WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Особистість як єдність багатоманітного. Персоналізм В. Штерна (1871—1938) - Реферат

Особистість як єдність багатоманітного. Персоналізм В. Штерна (1871—1938) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Особистість як єдність багатоманітного.
Персоналізм В. Штерна (1871-1938)
Персоналізм визначають як психологічну школу, що виникла під впливом Дитьтеевої "розуміючої" психології, Віндельбандового вчення про ідеографічні науки та Брентстової теорії інтенціональності. Персона лі стична теорія Е.Шпрангера скомбінувала три названих елементи, підкреслюючи необхідність зрозуміти унікальність та цілеспрямованість образів поведінки (патернів) кожного людського єства. Ці окремі патерни є типи особистості, які слід виявити й описати.
Вільям Штерн розвинув персоналістичну теорію, що визначає осо-бистість як єдність багатоманітностеіі. Особистість, таким чином, скла-дається з рис, які можуть бути по-різному організовані, що робить кожну особистість унікальною.
Штерн визначає особистість таким чином: вона є живе ціле, індивідуальність, унікальність, що намагається досягнути мети, вона само-достатня і разом з тим відкрита світові, що оточує її. Особистість здатна мати досвід, що є її сутнісною характеристикою.
За винятком критерію "досвід", який з певною метою розміщений в кінці, специфікація особистості у цьому визначенні є психофізичне ней-тральною. В тотальності особистості тісно сплетені як фізичний, так і психічний аспекти. Цілеспрямована активність постає у дихальних та фізичних вправах частин тіла так само, як і в мисленні, потягах тощо. Неза-лежність як включеність в оточення може бути застосована як до тілесних функцій, так і до феноменів свідомості.
Атрибут "здатність мати досвід (переживання)" відрізняється від усіх інших тим. що він є не примусовим. Кожна особистість повинна всюди й завжди повністю володіти життям, мати індивідуально спрямовану ак-тивність, не залежну від світу та водночас відкриту йому, але не завжди свідому. Навіть тоді, коли не відбувається експериментування, особистість існує, в той час як втрата того чи іншого атрибуту могла би призвести до припинення існування.
Існує наука про людську особистість, яка вивчає останню в її тотальності та психофізичній нейтральності; ця наука персоналістична. Вона виробляє загальні гіпотези всьому спеціалізованому науковому вивченню предмета - біології, фізіології, патології, психології особистості. Психологія є наука про особистість як таку, що має досвід (переживання), або здатна мати досвід (переживання). Вона вивчає цей особистісний атрибут з точки зору умов його появи, його природу, спосіб функціонування, його значення для особистісного життя, Ідо розглядається як ціле.
Тільки те, що живе, може мати досвід (переживання). "Життя" є єдність буття і діяння у тотальній відкритості перед оточенням. Буття, що живе, має такий характер, що його тотальна природа постійно існує як актуалізована опосередковано через його активність. В той же час буття залишається цілим і цілісним у його співвідношеннях з оточенням. Це "триваюче життя" є основним принципом, від якого вже будуються всі похідні принципи та розмірковування про особистість. Життя містить у собі фундамент, який утримує весь досвід та в який входить весь досвід. Життя - це завершеність, в той час як досвід є фрагментарним і зрозумілим лише у термінах життя.
Питання постає так: чому термін "переживання" і термін "свідомість", що недавно встановився, переважають у визначенні розуму? Термін "свідомість" першопочатково мав цілковито інтелектуалістичне значення. Він позначав умову, за якої індивід є тим, хто знає (факти або самого себе). Пізніше це слово використовувалося дедалі ширше. Воно стало предметом серйозної розробки сучасного уявлення про розум; відтак розум почали тлу-мачити в термінах його більш пізньої та витонченої характеристики - "знання". Індивід як такий, хто володіє знаннями, найбільш віддалений від континуального та автономного життєвого функціонування.
Теза персоналістики, що "переживання розвивається із життя і входить у життя", змінює, "перевертає" цей підхід. Первинна річ реально розуміється як первинна, тобто така, що виходить з кореня життя. Але тут виникає фун-даментальне питання. Що ми розуміємо під "життям" по відношенню до людської "особистості" (якщо це не те життя, яке є предметом біології)? В людському бутті життя постає у трьох модальностях, і. йдучи від однієї до іншої, особистісний світ, для якого життя також є відкритим, приймає різноманітні аспекти.
Перша модальність була вже згадана як біологічна у вузькому сенсі. Людське життя підтримується в загальному вегетативним і тваринним жит-тям тих функцій, які природно узгоджують індивіда з його оточенням. Самопідтримка та самоуправління, ріст і дозрівання, відтворення, адаптація, пам'ять є такими життєвими функціями. Світ постає у відношенні до цих функцій як розширена сфера життя, як стимул або необроблений матеріал, як притулок або загроза; він утворює життєвий світ або біосферу особи-стості.
Переступивши через другу модальність, слід назвати третю мо-дальність, яка контрастує з першою, оскільки має справу з суто людською сферою життя особистості. Кожна риса цієї модальності відсутня у тварин і рослин. У цій сфері кожне людське буття утворює субстрат цінностей і в той же час унікальний, значущий центр світу, який також складається з не-залежного субстрату цінностей, що стосуються інших індивідів, суспільств, культурних, історичних, релігійних фактів та ідеалів.
Модальності життя
№ Особистість Світ
1 Життєвість Біосфера
2 Переживання Світ об'єктів
3 Інтроцепція Світ цінностей
Мета людського життя включає утвердження індивіда в його бутті та діянні - як у внутрішньому значенні, так і в об'єктивному значенні світу; ця мета реалізується як особистість шляхом поєднання світу об'єктивних цінностей з його власною субстанцією. Це поєднання, або інкорпорацію, персоналістична теорія називає інтроцепцією; вона позначає активність, яка
Loading...

 
 

Цікаве