WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особистість як єдність багатоманітного. Персоналізм В. Штерна (1871—1938) - Реферат

Особистість як єдність багатоманітного. Персоналізм В. Штерна (1871—1938) - Реферат

дає напрямок та форму всьому людському життю. Унітарний та значущий патерн життя, який робить спробу встановити інтроцепцію, називається особистістю. Поняття "особа" (person) у поданому вище сенсі може бути застосоване до будь-якого тваринного індивіда, в той час як "особистість" (personality) є суто людською категорією.
Поняття інтроцепції є психофізичне нейтральним, воно покриває, по можливості, цілі життєвих функцій, а не тільки спосіб переживання. Це також дійсно для всіх специфічних форм інтроцепції: любові, розуміння, творчості, посвяти та ін.
Досвід як розщеплення. Особистість є тотальність, тобто єдність багатоманітного. Це слід розуміти буквально. Багатоманітність, включена в особистість як гегемон елементів, подій, фаз, шарів, є інтегралом. Цей інтеграл є співзвучністю багатоманітності з особистісним цілим і особистості зі світом, який робить людське життя можливим.
Але ця співзвучність не є тільки безконечно довічною гармонією. Чим повніше життєва тотальність розділена і чим різноманітніший інтеграл до неї, тим менш самоочевидним є його життя. Коли модальність життєвості перебільшена, а модальність повноїінтроцепції не досягнута, виникають напруга й дисонанс у житті, які протистоять безпосередньому взаємопроникненню з тотальністю: настає життєвий розлад. Але оскільки ці розколювання на шари афектують тотальність, яка не може бути покинута, вони стають життєвими функціями, приймаючи спеціальну форму пере-живання.
Переживання є життям під розщепленням і напруженістю: це можна стверджувати з наведеного вище. Розщеплення на шари та напруженість ніколи не перебувають у спокої, - це динамічні процеси. Ось чому дисо-нанси постійно існують, збільшуючись чи зменшуючись. Весь досвід послідовно спрямовується, щоб стати або випуклим, рельєфним щодо то-тальності, або зануреним, утіленим в неї. Більш точно, у будь-якому досвіді обидві тенденції завжди одночасно присутні, оскільки повне розшарування порушило б єдність особистості, а повне втілення порушило б напруженість та переживання. Різні пропорції випуклостей та втілення дають процес та зміст кожному переживанню, зумовлюють його особливий характер.
Те, що переживання має шари, постає передусім у факті, що воно має об'єкти. Життя, з позиції принципу індивідуальності, є абсолютним і безу-мовним, але його переживання є переживанням чогось. Переживання є транзитивним; воно передає комусь і прагне чогось, що не є саме по собі переживанням.
Що ж це таке "дещо", котре переживається? Тут ми маємо нове проник-нення між зовнішнім світом і самою особистістю. Тобто в той час. як ці два компоненти перебувають єдиним способом у безпосередній життєвій мо-дальності та в найвищій тотальності інтроекції, в переживанні вони належать життю на відстані один від одного. Індивідуальність переживає зовнішній світ: зовнішні об'єкти, цінності, закони, які є потенційними чи дійсними, минуле, теперішнє, майбутнє, позачасовість вона до того ж переживає себе: власні потяги, цінності, диспозиції, нерозчленовані тенденції, попередні положення буття, майбутні можливості. Шкала об'єктивованих переживань спрямовується від перших тактильних вражень через перцепцію, ідеї, думки до завершеного світобачення. Шкала суб'єктивованих переживань, з іншого боку, спрямовується від дитячих невиразних відчуттів живого буття до завершеності дорослого з усвідомленням себе і власної значущості.
Досвід як відтворення, втілення. Між переживанням та його об'єктом завжди існує певна, віддаленість, відмінність. Проте через це між ними встановлюється позитивний зв'язок, оскільки кожне переживання вказує на існування (у зовнішньому світі або в якійсь особі) когось, чогось тощо. Це позитивне ставлення навіяне термінами відображення, відтворення. Наприклад, минулі події з'являються у згадках, коли особиста слабкість суб'єкта пов'язувалась ним самим з почуттям підлеглості. У цьому переживанні суб'єкт постає вдруге, але як відображення, яке є схожим і несхожим, близьким і віддаленим. Це не є чимось безтілесним та позаречовим, це - достеменне явище.
Як таке, що вимірюється своїми об'єктами, переживання постає недос-коналим і невідповідним; воно ще має справу з відтворенням зовнішнім та рефлексією. Цей факт викликає питання: у чому ж сенс для персони такої двоїстої природи переживання?
Переживання є фрагментарним. Сума всіх життєвих процесів та пере-живань не перетворюється на переживання, і в тому немає необхідності. Лише ті часткові події в житті, що мають напруженість, переживаються внутрішньо. Індивід відображений у власному переживанні в тій мірі, в якій він перебуває у стані боріння, коли внутрішнє протистояння й гальмування переривають рівний потік життя. А світ відображений в переживанні у тій мірі, в якій він відхиляється від індивіда та його курсу життя як дещо незро-зуміле, чуже і навіть вороже.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве