WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Культурологічний підхід у тлумаченні історії психології - Реферат

Культурологічний підхід у тлумаченні історії психології - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Культурологічний підхід у тлумаченні історії психології.
З давніх-давен людина спостерігала за своєю поведінкою, своїм внутрішнім станом, душею та виражала ці спостереження в образах народного світогляду, міфологічних та релігійних уявленнях, філософських творах, наукових гіпотезах та теоріях. Ці різні форми відображення психо-логічного життя людини не існували ізольовано. Вони тісно перепліталися між собою, виявляли свою живучість, тому навіть у сучасних наукових теоріях так чи інакше присутні історично більш ранні форми уявлень. Наука не може своїми методами вичерпати повністю все багатство природи людини, її душі. Як свідчить історія, великі проблеми людського існування, поведінки, що виражаються у вчинках, найглибше були осягнуті у філософських інсайтах і навіть у народному світогляді.
Отже, можна говорити про значення історії культури для становлення психологічних знань. А ці знання у свою чергу виступають серцевиною культури. Тому має право на існування культурологічний підхід у тлума-ченні історії психології. Зокрема, художні, правові спостереження розкри-вали такі сторони людської душі, які лише згодом ставали предметом суто психологічного вивчення. Інколи кажуть про художні антецеденти наукового відкриття. Чимало "комплексів", зафіксованих у психіатрії та психології, пов'язані з іменами героїв художніх творів (комплекси Едипа, Іокасти, Медеї, Антігони, Каїна, Клітемнестри, Діани, Грізельди, Федри та ін.). На певних етапах розвитку культури на перший план виходить художнє бачення, художній інсайт, і лише згодом він трансформується в наукову гіпотезу й теорію.
Становлення психологічних знань має свої рушійні сили й періодизацію. Більшість історико-психологічних теорій мають сцієнтистський ухил і в своєму розвитку пройшли шлях від міфології через філософію до науки. Донауковий період вважається передісторією психології, сама ж історія наукової психології починається з часу виникнення спеціальних лабораторних досліджень, які пов'язуються насамперед з ім'ям В.Вундта. З його лейпцизької школи наукова психологія поширилася по всьому світі. Поділ на наукову й донаукову психологію в історії цієї дисципліни чітко помітний в історико-психологічних розробках Г.Еббінгауза. Проте ідея такої періодизації висунута була ще О.Контом і розвивалася у працях дослідників людської культури, зокрема Дж. Фрезера. М.С.Роговім досить детально висвітлив цю позицію вже як психолог.
Своєрідну історико-психологічну концепцію виклав М.Г.Ярошевський - один із найвизначніших сучасних істориків психології. Він виходить з того, що науковість знання безпосередньо пов'язується зі становленням принципу детермінізму. На його думку, різні форми детермінізму, як вони поставали в історії науки, визначають її періодизацію, а також рушійні сили становлення знання. Форми детермінізму Ярошевський найбільшою мірою пов'язує з впливом на психологію інших фундаментальних наук, тому пси-хологія у своєму історичному поступові визначалася то механікою, то фізикою, то біологією, а зрештою і соціологією.
Проте ідея детермінізму як така, що дає можливість чіткого окреслення принципів періодизації та рушійних сил розвитку психологічного знання в позитивному чи негативному аспекті, проблеми не вирішує. Завдання поля-гає насамперед у визначенні логічного осередку психологічної системи. У найбільш розвиненому вигляді даний осередокпов'язується з дією, вчинком. На це звернув особливу увагу С.Л.Рубінштейн, намагаючись побудувати систему психологічних знань в "Основа: загальної психології" (1946). Він зробив висновок, який визрів у надрах світової історії психології, спи-раючись при цьому на два поняття - дію і вчинок. Універсальною кате-горією виявляється саме вчинок, адже він уміщує в собі дію. Універсалізм вчинку полягає в тому, що він є осередком різних форм діяльності й по-ведінки - теоретичної і практичної, моральної, естетичної, технологічної та ін. Він охоплює активність як тварин, так і людей на будь-яких рівнях індивідуального розвитку. Отже, є всі підстави розглядати вчинок як вихідний пункт у тлумаченні історико-психологічних знань.
Структура вчинку й акценти у тлумаченні його самого та його компо-нентів визначають характер психологічних теорій. Спостерігається певне зміщення акцентів на структурних компонентах учинку в різні історичні періоди, але при цьому кожна епоха бачить вчинок у його цілісності. Ком-поненти вчинку - це ситуація, мотивація, дія та післядія. Згідно з цим міфологічний період, Стародавній світ і Середні віки характеризуються принципом ситуативним, епохи Відродження, Барокко й Просвітництва - мотиваційним. XIX і XX століття - відповідно принципом дії та післядії. Зокрема, ідея фатуму, яка визначала поведінку людей у Стародавньому світі, зумовлювала і ситуацію, і мотивацію, і дію. і післядію. При цьому ситуативний аспект учинку своїм фатумом визначав зміст усіх наступних компонентів учинку. Іншими словами, жодного нового змісту в мотивації, дії та післядії порівняно зі змістом ситуації не існувало.
Три наступні культурні епохи у своїх психологічних теоріях роблять головний акцент на мотивації. Порівняно з ситуацією вона має новий зміст. Психологів, культурних діячів найбільше цікавить мотиваційний бік учинку, боротьба мотивів, прийняття рішення, формування мотиву як такого. Це зумовлює відповідне бачення й тлумачення психіки в цілому. Зміст досліджень психіки у XIX й XX ст. визначається головним чином приматом принципу дії та післядії. Сама дія може вважатися тим ґрунтом, на якому виникають психічні здатності людини. Післядія .характеризується тим, що визначає установку на наступну дію. Формою цієї установки виступають смисл життя і, як наслідок, миттєва стратегія.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве