WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Пошук людиною смислу і логотерапія у світогляді "трагічного оптимізму". В. Франкл (нар. 1905) - Реферат

Пошук людиною смислу і логотерапія у світогляді "трагічного оптимізму". В. Франкл (нар. 1905) - Реферат

характеристикою людини є те, що вона відноситься до інтенціональних об'єктів з точки зору цінностей та смислів, які слугують суб'єктивними основами та мотивами. Якщо заперечується самотрансцен-денція і закриваються двері для смислів і цінностей, суб'єктивні засади і мотиви заміщуються процесами зумовлення, й залишається шляхом ''при-хованого навіювання" здійснювати зумовлення та маніпуляцію людиною". На думку Франкла, саме "уречевлення відкриває двері маніпуляції".
Життя є плинним і мимовільним, що безпосередньо пов'язано зі смертністю людини та страхом смерті. Плинність існування зумовлює втрату його смислу. Проте саме вона дає змогу осягнути красу життя, його добро і все інше. Головне - "створити безсмертний слід у пісні часу".
Пандетермінізм як вчення про закономірне зумовлення "всього всім" заперечує можливість людини протистояти середовищу. Насправді людина сама визначає себе і своє ставлення до середовища. Людина самодетермінується. Вона вирішує, вибирає у визначенні себе, її особистість є не-передбачуваною. Людина долає себе у власному самовизначенні та самозумовленні. Вона є самотрансцендуючою істотою.
Франк визначає три екзистенціали людського існування: духовність, свободу та відповідальність. Вони не просто характеризують людське бут-тя, скоріше вони конституюють його у цій якості. Тому духовність це те, що відрізняє людину від тварини, те, що властиве їй, і їй одній. Можливість - це і є існування, а існувати - значить постійно виходити за межі самого себе.
Можливість духовного сутнього бути співприсутнім іншому сутньому - це вихідна здатність, сутність духовного існування, духовної реальності.Відносно духовного сутнього сутнє, що пізнається ним, ніколи не міститься "зовні", а завжди є "тут". Таким чином, лише за умови наявності рефлек-сивної установки, властивої будь-якій психології, це просте "тут-буття" розколюється на суб'єкт і об'єкт.
Духовне сутнє, вказує Франкл, може бути співприсутнім не тільки про-стому іншому сутньому. Воно, зокрема, може бути співприсутнім рівному собі такому ж духовному сутньому. Ця співприсутність може бути названа співбуттям. Проте "це є можливим лише в тій віддачі себе один одному без залишку, яку ми називаємо любов'ю".
Любов Франкл визначає як можливість сказати комусь "ти" і сказати йому "так". Іншими словами, це здатність зрозуміти людину не лише в її конкретності, унікальності та неповторності, айв її цінності та необхідності. Це й означає сказати "так".
У сфері людської духовності Франкл визначає окрему форму: "підсвідому духовність", або "духовне несвідоме" - совість. Совість по суті своїй є ірраціональною і дологічною: ''Свідомості відкрите сутнє, совісті ж відкрите не сутнє, а скоріше, навпаки, те, що ще не існує, а лише повинно існувати". Тому совість постає як "інтуїтивна за своєю суттю функція: щоб антиципувати те, що повинно бути здійснене, совість спочатку має його інтуїтивно осягнути", і в цьому розумінні совість чи ерос дійсно є ірраціональними і можуть бути раціоналізовані лише згодом.
Особистість розкривається у своїй біографії, стверджує Франкл, а ос-тання не піддається прямому аналізу. Біографія - це ніщо інше, як пояс-нення особистості у часі. Будь-яким даним чи деталям історії життя властива біографічна цінність і водночас навіть особиста експресивна цінність (проте до певної міри і лише в певних межах).
Людська відповідальність випливає з неповторності та своєрідності існування кожного індивіда. Буття людини являє собою відповідальність, що походить із конечності цього буття. Обмежений відтинок часу, відведений людині тут, на землі, не відбирає смислу її існування. Навіть сама смерть робить життя більш осмисленим. А унікальність життя взагалі складають унікальні долі кожної окремої людини.
Доля людини завжди має певний визначений смисл, адже доля - така ж сутнісна складова людського життя, як і смерть. У межах своєї "виняткової долі" кожна людина є незамінною. У коленої людини - своя власна доля. І кожен перебуває наодинці зі своєю долею - "один у всьому Всесвіті". При цьому свою долю людина повинна, з одного боку, формувати, а з іншого - гідно приймати її, терпіти, відкриваючи для себе різні сторони страждання, долаючи його руйнівний смисл і відкриваючи творчий, синтезуючий, такий, що спонукає до нових перспектив буття.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве