WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Людина, що грає. Й. Гейзінга (1872-1945) - Реферат

Людина, що грає. Й. Гейзінга (1872-1945) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Людина, що грає.
Й. Гейзінга (1872-1945)
Думки про те, що психологія стане провідною дисципліною у XX столітті, мабуть, реалізувалися таким чином, що психологія почала пронизу-вати всі дослідження людського буття. Ми вже бачили, що праці з історії, виконані А. Тойнбі, мають значну психологічну базу. Це стосується також історика культури, нідерландського вченого Йогана Гейзінги - професора Гронінгенського університету (з 1905 p.), а також Лейденського університету - з 1915 р. Помер Гейзінга у вигнанні 1 лютого 1945 p., передчуваючи близьку перемогу над німецькими окупантами.
Із праць Гейзінги слід зазначити "Осінь середньовіччя" (1919), "Людина, що грає" (1938), "Нідерландська культура у XVII столітті" (1941), "В тіні завтрашнього дня" (1935); "Зганьблений світ" (1945).
Підзаголовком книги "Людина, що грає" (Homo ludens) є "Досвід визначення ігрового елемента культури". За старою історично-культурною традицією людину називали Homo sapiens, а далі Homo faber, хоч і тварини теж дещо створювали. Homo ludens має зайняти в історії культури належне місце поряд із Homo faber.
Гра виступає як специфічний фактор усього, що оточує людину в світі. Гейзінга зазначає, що він упевнено йшов шляхом визначення того факту, що людська культура виникає і розгортається саме як гра. Остання розгля-дається як явище культури та аналізується засобами культурологічного мислення. Хоч автор і зауважує, що утримується від психологічної інтерпретації гри, проте за своєю суттю дане дослідження у своїх засадах є психологічним, а саме виконане в галузі історичної психології та вільно корелює з психологією дитячої гри.
Перше питання, яке висуває Гейзінга, - це природа і значення гри як явища культури. Починаючи від біологічних основ гри, автор завершує роз-гляд цього питання проблемами зв'язку гри, вірувань та містеріальних дій.
Гра передує культурі, адже грають і тварини. Але гра переходить межі біологічної природи істоти. Смисл гри має певний "імматеріальний" елемент. Гейзінга критикує визначення гри (зокрема ті, що мають місце у психології), які не розкривають її первинної якості. Природа дала нам гру "з її напругою, з її радістю, з її жартом і гумором. Німецькі слова grap (жарт) і witz (гумор) найточніше виражають смисл гри. Вона є надмірність, і дух знімає всезагальне детермінування. Буття гри має супралогічний характер нашого становища у Всесвіті.
Гейзінга хоче піднестись у тлумаченні гри над біологією і психологією, але водночас повертається до останньої, не бачачи того, що предмет психо-логії сам себе розширює у розкритті змісту гри, зокрема такого змісту, який надає їй сам Гейзінга. Гра - це певна якість діяльності, а остання є суттєвим об'єктом психології. Крім того, постання історичної психології в кінці 40-х років дає можливість кваліфікувати працю Гейзінги саме як пси-хологічну.
Гра виходить за межі певної культури, певного світогляду. "Гру не можна заперечити. Можна заперечити майже всі абстрактні поняття: право, красу, істину, добро, дух, Бога. Можна заперечувати серйозність. Гру - не можна... Гра - "позарозумовезаняття".
Гра спирається на дію з певними образами, на певне "переображення дійсності і тому виступає як фактор культурного життя". Мова і міф мають ігровий смисл. Ранні суспільства відправляють свої священнодійства у формі гри і досягають усвідомлення можливості свого благополуччя.
Гейзінга зауважує, що у своєму творі він хоче показати "правомірність огляду всієї людської культури sub specie ludi" (під знаком гри). Шекспір, Кальдерон, Расін указали на велику світову сцену. Проте Гейзінга прагне більш ґрунтовно виявити взаємопроникнення гри і культури, показати гру як фактор культури в цілому.
Гру не можна пов'язати безпосередньо ні з істиною, ні з добром. Але з красою вона пов'язана. Тому Гейзінга вважає предметом свого дослідження, зокрема, соціальний аспект гри. Це - єдиноборство і змагання, вистава і видовище, танці й музика, маскарад і турнір. І всюди можна бачити вільну діяльність. Гра виходить за межі природного процесу. Діти і тварини гра-ють, адже мають задоволення від гри, і в цьому полягає їхня свобода. Це перша ознака гри. Далі виступає її незаінтересований характер. Вона вхо-дить у буденність як "тимчасова дія", як інтермеццо повсякденного життя. Вона задовольняє ідеали комунікації та суспільного життя. Людська гра у своїх вищих проявах щось означає і щось знаменує - у світі реального та світі священного.
Час і простір гри обмежені, визначені. Це тимчасові світи всередині звичного. І в цих світах виконується замкнена в собі дія. Тут є певний поря-док, власний, безумовний, зі своїми вимогами. Порушення правил дез-організує гру. Порядок у грі надає їй естетичних рис. Гра творить порядок, вона сама є порядок у світі недосконалості. Вона зв'язує і звільняє, вводить людину у ритм і гармонію.
У грі є напруга і потяг до розрядки. З цього може випливати і етичний момент гри. Правила гри треба виконувати, визнавати їх. інакше гра руйнується.
Ігровий колектив має схильність зберігатися, консервуватися, навіть коли гру скінчено. Гейзінга підкреслює таємничість гри, в якій закони нав-колишнього світу не діють. Відміняється буденне життя. Зокрема, у Ста-родавній Греції під час Олімпійських ігор припинялися війни. Таємниця гри передбачає перевдягання. Маска дає можливість грати іншу істоту.
Гра є боротьба за щось або презентація чогось. Тут виявляється роз-двоєність свідомості, про яку говорив також Сильвіні, коли мав на увазі гру актора: перевтілитись, але так, щоб залишитися самим собою. Гра викликає почуття безпеки, благоденства. Розуміння природи гри дає можливість роз-крити природу релігії - культ, ритуал, містерію. Можна тому говорити про ігровий характер архаїчної культової дії, що допомагає підтримувати світовий порядок. Гейзінга хоче показати процес переходу від "захоплення життям і природою" до уявлення цього почуття у священній грі. Всередину гри проникає поняття священного табу. Культ прищеплюється до гри. І знову Гейзінга повторює, що засобами психології розкрити ці феномени не вдається, адже тут постають найглибші шари нашої свідомості.
Отже, культ - найсвятіше, найсерйозніше - може бути грою. Свя-щенна дія - гра, адже вона переміщує своїх учасників в інший світ, відмінний від звичайного. Вже Платон визнав тотожність гри і священної дії. Цим не принижується священна дія. Людина грає, як дитина, для задо-волення і розваги, нижче рівня серйозного життя. Вона може грати і вище цього рівня, грати з красою і святинею. Можна говорити про те, що будь-який сакральний акт потрапляє у сферу гри. Гра і священна дія мають свою відокремлену територію. Адже і жрець окреслює певну територію, в якій має відбутися містерія. Аналогічна містерія і в грі: її учасники позначені ігровою поведінкою і настроєм, які можуть бути досить серйозними.
В нашому розумінні гри знімається різниця між вірою і вдаваним. Та-ким і є священне, стверджує Гейзінга. Оцінюючи всісфери так званої примітивної, первісної культури як сфери ігрові, ми відкриваємо для себе можливість розпізнавати її характер більш безпосередньо й широко, ніж за допомогою гострого скальпеля психології або соціологічного аналізу. "Ви-гляд людини в масці відразу виводить нас із "буденного" життя в інший світ, далекий від світла дня. У сферу дикуна, дитини і поета, у сферу гри". Ігри, присвячені богам, є вище призначення, якому людина у своєму житті має віддаватися з усією рвучкістю. Так міркував Платон. Освячена дія певним чином завжди залишається величною в категорії гри. Порушуючи проблему вираження гри у мові, Гейзінга досліджує поняття гри у санскриті, китайській мові, грецькій, японській, семітських мовах, у латині та інших романських, а також германських мовах. Усі народи грають схожим

 
 

Цікаве

Загрузка...