WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Механізм індивідуалізації психічного. Компенсаційна форма катарсису. А.Адлер (1870 — 1937) - Реферат

Механізм індивідуалізації психічного. Компенсаційна форма катарсису. А.Адлер (1870 — 1937) - Реферат

процес.
9. Індивідуальна психологія досліджує індивіда як заглибленого в соціальність. Адлер з самого початку відмовився вивчати ізольоване людське буття. Але це було по суті лише декларацією. Будь-які форми соціальної активності людини зводяться ним до психології індивідуальної.
10. Всі важливі життєві проблеми, в тому числі задоволення потягів, виявляються соціальними проблемами, а всі цінності - соціальними цінностями.
11. Соціалізація індивіда не може бути досягнута ціною репресії, а до-сягається за посередництва природженої людської здатності, яка, проте, має бути розвинута. Цю здатність Адлер назвав соціальним відчуттям, або соціальним інтересом. Оскільки індивід включається в соціальну ситуацію, соціальний інтерес стає вирішальним у його пристосуванні до неї.
12. Невдале пристосування характеризується зростанням почуття не-повноцінності, занепадом соціального інтересу і перебільшеноюкоопера-тивною метою особистісної переваги. Згідно з цим проблеми вирішуються за участю самоцентрованого "особистісного смислу", а не як об'єктивно виражене завдання "здорового глузду". У невротика це призводить до досвіду невдач, тому що він сприймає соціальну повноцінність своїх дій як свій ультимативний критерій. Психотик діє навпаки, хоч об'єктивно це при-зводить також до невдач з точки зору здорового глузду, тому що він не сприймає ультимативний критерій соціальної повноцінності.
Порівняно із З.Фрейдом це дійсно був поворот у напрямку психології особистості. В темряві несвідомого всі люди для Фрейда були трагічно сіри-ми. Його непокоїла доля людства в цілому, проте він у лісі не бачив дерев.
Індивідуальна психологія Адлера кваліфікується насамперед як психо-логія глибин (або глибинна психологія). Це означає, що та частина ди-намічної психології, яка не зупиняється на поверхні реакцій та визнає несвідомий характер мотивації, в адлерівській психології посідає важливе місце. Для Адлера несвідоме не було ізольованою категорією. Воно тлума-чилось як частина потягів суб'єкта, яку той не усвідомлює.
Щоправда, глибинну психологію в її основоположній спрямованості та цілях було сформульовано самим З.Фрейдом, який навіть дав ім'я та метод цій теорії, а саме - психоаналіз. З.Фрейд, А.Адлер та К.Г.Юпг нерідко розглядаються як перший тріумвірат у цій новій галузі дослідження. Адлер та Юнг спочатку співробітничали з Фрейдом, але згодом відокремились від нього. Важко встановити залежність Адлера від Юнга. Проте глибокий вплив Фрейда можна знайти майже в усіх працях Адлера, які, проте, для свідомості останнього розвивались як антитеза фрейдівським.
До якогось часу здавалося, ніби схожість між Фрейдом і Адлером була більшою, ніж їхні відмінності. Обидва використовували подібні методи, описували і тлумачили переважно ті ж самі феномени і навіть використову-вали аналогічні терміни (навіть за істотної різниці між фрейдівським лібідо та адлерівським потягом до переваги). Згодом з'ясувалося, що відмінності були досить фундаментальними і заходили так далеко, як це тільки можливо в даній галузі досліджень. Зміна одного елемента призвела до симптома-тичної зміни як всієї теорії, так і її частин.
Ідея цілісності організму, за Адлером, виявляється вже в різних формах компенсації. Дефекти зору можуть бути компенсовані посиленою уважністю. Шіллер страждав хворобою очей, проте його поезія багата на зорові образи. Перехід недостатності у свою протилежність виразився в формулі "перетворення потягу на його протилежність". Звідси Адлер вивів поняття "комплекс недостатності" та "комплекс переваги". Адлер підмітив єдність цих явищ, їхній взаємний перехід, що відповідало реаль-ному станові індивіда, який переживав компенсацію. Почуття переваги може бути фіксоване лише на базі почуття недостатності.
В цілому це вихідне для адлєрівської психології поняття відображає ті реальні факти у віковому становленні людини, що пов'язуються насамперед з юнацьким віком. Але для юнацької свідомості не існує цих двох феноменів. Вони дійсно можуть існувати, лише будучи неусвідомлюваними. Усвідомлення їх означає критичність щодо цих образів-моделей дійсності, а отже й їх подолання. Усвідомлення цих феноменів на шляху освоєння дійсності є справжнім подоланням неусвідомлюваних форм відображення, що здійснюється під тиском об'єктивного світу. Індивід, відкинувши одну модель дійсності як невідповідну, будує іншу як певне ідеалізоване уявлення про світ. Якщо людина зупиняється на тих чи інших вікових феноменах і не просувається вперед, це відбивається на її характерологічних та особистісних рисах. Але таке застрягання на темі "недостатність - перевага", неможливість для Адлера вийти на простір більш широких понять свідчать саме про певний ідеалізм цих теоретичних конструкцій, і насамперед це стосується його ідеї "чоловічого протесту".
Відкинувши фрейдівський пансексуалізм, Адлер час від часу зісковзує на цю теоретичну площину. Так, за Адлером, сила й міць ідентифікуються з чоловічою роллю, а слабкість і підлеглість - із жіночою. Чоловічий протест для жінки може виявлятися у виборі чоловічих професій, формуванні відповідних інтересів. У більш широкому розумінні "чоловічий протест" є захисною реакцією проти ролі підлеглого. Не важко побачити, що це досить штучне поняття є дериватом від двох основних.
Почуття недостатності та переваги були далі пов'язані Адлером з його теорією "фіктивних цілей". Услід за Файгінгером він твердить, що все життя побудоване на фікціях, примарних, уявних структурах, які виявляються неусвідомлюваними детермінантами поведінки. Адлер указує, що такою фікцією може бути уявлення про "нормальну людину". Та й уявлення про недостатність і перевагу підлягають цій же долі. Якщо дорослий фіксує себе на цілях, не відповідних своєму вікові, можна говорити про невротичне явище. Як віковий феномен певна ціль є нормальною, а ЇЇ відсутність може кваліфікуватись як вада розвитку.
Редукуючи ціль до ідеального оперування в теперішній час, Адлер спробував уникнути докорів у "телеологічній причинності". З іншого боку, він бачив в ідеї фіктивної цілі
Loading...

 
 

Цікаве