WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Людина, що грає. Й. Гейзінга (1872-1945) - Реферат

Людина, що грає. Й. Гейзінга (1872-1945) - Реферат

грою.
Розкриваючи ігрові форми мистецтва, Гейзінга звертається насамперед до музики. Вона тлумачиться як дозвілля духу, а танець - як чиста гра. У будь-якому творі мистецтва Гейзінга знаходить ігрові риси. Виконання на музичному інструменті називається грою у багатьох мовах. Цей факт Гейзінга розглядає як показник глибокої психологічної основи, яка визначає взаємозв'язок гри та музики.
Нерідко у Гейзінги трапляються значні перебільшення, навіть гра сло-вами у спробах знайти ігровий елемент у людській культурі. Він позбавляє гру її специфічності, але досягає цілісності викладу. Адже можна все людське життя подати як гру, навчання, працю, як рух до життя і рух до смерті, життя, що має смисл і такого не має. Можна також подати життя крізь призму спектаклю, адже ігровий момент наявний у певній ролі, яку відіграє людина в житті, і ролі тут протиставляється реальний статус людини (Дук. Мід).
Інша важлива проблема, яка постає у зв'язку зі знайомством з працею Гейзінги, е її психологізм. Пригадаємо: автор спеціально зауважував, що не має наміру втручатися у сферу психології. Звідси й нечіткість у визначенні гри і негри. Ось його судження: тоді як слово здатне перевести поезію із сфери суто ігрової у сферу понять і суджень, "чисто музичне" завжди і цілком залишається у грі. Але й саму музику можна розуміти як мистецтво без будь-якої ігрової риси в точному розумінні слова "гра". Музика є форма вираження душевних переживань, і термін "гра" щодо неї виглядав би ме-тафоричним.
На завершення свого трактату Гейзінга розглядає культури та епохи під знаком гри. Досліджується ігровий фактор у більш пізніх культурах, зокрема римській. Саме в ній з'явилася жорстока гра - бій гладіаторів. Роз-глядається також ігровий елемент середньовічної культури, культури Рене-сансу, ігровий зміст Барокко. Саме в епоху Барокко (XVII ст.) мода набула "ігрового характеру" (перуки, локони, банти тощо). Своєрідне ігрове за-барвлення має рококо. Гейзінга досліджує також ігровий характер політики XVII ст. Особлива увага приділяється музичним шедеврам XVIII ст. та їхньому ігровому змісту. Гейзінга стверджує, що романтизм (як характер культури) народився у грі. Це ж стосується і сентименталізму, незважаючи на його серйозність. І несподівано Гейзінга заявляє, що в XIX столітті вже починає панувати серйозність, а ігровий компонент культури поступово зникає. Це стосується і моди, зокрема жіночого костюма.
Тепер перед дослідником постає заключне питання: яка роль ігрового фактора в сучасному культурному житті?
На думку Гейзінги, спорт, який набув нині масового характеру, став організованою справою і залишає сферу гри. Правила стають дедалі більш жорсткими. Рівень досягнень неухильно підвищується. Учасники поділяються на професіоналів та аматорів. Поведінка професіоналів уже не є ігровою. Зрушення в бік серйозності особливо стосується розумових ігор - шахів і картярства. Технічна організація, матеріальне забезпечення, наукове осмислення знищують ігровий дух. Слово "рекорд", що з'явилося у спорті, перейшло в ділове життя - економічне, технічне і т.д.
Гейзінга доводить, що ігрові форми свідомо використовуються для приховування політичних намірів. Мова йде про псевдоігри, тобто банальні розваги, грубі сенсації, масові видовища, клуби з їхньою символікою, не-терпимість до інакомислячих, навіть жорстокість. Лише в англійському пар-ламенті Гейзінга ще знаходить елементи справжньої гри, а також в амери-канських політичних звичаях. Двопартійна система у США має характер двох спортивних команд, а передвиборна пропаганда виливається у форму великих національних ігор. Ідея гри переноситься і в практику міжнародних відносин. Гейзінга зауважує також, що кожна правова або державна спільнота за своєю натурою має ряд ознак, які пов'язують її з ігровою спільнотою. Ігрові форми ще не зовсім вимерли в сучасних європейських війнах, хоча не можна говорити про гру з позицій тих, хто бореться за свої права і свободу.
Зрештою Гейзінга підходить до висновку: справжня культура не може здійснюватися без певного ігрового змісту. Культура все ще хоче грати, і вона вимагає чесної гри. Той, хто порушує правила гри, руйнує культуру. Справжня гра відкидає будь-яку пропаганду. Ціль гри - у самій собі. Су-часна гра - це фальсифікація.
Щоб подолати антитезу "гра - серйозне", слід опертися на етику. Сама по собі гра стоїть поза моральними нормами. "Як тільки в рішенні діяти заговорить почуття істини і справедливості, жалості і прощення, про-тиставлення "гра - серйозне" втрачає смисл. Малої краплі співстраждання досить, щоб підняти вчинки над відмінностями мислячого духу. У будь-якій моральній свідомості, яка ґрунтується на визнанні справедливості й мило-сердя, питання "гра або серйозне", яке, зрештою, залишилося невирішеним, назавжди замовкає".
У зв'язку з цим Гейзінга співвідносить гру з "серйозним" - тим, що є насправді життям. Для дитини гра є реальним драматизмом буття, вкрай серйозною акцією, її правила не здаються чимось штучним, надуманим. Саме у грі дитина переживає певні конфліктні ситуації, наслідуючи їх за формою із світу дорослих людей. Свідомість цілком поглинена грою: відтак можна говорити про ігрову свідомість як єдино реальний світ дитини. А доросла людина не помічає того, що грає. Цей акт передбачає роздвоєність свідомості: бути в ігровій ситуації і разом з тим бути над нею.
Гра у повному їїпсихологічному значенні виступає лише у дорослої людини, і не тільки в попередніх епохах, а й у самому XX столітті. Саме в ньому виникає теорія ролей, що показує відношення ролі до дійсного буття індивіда, його реального статусу. Ця роздвоєність людини (перебування в реальній ситуації і разом з тим накладання на неї ситуації уявної) і є те, що насправді можна назвати грою.
У такому роздвоєнні свідомості відбувається її внутрішній рух, рух по-ступальний, в якому людина збагачується стосунками з іншими людьми, вбирає, зрештою, в себе усе людство. Життя схоже на читання великого ро-ману із вживанням в усі ролі, з певною оцінкою, з певним ставленням до героїв цього роману. Те, що сказав Гегель про характер Ахілла, можна ска-зати про буття особистості в цілому. Залишаючись самим собою, Ахілл за-лишається справжнім сином своєї матері, згадує її в найтяжчі хвилини свого життя. Він мстивий, лютий, коли знущається над тілом убитого Патрокла, і разом з тим він простягає Пріамові руку на знак примирення, руку, яка вбила його сина Гектора. Гра на сцені була б неможливою, якби не було роздвоєної свідомості людини в реальному житті.
Homo ludens не зникає, як вважав Гейзінга, а набуває дедалі більшої сили у вираженні свого саме ігрового характеру. Технічні досягнення ко-мунікації перетворюють держави на великі сцени, а всі без винятку люди стають акторами, адже мають свій статус і свою роль.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве