WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Науки про природу і науки про культуру. Всезагальні цінності та автономія історичного пізнання. Г. Ріккерт (1863 — 1936) - Реферат

Науки про природу і науки про культуру. Всезагальні цінності та автономія історичного пізнання. Г. Ріккерт (1863 — 1936) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Науки про природу і науки про культуру. Всезагальні цінності та автономія історичного пізнання.
Г. Ріккерт (1863 - 1936)
Генріх Ріккерт вважав центральною проблемою осягнення історії проблему автономії історичного пізнання. Міркування з цього приводу він блискуче виклав у праці "Межі природничонаукового утворення понять" (1896 - 1902).
Природа постає сама по собі, культура - через створені людиною цінності. І саме ідея цінностей є основою поділу на природу і культуру. Цінності є блага. Якщо зняти цінність з об'єкта культури, то це й буде при-рода. Об'єктивно Ріккерт вносить ідею цінності і у психологію, чим здійснює серйозний поштовх до формування канону як критерію цінностей. Цінність - це те. що має значення, а не просто існує.
Протилежність природи і культури лежить в основі поділу наук. Ріккерт зазначає, що явище культури слід розглядати не тільки у відношенні до цінності, а й до психічної істоти, яка його оцінює. "Цінності оцінюються тільки психічною істотою, тому психіка більш цінна, ніж тілесне". Життя душі можна розглядати і як природне. Ріккерт вважає за необхідне провести логічну різницю між духовним буттям або психічними актами оцінювання і самими ценностями та їхньою значущістю. Психічне не слід використовувати для розмежування культури та природи. Л.С.Виготський відштовхується від ідей Ріккерта та інших мислителів, коли створює свою культурно-історичну теорію психіки. Він показує, як природа стає за певних умов культурою (ідея знаку).
Свою першу дослідницьку проблему Ріккерт формулює так: історичні науки про культуру Це по суті проблема історичного утворення поняті, Найбільше Ріккерта цікавлять поняття, які виражають особливе та індивідуальне. Саме принцип історичного, або індивідуалізованого, утво-рення понять дає можливість зрозуміти сутність історичних наук про куль-туру.
Головним у предметі є те, чим він відрізняється від інших. Проблема культурних цінностей завжди має бути розглянута з боку особливого та індивідуального. "Культурне значення будь-якого явища тим більше, чим винятковіше відповідна культурна цінність пов'язана з його індивідуальним образом". Ріккерт мав би піти ще далі й показати, що лише своєрідне та індивідуальне є єдиним шляхом до осягнення найглибшого, суб-станціального, де виступає вимога єднання людей.
Справжнє одиничне вказує на всезагальне. Тільки індивідуалізований історичний розгляд відповідатиме культурному явищу. За Гете, те, що генералізується, призводить до знерівнюючої всезагальності те, що живе тільки особливим життям. Але тут виступає певна однобічність (бракує гегелівського підходу). Індивідуалізація як кінцева мета мислення позбавлена смислу. А Ріккерт весь час повторює одне і те ж: "Значення культурного явища залежить виключно від його індивідуальної особливості".
Історичний принцип Ріккерт називає індивідуалізуючим. Це принцип і метод досліджень. Природа індиферентна до цінностей. Явища культури їх мають. У них Ріккерт шукає неповторне - за допомогою історичного, індивідуалізуючого методу. Об'єкт культури цікавий тим, чим він відрізняється від інших. Ріккерт мав би заглянути в себе і зрозуміти, що потяг до неповторного є потягом душі, духу.
В індивідуальності Ріккерт шукає не просто різноманітність, а історично значущі індивідуальності, і таким чином начебто підходить до важливої проблеми: через індивідуальне до всезагального (Всього). Все - це тотальність існування. Це зрізи, які прагнуть вичерпати безконечність. Це безконечність зрізів, які вичерпують і не вичерпнуть сутності. Ось чому тільки через неповторну індивідуальність можна наближатися до всезагального. Оригінальність і є те одиничне, яке вказує на невичерпність усезагального.
"Лише на основі цінностей, що виявляються в культурі, можна конституювати поняття доступної зображенню історичної індивідуальності". Слід додати, що індивідуальне є спосіб розкриття всезагального, і лише таке індивідуальне дає нам насолод) і спокій. Ніщо не тотожне всезагальному, але своєю індивідуалізованою невичерпністю воно вказує на свою змістову безконечність. За Ріккертом, історика мають цікавити такі індивідуалізації, які втілюють у собі культурні цінності. Отже, індивідуальне - це неповторний і неповторюваний шлях осягнення всезагального, щоб людина змогла вичерпно себе заспокоїти. Саме це всезагальне і надихає індивідуальне до відкриття всезагального. Ріккерт говорить про індивідуальне, яке містить у собі істотне. Але цього не досить. Ріккерт говорить про принцип відбору, вибору, але й тут не ставить крапку. Він не згоден із тим. що історична об'єктивність полягає у простому переданні голих фактів без спрямовуючого принципу вибору.
Ріккерт часто підкреслює своєрідність індивідуалізуючої науки про культуру на протилежність генералізуючому розумінню індиферентної щодо цінностей природи. "Ми зовсім певно назвемо тепер історично-індивідуалізуючий метод методом віднесення до цінності на протилежність природознавству, що встановлює закономірні зв'язки та ігнорує культурні цінності та віднесення до них своїх об'єктів".
Історик має відрізняти важливе від неважливого. Ріккерт висуває поняття ''віднесення до цінності", яке має виражати сутність історії. Але історія не є наукою, що оцінює. Вона констатує те. що є. За Ріккертом, оцінювати - означає схвалювати або не схвалювати. Відносити ж до цінностей - ні те, ні те. Але ж можуть бути й
Loading...

 
 

Цікаве