WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Механізм індивідуалізації психічного. Компенсаційна форма катарсису. А.Адлер (1870 — 1937) - Реферат

Механізм індивідуалізації психічного. Компенсаційна форма катарсису. А.Адлер (1870 — 1937) - Реферат

можливість подолати детермінізм біхевіористичного плану, пояснивши, наприклад, чому ті ж самі обставини в житті двох індивідів приводять до різних результатів. У характері поста-новки та реалізації мети Адлер бачить основу неврозу. На протилежність вченню Фрейда невроз виявляється результатом не соціальної чи фізичної недостатності або травми, а постановки та реалізації фіктивної цілі. Терапевт має привести пацієнта до розуміння фікцій-цілей як детермінант поведінки. Адлер вважає, що за такого підходу досягається терапевтичний ефект.
Проте адлерівський терапевт, як і фрейдівський, опинився в порочному колі. Для Фрейда усвідомлення травми мало привести до звільнення від неврозу. Також і для Адлера усвідомлення фіктивності мети мало ліквідувати невроз, але що ж повинен дати невротику адлерівський терапевт як субституцію зруйнованої фікції? Невже він сам буде створювати для пацієнта заміну, надавши в його розпорядження нову фіктивну мету? Адже без останньої доцільна поведінка неможлива. Більше того, зруйнування такої мети призводить до глибокої психічної травми, до "переоцінки цінностей". Створювати нову мету має сам пацієнт. Адже це справжня творча робота вчинкового характеру з вибором, боротьбою мотивів і т.п.
Позитивний момент в адлерівській психології полягає у більш рішучому, ніж у Фрейда, відході від фаталістичної зумовленості поведінки двома факторами - біологічним ТА соціальним. Саме Адлер зробив серйозну заявку на подолання цього двофакторного фаталізму в людській поведінці, зосередивши головну увагу на утворенні самого психічного, підкресливши нежорсткий детермінізм у тлумаченні поведінки людини. Тут слід бачити центральний пункт індивідуальної психології.
Проблема співвідношення свідомого й несвідомого у постановці фіктивних цілей потребує серйозного коригування. Фіктивна ціль повністю перебуває нарівні свідомості, її можна вважати несвідомою тільки в тому розумінні, що вона цілком зливається зі свідомістю, становить її єдиний предмет і тільки з цієї причини не може бути піддана критиці. Те, що не усвідомлюється, є лише певним рівнем невідповідності між фіктивною ціллю та реальним станом індивіда. Усвідомлення має привести до заміни залишеної фіктивної мети іншою - більш адекватною життєвим умовам індивіда. Сама ідея фіктивності мети є неточним позначенням ідеалу по-ведінки. Виходячи з цього можна сказати, що в самому ідеалі є певна абсо-лютизація реальних рис дійсності. Більше того, така абсолютизація як ре-зультат і є таким ідеалом. Отже, мова йде не про фіктивну мету, а про мету ідеалізовану, що виникає внаслідок певного рівня узагальнення та абсолю-тизації певних сторін дійсності. Саме тому що в ідеалі присутні ці два ком-поненти (ідеальний та реальний), стає можливим розвиток ідеальної мети і перетворення її на мету реальну. Сам розвиток ідеалу є його реалізацією.
Ідея "соціального інтересу", яка спочатку мала виступити противагою ідеї агресії (і заміною фрейдівської теорії лібідо), була згодом пов'язана з метаморфозою фіктивних цілей. Соціальний інтерес, що виростає із соціальної взаємодії індивідів, мав стати фактором, який сприяє встанов-ленню різниці між нормальним і невротичним характером, між потягом до вдосконалення і потягом до переваги, між здоровим глуздом і "самоцентрованою" раціоналізацією.
Залежно від того, як здійснюється індивідом розвиток суперечності між ідеалом і дійсністю, можна говорити про "життєвий стиль" людини, про її творчу самість. Адлер немовби хотів психоаналітичне довести наявність реальної підстави французького прислів'я "Стиль - це сама людина". Стиль життя, створений самим індивідом, це і є найпотаємніша і найбільш синтетична риса індивіда. Ця самість і є його творчою функцією. Адлер підкреслює, що людина не є пасивним продуктом біологічних або соціальних обмежень, котрі входять у структуру її життя. Вона сама себе творить, використовуючи арсенал своїх здібностей. Створення стилю життя починається з раннього дитинства і з невеликими корективами здійснюється в наступні роки. Таким чином, Адлер, не менше ніж Фрейд, але підійшовши з іншого боку, надав великого значення сімейним обставинам у формуванні індивідуальних рис характеру. Особливості поведінки, пов'язані з лібідо, входять у цей стиль життя, але позбавляються Адлером домінуючого харак-теру.
Стиль життя, як його висвітлено у Адлера, не є особистісним утворенням, а тільки характерологічним - як певна стратегія поведінки. Фрейд робив наголос на особистісних формах. Центральним поняттям Адлера слід визнати фіктивні цілі, які визначають індивідуальні риси психіки. На противагу принципу вчинку Адлер висунув "фіктивну ціль", тобто по суті проблему ідеалу. Саме цей ідеал є узагальненням особистісних форм по-ведінки. Ідеал входить у вчинок, вкорінений в ньому і разом з тим є його антагоністом, діалектичною протилежністю. Ідеал вічно здійснюється у без-конечному ланцюзі вчинків, є їхньою рушійною силою, їхньою серцевиною. Невідповідність ідеалу та вчинку приводить до необхідності нового вчинку. В цьому останньому і здійснюється ідеал.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве