WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Паралогізми наукового пізнання психіки та вихід до нового психологічного мислення - Реферат

Паралогізми наукового пізнання психіки та вихід до нового психологічного мислення - Реферат

посиленим кінцем. Проста й чітка психологічна система! Історія психології може запропонувати випадки, коли так чи інакше всі зафіксовані культурою та мовою психічні феномени були піддані нищівній критиці й заперечені принципово. Найпростіше це можна було зробити щодо волі. Наука шукає детермінованість і поки її не знайде, не заспокоїться.Спростування волі - перший науковий крок у психології. Разом із тим XIX століття, а за ним і значна частина XX, в історії цієї дисципліни проходять під знаком волюнтаризму, його ствердження або заперечення. Адже мова йде про вихід до дії, про дію, зокрема - про її засіб. Дія, сукупність дій становлять поведінку. Психологія стає поведінкознавством.
Постає велика культурологічна проблема. Якщо немає волі, а людина робить усе машиноподібно, то вона випадає зі сфери моральних відносин - і саме тому, що не може довільно робити вибір і самовизначатися. Людина звільняється від будь-якої відповідальності за свої вчинки. Полеміка Сеченова і Кавеліна була типовою на той час. Кавелін наполягав на визнанні свободи волі, щоб утримати в суспільстві засади моральності. Діти і тварини не несуть відповідальності, адже не можуть усвідомлювати наслідки своїх учинків. У запереченні волі психологія через головні ряди концепцій вступає у свій теперішній період, що визначається принципом післядії.
Так, це паралогізм, Є воля, і є необхідність. Вони лежать не в різних кишенях. Оскільки людина перебуває перед дією, вона реально відчуває феномен "вільної волі" і може вибирати так або інакше. Це не фікція, а факт, що переживається. Сама вільна воля є єдиним феноменом, який сприяє встановленню чіткої вчинкової визначеності. Людина сама себе визначає і дивиться вперед, у майбутнє. Вона створює підставу для вчинку, співвідносить ціль і засіб, і це співвіднесення є встановленням чіткої детерміністичної визначеності. Оскільки вона лише встановлюється, виступає феномен вільної волі. Оскільки все це вже встановлене і є послідовна ланка поведінки, ретроспективно вчинок виступає у своїй бездоганній де-термінованості. Бо він сам її створив. Оскільки ця детермінованість тільки створюється, феномен вільної волі з необхідністю свідчить про те, що повна підстава для дії ще не з'явилася, а йде боротьба між тим, що є ціллю, і тим, що є засобом. Щойно між ними встановлюються реальні робочі відношення, визначаються стратегія поведінки, її характер. Але і в самій стратегії є зав-жди момент вільної волі, адже вчинок - це поступ у непередбачуване, і воно існує з самого початку і до самого кінця як учинку, так і безконечної їх низки.
Можна, правда, показати, що людина, яка мислить свою поведінку суто науково, разом із тим може зберігати моральні якості вчинку. В даному разі сама мораль як феномен визначає характер учинку необхідним чином. Сеченов іде назустріч Кавеліну, останній іде назустріч Сеченову поза їхньою свідомістю дослідників.. "Геніальний змах" сєченовської наукової думки дав І.П. Павлову можливість побудувати з урахуванням рефлекторного принципу поведінки нову систему психології. Засадничим поняттям тут уже виступав не рефлекс (як можна таке думати?), я сигнал, сигналізація! Динамічні метаморфози сигналів є основою, що визначає поведінку тварин і людей. Усі сторони психіки стають модифікацією сигналів, указують на їхні рівні. Є перша, друга сигнальні системи. Вони відбивають систему зовнішніх подразнень. У співвідношенні сигнальних систем постають особливості суто тваринного і суто людського реагування на світ.
Сигнали організуються у певний поведінковий стереотип, який за своєю суттю динамічний, адже він постійно змінюється залежно від умов середовища. Виступає, таким чином, психологічна система. Більш точно, це така система понять, яка здіймається і над психологією, і над фізіологією, - щось на зразок понять загальнонаукових, певною мірою кібернетичних, ? вже ніяк поняття павловської наукової системи не є фізіологічними. Тут відкривається можливість для творчих перенесень, екстраполяцій з однієї галузі науки до іншої - саме на основі загальнонаукових понять. У 50-х роках XX століття термін "сигнал" вважався поняттям кібернетичним, і в цьому є сенс.
У 20-х роках на основі рефлекторного принципу було побудовано теорію рефлексології, що вийшла за межі і фізіології, і психології, хоча головним своїм науковим завданням рефлексологи вважали дослідження поведінки (аж до найвищих її - історичних - рівнів) за допомогою поняття сполучного рефлексу.
Все у світі є рефлекс, і все здійснюється рефлекторним чином. На рівні фізичному, хімічному, біохімічному, фізіологічному, психологічному, соціально-історичному - всюди панують рефлекси. Психологія як рефлек-сологія стає світоглядом (завзяті учні Т.П.Павлова, до речі, вважали його вчення про умовний рефлекс також світоглядним).
Якщо психіка, таким чином, виступає як засіб пристосування організм)· до середовища, то можна побачити і в самому тілесному організмі усі ме-ханізми, які здійснюють таке пристосування. Внутрішній світ, саме психічне стають зайвими. Ними нехтують, забороняють використовувати відповідні терміни. Мовляв, можна зовсім обійтися без свідомості і без усіх понять, що були засадничими для інтроспективної психології.
Далі - більше. Знехтування свідомістю, суб'єктом перетворює людину, індивіда на іграшку в руках природи, суспільства. В цьому випадку суб'єктивне не має цілі в самому собі. Воно служить тому, що виходить за межі його природи. Вся психіка набуває службової ролі. Вона здійснює при-стосування організму до середовища - адаптацію.
З'являється адаптивний принцип, а разом з цим постає природничо-наукова психологія. Г. Спенсер одним із перших указав (і досить ґрунтовно) на цей принцип. Психіка пристосовує організм до середовища, причому на рівні простого відображення, дзеркального, але, головним чином через ан-тиципацію суб'єктивних подій в об'єктивному середовищі. Всі психічні здатності у зв'язку з цим розглядаються як дедалі досконаліші рівні антици-пації. У цьому плані мислення більш досконале, ніж сприймання і пам'ять. Спенсер узагалі підпорядковує всю свою грандіозну психологічну систему простій гносеологічній меті: довести, що наша психіка побудована так, що вона не може адекватно відображати дійсність, і що сама дійсність виступає для людини як велике Непізнаване. Спенсер залишався філософом і вирішував філософські питання в тих дисциплінах, до яких він вдавався.
Адаптація є пристосуванням щодо впливу середовища і щодо спадко-вості, активним пристосуванням. Природа і сама здійснює пристосування, використовуючи можливості спадковості та змін самого організму. Так відбувається еволюція живого світу - від менш досконалих форм до більш досконалих. Тут є дві протилежні позиції: головне у розвиткові - вплив середовища (І.Сєчепов), головне у розвиткові - реалізація спадковості (Т.Рібо).
Loading...

 
 

Цікаве