WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Людина, що грає. Й. Гейзінга (1872-1945) - Реферат

Людина, що грає. Й. Гейзінга (1872-1945) - Реферат

чином, але тільки європейські мови фіксують гру в одному слові.
Гра і змагання розглядаються Гейзінгою як функція формування культури. Найбільшу увагу Гейзінга приділяє колективній грі, котра є найбільш плідною з точки зору культури. Навіть серйозні змагання Гейзінга кваліфікує як гру. Приз, ставка, виграш, а не тільки жадоба владної переваги слугують її мотивом. Ризик, заклад є підставою для справжньої драматизації гри. Виграш у грі передбачає застосування хитрощів, які надають грі реалістичного ґатунку.
Культові свята пов'язані зі змаганнями. Це стосується, зокрема, старо-давніх китайських календарних свят. Гра може впливати на хід природних явищ, і навпаки. Гра в кості має сакральне значення. Лицарські турніри та-кож є грою. Лицар пізнає тут і честь, і славу, і самоствердження. Змагальні ігри є рушійним феноменом становлення культури.
Гейзінга розгортає таке важливе положення: культура виникає у формі гри, вона первинно розігрується, чим підноситься до надбіологічних форм. У грі суспільство виражає своє розуміння життя у світі. Гра не просто перетворюється в культуру: культурі з самого початку властиве щось ігрове. У відношеннях культури і гри остання виступає провідним феноменом. Правда, ігровий елемент відходить на задній план в міру розвитку культури. Але зненацька гра спалахує на повну силу, захоплюючи великі маси людей у своєму сп'янілому велетенському вирі. Слід окремо досліджувати синтетичну гру і взагалі непередбачуваність гри. До рангу культури гру підносять її фізичні, інтелектуальні, моральні, духовні цінності. "Священний ритуал і святкове змагання - ось форми, в яких культура виростає як гра і в грі".
Свої думки Гейзінга підсумовує таким чином: "По всій Землі на те-риторії перебування раннього людського суспільства панує комплекс абсо-лютно однотипних уявлень і звичаїв антагоністичного характеру... Ці зма-гальні форми виникають незалежно від особливих релігійних уявлень, вла-стивих окремо кожному з народів, які тут розглядались. Готове пояснення цієї однотипності, цієї подоби лежить у самій людській натурі, яка постійно прагне вгору, дарма що буде ця вишина земною славою або переважанням над усім земним. Гра і с та сама природжена функція, завдяки якій людина здійснює цей свій потяг".
Гєйзінга досить переконливо пов'язує гру із прапочипством. Судовий процес визначається як гра, адже й судді вдягають свої мантії, щоб підкреслити свою роль. А хіба терези правосуддя не показують ігрову ви-падковість у призначенні кари, у кваліфікації злочину? Такими ж виявля-ються і жереб, і шанс, і навіть "Божий суд". Змагання як гра має довести правоту людини. Судовий процес також є словесним змаганням. Мова йде про первісний зв'язок права, жереба та азартної гри. Згідно з давньогерманським правовим звичаєм, межу земельної ділянки визначали змаганням у бігу або метанні сокири. Існували змагання заради нареченої. Крім фізичної сили, випробовувалися дотепність і розум, для чого юнаки мали відповідати на важкі питання.
Так само дотепно і в безлічі зіставлень Гейзінга досліджує зв'язок між грою і війною. Впорядкована боротьба є грою. Архаїчна війна є змагання. Такими ж є двобій перед битвою, єдиноборство монархів, судовий поєдинок, дуель. Ігровий елемент присутній і в міжнародному праві.
Гру Гейзінга покладає на вищі форми духовної діяльності людини, насамперед мудрість. Найперший предмет тут - змагання в мудрості з визначенням переможця. Мова йде про знання святих речей у вімадуванні загадок та кваліфікації способів вімадування. Ставиться питання про філософську мудрість у зв'язку з загадками екзистенціального значення. Гейзінга зазначає "загадковий" (тобто ігровий) стиль ранньої філософії, зокрема за схемою "запитання - відповідь".
Змагання у мудрості виявляється більш яскравим, ніж у царині права чи війни. Під час священних урочистостей люди змагалися у галузі світоглядних знань, що мало впливати на світовий порядок. Змагання у свя-щенному знанні перебувають у самому культі і складають його істотну час-тину. "Запитання, які у відповідь на виклик ставили жерці один одному під час жертвоприношення, є загадки у повному смислі цього слова, що нага-дують загадки у соціальній грі".
Гейзінга вбачає священну гру у спробах розкрити таємницю буття вза-галі і таємницю священної гри зокрема. Він зауважує: "Нам не дано ви-значити в цих продуктах найдавнішої екзальтації та захоплення перед таємницями буття межу між священною поезією, мудрістю, що межує з бе-зумством, найглибшою містикою і словами, що вдягаються в покров таємниці словами. Слово цих стародавніх священиків-співців увесь час ши-ряє над воротами непізнаванного, які закриті для нас, які були закриті і для них... У цих культових змаганнях народжується філософія, не з порожньої гри, а у священній грі. Тут культивується мудрість як священна вправа май-стерності розуму. Філософія тут народжується в ігровій формі".
Для роз'яснення своєї позиції Гейзінга наводить феномени з галузі дитячої психології: "...значна частина питань, які ставить дитина шести років, фактично має космогонічний характер: хто жене воду в річці, звідки береться вітер, питання про життя і смерть і т.д.". Також загадки ведійських гімнів прямо ведуть нас до найглибокодумніших суджень Упанішад, Гейзінга на-магається визначити філософський зміст священних загадок, з'ясувати їхній ігровий характер і якомога чіткіше збагнути їхнє значення в історії культури.
Гейзінга робить висновок: життєдіяльність культури проводить рису між сферами серйозного і гри, які, проте, на своїй ранній стадії утворюють нерозчленоване духовне середовище, де й зароджується культура, поєднуючи ігровий і сакральний моменти. Це, зокрема, бесіда філософського або релігійного змісту (Заратустра, Соломон). Людина, що прагне мудрості, виступає так само, як і учасник поєдинку зі зброєю.
Розглядається питання зв'язку поезії та гри. Визначено, що поезія народилася у грі. Постає соціально-поетична гра. З'являються поетичні форми змагання. Особливо підкреслюється ігровий характер імпровізації. У поетичній формі постає систематизація знань, а юридичні тексти нерідко ви-ражаються у віршах. Міф має поетичний зміст і розглядається як ігрова фазакультури. Гейзінга робить узагальнення про те, що всі поетичні форми є форми ігрові. Є певний сенс кваліфікувати поетичні мотиви як мотиви ігрові, а поетичну мову як мову гри.
Питання про сутність поетичної творчості найтіснішим чином пов'язане з темою гри та культури. Релігія, наука, право, політика, війна у високоорганізованих суспільствах втрачають зіткнення з грою, а поетична творчість продовжує відчувати себе в ній як вдома. Це відбувається тому, що в поезії речі мають інший, не логічний, зв'язок. Вона стоїть по той бік серйозного - у першоджерел, до яких такі близькі діти, тварини, дикуни і ясновидці, стани марень, захоплення, сп'яніння і сміху. Це дещо однобічне розуміння поезії, яка може розкривати істину більш глибоко, ніж філософія. Стародавня поезія визначається як культ, святкові веселощі, колективна гра, випробування, загадування загадок, мудре навчання, яснобачення, пророцтво, змагання. Із поета-ясновидця поступово виділяються фігури пророка, жерця, оракула, віршотворця, філософа, законодавця, оратора, демагога, софіста і ритора.
Гейзінга відшукує також ігрові форми філософії, передусім у діяльності софістів. У походженні філософського діалогу він убачає алгоритм гри. Цей останній є також у середньовічних диспутах, в ігрових формах шкільного навчання. Палке бажання розіграти спектакль або у відкритому бою подола-ти суперника - ці два великих рушії соціальної гри вже містяться у функціях софіста. Софізм впритул підходить до загадки і в цьому виявляє свій ігровий характер. Для Платона філософія, за всієї його глибокодумності, залишалася благородною
Loading...

 
 

Цікаве