий смисл психічного. Амбівалентність особистості Достоєвського, виражена на основі його екзи-стенціальних мотивів, і приводить до переживання гріховності. Фрейд за-значає у Достоєвського величезну потребу в любові та здатність любити, що виявилося, зокрема, в його допомозі навіть тим, кого він мав право нена-видіти, наприклад, свою першу дружину та її коханця. Але тоді виникає питання: звідки походить спокуса зарахувати Достоєвського до злочинців? Напрошується відповідь: через його героїв - це насамперед насильники, вбивці, егоцентричні натури, що свідчить про існування таких схильностей і у внутрішньому світі письменника. Ця суперечність, за Фрейдом, вирішується таким чином: сильна деструктивна спрямованість Дос-тоєвського, яка могла б зробити його злочинцем, була в його житті спрямо-вана головним чином на самого себе і таким чином виразилась у мазохізмі та почутті вини.
Як підсумок своїх психоаналітичних міркувань у 1930 році Фрейд публікує своє кредо як мислителя, а не тільки як вузько спрямованого фахівця. Він насамперед виражає невдоволеність культурою на основі аналізу відношення людської природи до суспільства. Людина, за Фрейдом, стає невротиком, тому що не може знести обмежень, які накладаються на неї суспільством, що прагне своїх культурних ідеалів. При цьому термін "культура" означає всю суму досягнень та інституцій, які відрізняють сучас-не життя від життя наших предків із тваринного світу. Ці інституції слугують двом цілям: захисту людини від природи та врегулюванню відносин між людьми.
Найвиразнішу рису культури Фрейд бачить в її повазі до вищих форм психічної діяльності, до інтелектуальних, наукових та художніх досягнень, а також у турботі про них. Іншою серйозною рисою культури є її соціалізація, що виражається в заміні влади окремої людини владою колективу. При цьому члени колективу обмежують себе у своїх можливостях задоволення, в той час як окрема людина не визнає цих рамок.
Перша вимога культури - це вимога справедливості, тобто гарантії того, що встановлений правовий порядок не буде порушено на чиюсь індивідуальну користь. Фрейд убачає значну частину смислу боротьби люд-ства за кращу долю у вирішенні однієї задачі - знайти доцільну рівновагу між індивідуальними вимогами та культурними вимогами мас. Ця "рокова" проблема цивілізації полягає в тому, щоб мати чітке уявлення про те, чи можна досягти цієї рівноваги за допомогою певної організації людства, чи цей конфлікт залишиться непримиренним.
Усю побудову культури Фрейд зводить до відмови від первинних по-тягів. Він вважає це "культурною нестачею", яка домінує в більшості галузей соціальних взаємовідношень, і бачить у цьому причину ворожості людей одне до одного. Адже ніяк не можна зрозуміти, що первинний потяг буде позбавлено можливості задоволення. Тут криється, за Фрейдом, небезпека. Якщо не вжити заходів для "психо-економічної компенсації", слід рахуватися з можливістю серйозних потрясінь.
Фрейд протиставляє любов інтересам культури, адже остання загрожує любові відчутними обмеженнями. Він бачить ці обмеження, зокрема, в конфлікті між сім'єю та великими колективами. Те, що чоловік витрачає на досягнення культурних цілей, він віднімає головним чином від жінки і ста-тевого життя. На цій основі Фрейд формулює певні закони сублімації. Культура обмежує сексуальне життя, що виявляється, зокрема, в законах табу на ґрунті тотемістичних вірувань. Фрейд використовує таке порівняння: культура поводить себе стосовно сексуальності так, як поводить себе переможне плем'я, що експлуатує переможених. Страх перед повстанням пригнічених вимагає застосування найсуворіших заходів перестороги. Гетеросексуальна любов зазнає дальших обмежень через інститут єдиношлюбності. Фрейд стверджує: сучасна культура дає ясно зрозуміти, що вона дозволяє сексуальні стосунки тільки на базі єдиного й непорушного зв'язку між чоловіком і жінкою, що вона не визнає сексуальності як самостійного джерела насолоди і схильна терпіти його лише як незамінний спосіб розмноження людей. Фрейд не вбачає тут вихідної боротьби між тілесним і духовним, не враховує, що лібідо принижує людину тільки до тілесного феномена і також є формою поневолення людини, через що куль-тура і бореться з сексом і в цій боротьбі лише розпалює його своїми утиска-ми. Здається, що обмеження, які накладаються культурою на лібідо, Фрейд і називає "невдоволеністю культурою", яка перетворює людей на невротиків і забороняє відхилення у статевому житті як вихід зі стану незадоволення.
Фрейд підмітив певні вади сучасного йому суспільства, де любов експ-луатують для досягнення сторонніх цілей. Саме тому він зазначає, що стате-ве життя культурних людей покалічене і справляє враження деградуючої функції, як наші щелепи або волосся на голові. Сексуальне життя як джерело переживання щастя, як засіб досягнення життєвої мети - відчутно ос-лаблене. Фрейд робить посилання на твори Док. Голсуорсі, зокрема на "Яблуню", де переконливо показано, що в житті сучасної цивілізованої лю-дини не залишилося місця для простого природного кохання. Але культура вимагає від людини жертв не тільки у статевій царині.
"Перекручення" любові Фрейд бачить також у догмах і практиці релігійного життя людини. Хоч релігія пропонує всезагальну любов, Фрейд ставить риторичне питання: за що ж любити всіх людей? Він відверто каже, що чужа людина не тільки не варта його любові, вона радше варта ворож-нечі, неприязній навіть ненависті. Тут Фрейд розкриває мораль суспільних відносин: в разі, коли щось є корисним для чужої людини, вона без вагання готова завдати мені шкоди, показати зневагу, зробити наклеп, продемонст-рувати свою владу наді мною. Релігія висуває ще більшу нісенітницю, коли вимагає любити своїх ворогів. Будучи обмеженим атеїстом, Фрейд здійснює критику релігії, обминаючи класові критерії, а вказує лише, що вимозі всезагальної любові людина реально протиставляє схильність до агресії як свій інстинктивний спадок.
Фрейд переконаний, що для людини її ближній є не лише можливим помічником або сексуальним об'єктом, а й предметом спокуси для задово-лення її агресивності, робочою силою, яку можна використати без винаго-роди. У ближнього можна забрати майно, його можна принизити, завдати йому болю, його
Loading...

 
 

Цікаве