WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Настановний смисл психічного як результат інтеріоризації. Д.М.Узнадзе (1886 — 1950) - Реферат

Настановний смисл психічного як результат інтеріоризації. Д.М.Узнадзе (1886 — 1950) - Реферат

людської психіки. Так, здатність до об'єктивації звільняє людину від прямої залежності від природних установок, відкриває їй шлях до незалежної об'єктивної діяльності, дає їй силу самостійного, об'єктивно обґрунтованого впливу на обставини та управління ними.
Узнадзе, проте, зазначає, що природні особливості людини, особли-вості її установки продовжують у ній існувати у "знятому" вигляді і, отже, провідного значення в діяльності людини більше не мають. Тут Узнадзе не зовсім чітко тлумачить "зняття" як суттєвий діалектичний акт, "Зняття" в діалектиці означає збереження позитивного. Тому ідея взаємовідношення природного та культурного, тваринного і чисто людського не розкривається до логічного кінця: природне й культурне залишаються певною мірою розірваними через різні сфери людського існування.
Узнадзе твердить, що на рівні об'єктивації людина стає немовби неза-лежною від своєї природи і починає керувати обставинами у відповідності з їхнім об'єктивним характером. Правда, Узнадзе залишає свою пря-молінійність, коли визнає, що природна установка все ж відчувається в діях людини культурного рівня. Ця установка знаходить свій вияв в особистих переживаннях суб'єкта і впливає на нього в певному, відповідному їй на-прямі.
Розрізнення установки та об'єктивації, за Узнадзе, полягає в тому, що перша має несвідомий характер, а друга пов'язується зі свідомими проце-сами. Між іншим, ці поляризовані поняття свідчать про те, що кате-горіальний лад психологічноїсистеми не може ґрунтуватися лише на одній категорії; вони виступають парами, а то й цілими групами.
Узнадзе наголошує, що суб'єкт звертається до об'єктивації тільки в тому випадку, коли в цьому виникає потреба, наприклад, коли поставлено задачу, яка не піддається рішенню під безпосереднім керівництвом установки. Проте якщо задачу можна вирішити безпосередньо, на базі установки, суб'єкт задовольняється лише мобілізацією відповідних установок.
Установка породжує об'єктивацію, об'єктивація наповнює змістом установку. У зв'язку з цим Узнадзе вказує, що розширення царини людських установок у принципі не має меж. Сюди входять не тільки установки, що розвиваються безпосередньо на базі актуальних проблем та ситуацій їх задоволення, а й ті, що виникли колись на основі особисто актуалізованих об'єктивацій або були опосередковані за сприяння освіти - вивчення даних науки й техніки.
Об'єктивація виникає саме на людському рівні розвитку психіки. Коли людина наражається на труднощі, вона припиняє активність у знайомому - напрямі і зосереджується на аналізі цього утруднення. Людина утримує об-ставини у своїй уяві, щоб мати можливість їх повторно пережити, об'єктивує їх, аби, спостерігаючи за ними, вирішити, нарешті, питання про характер продовження активності. Тут об'єктивувати - означає робити предмет об'єктом пізнання. В об'єктивації ми усвідомлюємо, як дещо залишається тотожним самому собі, і ми можемо переживати цю дійсність скільки завгодно разів. Саме це створює в умовах суспільного життя психологічну передумову того, щоб об'єктивовану, отже й тотожну собі дійсність позначити певним найменуванням. Відтак постає можливість зародження і розвитку мови.
Узнадзе в 1913 році закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. Він учився саме в той час, коли тут панувала мовознавча школа О.О.Потебт. Згодом це справило серйозний вплив на лінгвістичні дослідження Узнадзе з позиції теорії установки. Зокрема, він написав спеціальну працю, присвячену внутрішній формі слова.
В основі усіх досліджень установки спочатку лежав найпростіший експеримент. Піддослідному пропонують два предмети, що відрізняються за об'ємом, наприклад, менший у праву руку, а більший - в ліву. Після 10 - 15 впливів піддослідний отримує рівні за об'ємом кулі і має порівняти їх між собою. Виявляється, що піддослідний не помічає рівності куль: більшою йому здається куля в тій руці, в яку в попередніх дослідах він отримував меншу кулю.
На XVIII Всесвітньому конгресі психологів у Москві Шиже, вшановую-чи неабиякі досягнення психологічної школи Узнадзе, запропонував ввести в психологію поняття "феномен Узнадзе". Радянські психологи не залишились у боргу, запропонувавши термін "феномен Піаже". Було ніби підтверджено старовинний принцип: геніальна думка ґрунтується на найпростішому спостереженні або на елементарному експерименті.
Ідею установки дуже високо оцінив С.Л.Рубінштейн в "Основах за-гальної психології" (1940,1946). Проте Рубинштейн переносить центр ваги з несвідомих компонентів на свідомі, особистісні. Згідно з його думкою, ус-тановка особистості - це зайнята нею поліція, яка полягає у певному відношенні до цілей або задач, котрі стоять перед нею, що виражається у вибірковій мобілізованості та готовності до діяльності, спрямованої на їх здійснення. Установка особистості в широкому, узагальненому сенсі має в собі таке ж вибіркове відношення до чогось значущого для особистості і пристосування до відповідної діяльності або способу дії уже не окремого органу, а особистості в цілому, включаючи весь її психофізичний лад. Рубінштейн у певному розумінні зближує установку з апперцепцією. Мова йде про апперцепцію не одних лише уявлень, а всього реального буття осо-бистості.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве