WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Осьовий час історичної творчості та подолання історії. К. Ясперс (1883—1969) - Реферат

Осьовий час історичної творчості та подолання історії. К. Ясперс (1883—1969) - Реферат

закономірностей, що свідчать про загальний характер основних структур людської природи. Проте саме при вияві загального чітко постають відхилення, котрі Ясперс пояснює специфічною природою людини, історичними ситуаціями та подіями.
Разом із тим ідея прогресу породжує єдність знань, але не єдність люд-ства. Культура великих народів знищувалася варварами. Видатні люди най-частіше гинули. Швидкий ріст усередненого, неміркуючого населення тор-жествує, пригнічуючи духовну велич. Хитрість і брутальність стають запо-рукою значних переваг.
Що ж тоді об'єднує людство? Розсудок охоплює лише свідомість як таку, а не людей. Він не створює ні справжньої комунікації, ні солідарності. Втім Ясперс наполягає на тому, що єдність є смислом і ціллю історії, відкидаючи такі тлумачення її цілісності, коли нехтують цілими народами, епохами, культурами. Ідея єдності має світитися в найрізноманітніших феноменах історичного поступу людства.
Люди зустрічаються в єдиному русі всезагальної здатності розуміння. Вони знаходять одне одного у всеохоплюючому вирі, який повністю не відкриває себе нікому, але вбирає в себе всіх. З найбільшою очевидністю, за Ясперсом, людська єдність отримує своє вираження у вірі в єдиного Бога.
Та головну підвалину єдності людства Ясперс намагається розкрити за допомогою поняття осьового періоду. Під віссю він розуміє не сокровенні глибини, навколо яких постійно обертаються явища, розташовані на по-верхні, а те, що, будучії позачасовим, охоплює всі часи, приховані хмарами сучасного.
Віссю, повторюємо, називається епоха близько середини останнього тисячоліття до н.е., для якої все попереднє було немовби пімотовкою, з якою співвідноситься все наступне. Світова історія здобула тут свою структуру. Цю вісь Ясперс не вважає єдиною і назавжди даною, але вона є тим, що у свідомості всіх людей могло б становити собою основу їхньої одностайно визнаної історичної єдності.
Ясперс зауважує, що його головною темою є не одна з загальних кате-горій, не історичні записи, а проблема єдності історії в її фактичному, ви-димому, одиничному образі, який становить її таємницю. Цей образ він на-зиває "структурною історією" і бачить своє завдання в тому, щоб осягти дану структуру як духовну дійсність людського буття у певних просторово часових рамках. І знову Ясперс звертається до ідеї комунікації. Єдність доступну людям, він убачає тільки в комунікації багатоманітних історичних джерел, співпричетних один до одного, але не тотожних. Ця єдність у своїй різноманітності приховує єдине, яке може зберегти істинність тільки у волі до безмежної комунікації як безконечного завдання, що стоїть перед людсь-кими можливостями, котрі не знають завершення. Адже завершена єдність не може бути виражена ясно й несуперечливо навіть в ідеалі.
Єдине визначається Ясперсом як безконечно далека точка співвіднесення, це одночасно і витоки, і ціль; це - єдність трансцендент-ності. Єдине як таке не можна вловити. Воно не може бути надбанням якої-небудь історичної віри, силоміць нав'язаної як абсолютна істина. Отже. світова історія є сповненими ентузіазму пошуками єдностей, які змінюються такими ж пристрасними руйнуваннями єдностей.
Ця прихована від людини єдність підноситься Ясперсом до невидимої релігії, пов'язується з царством духів, які зустрічаються один з одним і на-лежать один одному. Мова йде про таємницю царства відкритості буття у згоді душ. Ці думки дають змогу визначати історичне через усвідомлення таємниці одиничного і неповторного, які конституюються в комунікації. Адже творчість можна визначити як комунікацію через оригінальність. Вимога комунікації має необмежене значення. Вона дає відчуття спорідненості, спільності людської природи усіх народів. Звідси - мож-ливість спілкування.
У дзеркалі всесвітньої історії людина пізнає себе, через історію іде до сучасного, інтенсивніше переживає свою участь у перебігу подій сучасності. Не можна жити в сучасному, не спираючись на минуле і майбутнє. Без цієї умови "тепер" буде порожнім. Справжня повнота змісту "тепер" сягає своїм корінням вічного сучасного.
Розглядаючи проблему подолання історії, Ясперс стверджує, що через історичні феномени людина прагне прорватися до основи буття, до таємниці створення світу. Поза історією немає такої архімедової точки. Подолання історії по суті є вихід за межі історії:
1. Людина виходить за межі історії, коли звертається до природи, се-ред якої відчуває себе вільною. У стосунках з природою людина може знайти щось таке, що підноситься над усією історією. Ясперс міг би сказати, що цю природу найбільш досконало відтворювали голландські майстри. Вони здійснювали перехід від природи в її феноменальному вираженні до транс-цендентальних глибин буття.
2. За мела історії людина виходить, перебуваючи у сфері позачасової значущості (сфера математики, всезагального і т.д.), де немає перетворення, а завжди є пізнане або непізнане.
3. Цей вихід досягається при звертанні до походження природи.
4. Через взаємну комунікацію людина досягає екзистенції, виходить за межі історії у сферу вічного сучасного.
5. Історія долається у русі до несвідомого, у створенні символів, мови, поезії, зображення і самозображення, у рефлексії. Несвідоме с буття над, до і після всякої історії. Ми долаємо історію, звертаючись до несвідомого, щоб далі самим прийти до поглибленої свідомості.
6. Ми виходимо за межі історії, коли бачимо людину в її найвищих творіннях, в яких вона вловила буття і зробила його доступним для інших. Адже в часі є щось, що вже не є просто час, а приходить до нас через усе тимчасове - як самобуття. Так, голландський живопис належить історії і не належить їй. Це вічні образи! Як є такими образи психіки, душі, що їх розкрито творцями-геніями. Історія стає надісторичною. У спогляданні величі, у створеному, здійсненому, мислимому історія світить як вічне сучасне.
7. Розуміння історії в її цілісності виводить нас за межі історії. Єдина історія перестає бути історією. Думка про це вже підносить над історією. Разом із тим ми віддаляємося від історії. Адже тільки у світі ми набуваємо можливості піднестися над світом. Піднестися над історією можна тільки через історію.
8. Сучасне слід сприймати як вічність у часі. Для трансцендентної свідомості екзистенція історії розчиняється у вічності сучасного. І кожна людина має поставити перед собою питання: яке місце вонапосяде у пер-спективі часу, в ім'я чого вона буде діяти.
9. Ідея подолання історії проста і оригінальна водночас; це єдність тимчасового і вічного. Головним завданням історика є пошуки цього вічного у драматичних феноменах історії.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве