WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Психіка як "Внутрі-буття". Людина — вчинок — світ. С. Л. Рубінштейн (1898-1960) - Реферат

Психіка як "Внутрі-буття". Людина — вчинок — світ. С. Л. Рубінштейн (1898-1960) - Реферат

"Детермінація через мотивацію - це детермінація через значущість явищ для людини". Причинна включеність психічного у світ приводить до створення і "світу", і "природи". Це пояснюється тим, що буття виступає як "світ", якщо розглядається система людей, речей і явищ, співвіднесених з людьми. Рубінштейн далі визначає світ як сукупність речей і людей, до якої входить те, що стосується людини і до чого вона має стосунок у силу своєї сутності, що може бути для неї значущим, на що вона себе спрямовує.
Такий "антропологізований" світ має смисл у тому розумінні і тією мірою, якою він наближається до поняття "мікросвіту" як людського зрізу "макросвіту". Все слід розуміти через спосіб існування людини, тобто через людський зріз як дзеркало Всесвіту. Визначення природи та інших способів існування, наприклад світу, за Рубінштейном, можна зрозуміти тільки через людину. Співвідношення природи та іншого статусу буття - предметного світу, створюваного людиною з матеріал)· природи, може бути зрозумілим тільки через спосіб існування людини. Якщо у Е.Голта американського неореаліста, зріз здійснюється тільки на основі свідомості, і вона сама є таким зрізом, то Рубінштейн додає суттєву рису: "Оскільки для марксизму основним способом існування людини є її існування як свідомої та діяльної істоти, як суб'єкта свідомості й діяльності, звідси із співвідношення з людським способом існування і можуть стати зрозумілими терміни "світ", "природа" як певні "онтологічні" поняття. Навіть час, який вважається в науці та філософії існуючим незалежно від людини і має свою самостійну плинність, пов'язується з позицією людського відліку. Час, який уявляється людині в переживанні, має об'єктивну основу. Час, який суб'єктивно пере-живається, - це не стільки уявний час, це не тільки неадекватне сприймання його, а справжній відносний час життя або поведінки даної системи - людини. Цей людський час об'єктивно відображає плин лаптя даної людини".
Така онтологація психічного робить його дійсним феноменом буття, активною силою, що формує образ світу. Рубінштейн тому послідовно, через глибокі пошуки підходить до ідеї "зрізу", "поверхні" явищ, які звернені до суб'єкта пізнання. У цьому світлі сприймання виступає як складова частина реальної взаємодії людини зі світом. Сприймання виступає як існуюче. Воно береться не тільки як пізнавальний процес, а в його онтологічному аспекті, як світ сприймання, - подібно до того, як складна хімічна речовина є новою сутністю щодо її компонентів.
Рубінштейн знову знаходить привід, щоб розвинути ідеї "зрізу", "поверхні", "екрана". На цей раз у нього саме чуттєвість виявляється "поверхнею", на противагу тому, що вона раніше виступала приматом, пре-рогативою. Це трапилось тому, що Рубінштейн - непомітно для читача, а може, й самого себе -- переходить у гносеологічний план. "У сприйманні та дії відбувається безпосереднє зіткнення з "поверхнею" існуючого. Чуттєва даність виступає як поверхневий план глибинних шарів існуючого, в які занурено об'єкт чуттєвого сприймання. На чуттєвій поверхні явищ представлено тільки сумарний результат глибинних процесів, взаємодій... У системі взаємодії, що включає і людину, результат внутрішньої взаємодії виступає на "поверхні", на "зрізі" взаємодій з людиною, як на екрані, що реєструє і демонструє результати внутрішніх взаємодій".
Рубінштейн підходить до розкриття інтимних зв'язків між гносео-логічним та онтологічним аспектами у "явищі". Психічне і є таким інструментом, завдяки яком)· існування, буття існуючого полягає в тому, щоб виявлятися і ховатися. У повній згоді з діалектичною логікою Рубінштейн показує, що явище насправді виступає не як завіса, а як вияв існуючого, його зовнішній план: перше в існуючому, що відкривається пізнанню, - це "поверхня" явищ. І все ж це положення потребує певної корекції. Чуттєве дає не зовнішній план, точніше, не тільки зовнішній план. Навіть так званий чуттєвий зріз - це не зовнішність, адже це розріз через "внутрі-буття". що виражає справжню анатомію буття.
Весь час зрізуючи, ми відкриваємо нові поверхні, і в цьому розумінні залишаємося весь час на них. З іншого боку, будь-який зріз уже є глибинне січення, й мова може йти лише про різні аспекти цього бачення саме "зсередини". Перехід від одного зрізу до іншого є процес пізнання. Він і полягає в тому, що відбувається перехід онтологічного в гносеологічне і навпаки. Гносеологічний і онтологічний аспекти буття (включаючи й психічне) - в собі одне і те ж, тільки вони розглядаються з різних точок зору. Зріз, узятий як такий, - це вже акт розкриття і самопізнання світу, його виявлення, причому виявлення всього в рамках даного зрізу. Але це слід розуміти також і як спосіб буття, існування.
У цілому вся психіка становить своєрідний спосіб самовідображення світу. Кожний психічний процес або властивість дають своєрідну картину того чи іншого зрізу. Рубінштейн показує вражаючу картину єдності онто-логічного та гносеологічного аспектів у такому важливому процесі, як сприймання. "У сприйманні дано не образ речі, а саме річ, як вона з'являється суб'єкту, людині, що сприймає її. Або інакше: образ речі - це з'ява речі в умовах її сприймання (і отже, відбувається вплив тих або інших умов на той чи інший "вид", образ речі). Хоча сприймається саме річ, а не образ її, сприйняття речі не тотожне з річчю сприймання (з річчю як об'єктом сприймання). В той час як сама річ детермінується умовами свого існування, сприймання речі (образ) детермінується умовами її сприймання, умовами її "явлення" людині".
Перехід від буття речі "в собі" до її буття "для іншого" - це не про-сто перехід з однієї ''модельної" сфери в іншу, без впливу на її визначеність: таких модальних перекидів того ж самого в різні сфери взагалі не існує і не може існувати. Цей перехід необхідно пов'язується зі зміною його змісту.
Таким чином, відображення слід тлумачити не як дублювання, копіювання, а як "рефлектування в інше, тобто як явлення іншому". Цю думку слід розкрити, мабуть, таким чином. Залишаючи її в рамках теорії відображення, можна говорити все ж про копіювання, про правильне, адек-ватне відображення. Близькі між собою зрізи наближаються саме до копії, хоч абсолютної копії бути не може, оскільки це означатиме припинення пізнавального процесу.
Правильно підкреслюючи неможливість модальних перекидів з однієї сфери в іншу, Рубінштейн не розглядає однієї своєрідності існування психічного. Смисл психічного відображення полягає в тому щоб отримати можливочистий об'єктивний предмет, як він є "в собі", і цим психічна взаємодія з світом відрізняється, зокрема, від хімічної, де наявний саме сплав двох існуючих. Далі, предмет "у собі" взагалі не існує, він неможливий без "зрізу". Останній і є опредметненням світу. Саме в цьому сенсі можна говорити не про копіювання, а про створення багатомовності світу. Ось чому дилема "Еманація чи еволюція?" стосовно ноуменального і феноменального світів є неправомірною. Більш змістовно тут виступають поняття конечного та безконечного, і кожне з них має переваги щодо іншого.
У розділі про відношення мислення до буття Рубінштейн далі розкриває свою вихідну тезу про те, що "буття, існуюче -
Loading...

 
 

Цікаве