WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Паралогізми наукового пізнання психіки та вихід до нового психологічного мислення - Реферат

Паралогізми наукового пізнання психіки та вихід до нового психологічного мислення - Реферат

Мова йде про абсолютизацію одного з двох факторів. У Ч.Дарвіпа вони мирно взаємодіють і не прагнуть пріоритетного місця.
Спенсерівська психологія без перебільшення визначала собою психо-логію XIX і XX століть, особливо у тих напрямах, які кваліфікують психіку як засіб дії. І не тільки Спенсер був пророком Нєпізнаваного, точніше - позитивізму, який підтримував відповідний статус науки. Не тільки пози-тивісти спиралися на Спенсера. Його ідея адаптації у психології заполонила природничо-наукову психологію XIXстоліття і сцієнтистську психологію першої половини XX століття. Тут провідну роль відігравали позиції В.Джемса і Ж.Піаже. Принцип адаптації був дійсний і для кібернетичного напряму в психології (В.Ешбі та ін.).
Психіка як засіб буде завжди цікавити психологів. Це певна позиція, архетип психологічної думки. Психіка водночас виступає як ціль і як засіб. Це стосується і людського індивіда, особистісного рівня психічного. Навіть буденні вияви особистості показують, що вона водночас виступає як догідлива служниця і як повелитель, як агресор і як жертва, як садист і як мазохіст тощо.
Так звана функціональна психологія синтетично виражала службовий смисл психічного в життєдіяльності організму. Школу функціоналізму було засновано в кінці XIX ст. В.Джемсом і Дж.Дьюї. Значний внесок в її розробку було здійснено Д.Епджеллом та Г.Карром. Функціоналізм почав свій науковий поступ як протест проти структуралізму, елементаризму та молекулярного тлумачення самого предмета психології. Функціоналізм розглядав психічні процеси як функції в контексті теорії Ч.Дарвіна. Процес пристосування організму до середовища був визначальним.
Процесу модифікації поведінки та асоціаціям було надано важли-вості, що згодом виявилося в інтересі до вивчення формування навичок, у побудові теорії навчання (Леиїлі, Торпдайк). Це вплинуло на розвиток пе-дагогічної та порівняльної психології. Функціональна психологія підготувала грунт для біхевіоризму та ідей зумовлений, а також для термічної психології Мак. Дауголла.
В 1939 році ідею функціоналізму (як єдність інтегративної активності мозку та організму) запропонував П.К.Анохін стосовно фізіології, психо-логії, кібернетики. Принципові риси його теорії функціональної системи було визначено так: можна констатувати наявність системоорганізуючого фактора, який визначає утворення кооперативних відношень між компонен-тами системи, що містять функціонально корисний результат. Така коопе-рація стає можливою, якщо система перманентно обирає "ступені свободи'' кожного системного компонента (мова може йти, наприклад, про синаптичну формацію нейрона). Таким чином, зворотна аферентація в результаті виробляє реорганізований ефект щодо кооперативних відношень між систе-мою компонентів; певний специфічний ключ механізмів (внутрішня архітектоніка) не може збудувати для дослідника концептуальний міст від рівня інтеграції до рівня найтонших механізмів мозкової систематичної ак-тивності з молекулярним рівнем включно. Ці основоположні механізми функціональної системи забезпечують безперервну самоорганізацію і пла-стичну адаптацію щодо змін зовнішнього середовища. Було визначено такі ключові механізми функціональної системи: а) аферентний синтез; б) прий-няття рішення; в) акцептор результатів дії; г) програма дії; д) результат дії: е) зворотна аферентація, яка містить усі параметри результату; є) порівняння реальних результатів з тими, які передбачувалися в акцепторі результатів дії. Теорія функціональної системи дає змогу вивчати й оцінювати складні процеси життєдіяльності цілого організму.
Теорія випереджаючого відображення дійсності - науковий підсумок, здійснений П.К. Анохіним з метою розкриття характеру життєвої активності організму. Зовнішні впливи на організм (А,Б,В,Г,Д і т.д.), систематично повторюючись протягом певного часу, викликають у протоплазмі живої істоти певний ряд хімічних реакцій (а, б, в, г, д). Протоплазма набуває мож-ливості відображати в мікроінтервалах часу своїх хімічних реакцій послідовність подій зовнішнього світу, які за самою своєю природою роз-гортаються в макроінтервалах часу. Досить появи першого фактора (А), щоб привести в активний стан усю послідовність ланцюга хімічних реакцій. Швидкість хімічних реакцій протоплазми забезпечує випередження організмом розгортання послідовних, що багато разів повторюються, зовнішніх впливів. Анохін називає цю властивість живим універсальним і єдино можливим шляхом пристосування організму до зовнішнього світу. Вся історія тваринного світу показує вдосконалення цієї універсальної і найстародавнішої закономірності, яку П.К.Анохін називає випереджаючим відображенням дійсності. Ряд впливів середовища набуває при цьому сиг-нального значення, а ланцюги послідовних хімічних реакцій, що утворилися на цій основі, постають як тимчасові зв'язки.
Центральна нервова система розглядається як субстрат високої спеціалізації, який розвивався у вигляді апарату максимального і найшвид-шого випередження послідовних і повторюваних явищ зовнішнього світу. Безперечно те, що умовний рефлекс в його сигнальній функції тлумачиться як окремий випадок високоспеціалізованих форм випереджаючого відображення дійсності.
Розвиток головних принципів (компонентів) поступово приводить до виникнення ідеї зворотного зв'язку у різних її модифікаціях. Саме так підготовлюється четвертий рівень учинку - післядія.
Ця післядія виявляється в ідеї руху, який стає основою розвитку, суб'єктивних установок; в ідеї рефлексу, коли, за вченням І.П.Павлова, кінець одного рефлексу є початком наступного в адаптивних змінах організму відповідно до динаміки середовища. Тут і ідея рівноваги з середовищем (І.П.Павлов), ідея гомеостазу (В.Кеннон), ідея "немовби" О.Файнінгера, що визначає поведінку людини фіктивними цілями, які самій людині здаються реальними.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве