WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Науки про природу і науки про культуру. Всезагальні цінності та автономія історичного пізнання. Г. Ріккерт (1863 — 1936) - Реферат

Науки про природу і науки про культуру. Всезагальні цінності та автономія історичного пізнання. Г. Ріккерт (1863 — 1936) - Реферат

інші форми висловлювання з приводу історії: Гегель говорить про французьку революцію так: "Це був величний схід сонця!"
Не оцінювати, за Ріккертом. означає дотримуватися об'єктивного викладу історії. Насправді ж, оцінювання існує завжди - навіть коли мова йде про "віднесення до цінностей", а не про власне оцінювання. Проте історик, вважає Ріккерт, не може ні хвалити, ні плюндрувати, адже цим він переступає межі.
Під історичним розвитком слід розуміти не те, що повторюється, а лише одиничний процес. Ріккерт відрізняє ідею розвитку від прогресу. Суд над минулим був би неісторичним. Отже, головне завдання Ріккерта - роз-крити зв'язок індивідуалізуючого утворення з можливістю віднесення його до цінності.
Завдяки всезагальності культурних цінностей зникає довільність історичного утворення понять. Історична істота повинна мати значення не для окремого індивіда, а для всіх.
Індивідуалізуючий метод пов'язується з поняттям всезагальної культурної цінності. І в цьому слід бачити найважливіший момент. Загальна культурна цінність та індивідуалізація єдині: адже індивідуалізація є зрізом загальної культурної цінності.
Особливе та індивідуальне, щоб увійти у науку, повинні мати загальне значення. Наука зупиняється тільки на тих сторонах індивідуального, які репрезентують його загальне значення. Історія, як і природознавство, підводить особливе під загальне. Культурна цінність є всезагальніша історії. Отже, Ріккерт пов'язує категорії всезагального, особливого та оди-ничного, але не намагається осягти всезагальне не як абстракцію, а якбез-конечну повноту визначень.
Резюмуючи, Ріккерт зазначає, що науки про природу стали вільними від будь-якого віднесення до цінностей. Мета цих наук - вивчати закони. І це однаково стосується, на думку Ріккерта, як фізики, так, на жаль, і психо-логії. Обидві ці науки, мовляв, не проводять між різними тілами і душами ніяких відмінностей з точки зору цінностей та оцінок, обидві абстрагуються від усього індивідуального як неістотного, і обидві вони включають у свої поняття лише те, що властиве новій множинності об'єктів.
На протилежному боці Ріккерт ставить історичні науки про культуру. Як науки про культуру вони вивчають об'єкти, віднесені до загальних куль-турних· цінностей, як історичні науки вони відображають їхній одиничний розвиток в його особливості та індивідуальності. Науки про культуру індивідуалізують, вибирають із дійсності як "культури" зовсім інше, ніж природничі науки, що генералізовано розглядають ту ж саму дійсність як "природу".
Ріккерт знову "не в ладах" з психологією: принциповий поділ на тіло і душу має значення тільки для природничих наук, тому психологія повинна тлумачитись як природнича наука. Фізика досліджує тільки фізичне, психо-логія - тільки психічне буття. Історичні ж науки про культуру не надають принциповому поділу будь-якого значення. Вони вводять у свій предмет і психічне, і фізичне буття, не рахуючись з їхньою протилежністю.
Термін "науки про дух" Ріккерт вважає нечітким. Термін "дух" він пропонує відрізняти від терміна "психічне". Усі неприродничі дисципліни раніше називалися "науками про дух" і були пов'язані з проблемою цінностей. Це стосувалося релігії, моралі, права тощо. Адже людина була не просто природною істотою, а культурним створінням.
Ріккерт знов і знов наполягає на тому, що сучасна йому психологія за всіх її досягнень усе ж тяжіє до психології природничо-наукового періоду.
Те, що раніше називалося духом, тепер називається історичною культурою. Відтак законність терміна "історичні науки про культуру", запропонованого самим Ріккертом. Зрештою, він виступає проти описової психології В.Діпьтея. Душевне життя Гете або Наполеона не можна відтворити в поняттях генералізуючої психології. Ріккерт пояснює це так: "Визначені з точки зору культурних цінностей психічні зв'язки стають індивідуальними єдностями, які зразу зникають, якщо їх підвести під загальні психологічні поняття". Заперечується навіть потреба в "новій психології", яка вирішувала б проблему "культурної особистості". Те, що пропонує Ріккерт. тлумачачи єдність індивідуальності, зводиться до того, що ця єдність може бути зрозумілою лише за допомогою "індивідуалізуючого історичного методу". Але чи стане ця "нівелююча Ріккертова рефлексія" для психологічної науки поштовхом довести свою спрямованість до осягнення духовного буття людини як достеменної цінності світу?
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве