WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Критичні дослідження в галузі логіки наук про культуру. "Дзеркало часу". М. Вебер (1864—1920) - Реферат

Критичні дослідження в галузі логіки наук про культуру. "Дзеркало часу". М. Вебер (1864—1920) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Критичні дослідження в галузі логіки наук
про культуру. "Дзеркало часу".
М. Вебер (1864-1920)
Макс Вебер - німецький соціолог, соціальний філософ та історик. відомий як основоположник розуміючої соціології та теорії соціальної дії. Твори Вебера можна розділити на чотири групи: історичні праці; нариси з соціології релігії; трактати із загальної соціології; роботи, присвячені методології соціально-історичних наук. Окремі з них: "До історії аграрних відносин у середні віки" (1889,), "Аграрні відносини за стародавніх часів" (1909), "Господарська етика світових релігій" (1916-1919), "Господарство та суспільство'1'' (1921), "Об'єктивність" соціальна-наукового та соціально-політичного пізнання" (1904), "Про деякі категорії розуміючої соціології" (1913), "Політика як покликання та професія" (1919), "Наука як покликання та професія" (1920).
Обравши певний напрям у галузі економічної історії, Вебер вивчав взаємовідносини економіки з іншими сферами діяльності людини - політикою, правом, релігією та ін. В результаті він прийшов до необхідності дослідження економічної поведінки людини; займався проблемою ідентифікації економічних явищ минулого, теоретичне осмислення яких здійснювалось на основі аналізу сучасного капіталістичного суспільства. У своїх дослідженнях Вебер досить широко застосовував поняття ідеального типу, зіставлення з яким давало змогу виявити відповідні явища у нерозви-нутих економічних формах минулого.
Головна ідея соціальної філософії Вебера - ідея економічної раціональності, що, будучи реалізована в усіх сферах суспільного життя, дозволяла досягти максимальної економічної ефективності. Ця суспільна тенденція, на думку Вебера, не могла не проникнути і в усі сфери міжособистісних стосунків та культури. Раціональність урешті-решт стає саме тією закономірністю, що панує поза бажаннями людей, яким вона по-грожує втратою індивідуальної свободи. У світлі цієї тенденції теорія вільної соціальної дії індивіда може постати чисто ідеологічним, зворотним, "епіфеноменальним" відображенням реальності, яка рухається у напрямку прогресуючого виключення будь-якої свободи індивіда, втрати людської індивідуальності загалом.
У ряді досліджень Вебер робить спроби з'ясувати власну позицію в по-леміці з істориком Едуардом Майером - відомим знавцем Стародавнього світу. Йшлося про з'ясування суті історичних законів. Якщо закон є узагальненням, а отже виявляє те, що повторюється, то яким чином постає неповторність унікальних історичних подій. Виникає старе філософське пи-тання про сумісність і взаємодію всезагального, особливого та одинич-ного. Вебер як прихильник сцієнтистського підходу наполягає більше на розкритті закономірностей суттєвих зрушень в ході історії, в той час як Майєр виявляє інтерес до феномена унікальності історичної події, робить спробу з'ясувати роль психіки індивіда в історичному русі, наближаючись до принципів історичної психології.
Крайні позиції Майєра та Вебера (всезагальне та індивідуалізація) є ти-повими і в галузі психологічних досліджень. Рух до індивідуальності від всезагального і від індивідуального до історичного руху свідчить саме про те, що лише через самобутнє індивідуалізоване (якнайтонше знаряддя) людина може осягти ту безмежну всезагальну, субстанціальну опору, яка дає, зокрема, розгалуження на суб'єкт і об'єкт, опору, яка породжує суб'єктивність (одиничне), яка освітлює себе через суб'єктивність, яка сама стає опорою для суб'єктивності. Ось чому логіка наук про культуру обов'язково має включати в себе вираження всезагального. особливого та одиничного.
Вебер стверджував, що мста будь-якої науки - осягнути істину, описа-ти й пояснити реальність. Це завдання безконечне. Пізнання не може дати дефінітивно-інтегрального відтворення реальності. Постійно долати себе та інерцію власного мислення - таким є обов'язок вченого.
Філософ - дещо більше, ніж просто "той, хто пізнає". Його характери-зують матеріал, який він пізнає, і походження цього матеріалу. В особистості філософа присутній час, його рух. його проблематика, в якій сили часу є надзвичайно життєвими та ясними. Філософ являє собою те, що є час, і являє субстанціально, тоді як інші відображають лише частини, відхилення, спустошення, викривлення сил часу. Філософ - серце в житті часу, але не тільки це: він здатен виразити час, поставити перед ним дзеркало і духовно визначити його. Таким бачив призначення філософа Вебер і, на думку К.Ясперса, втілював цілком і повністю цей ідеал у життя.
Філософ - людина, яка завжди готова відповідати всією своєю осо-бистістю, вводити всю її в дію, хоч би де і як вона діяла. Якби філософ не робив цього, у нього не було б матеріалу для найбільш оригінального пізнання, він здійснював би тільки власне інтелектуальні кроки. Тоді поста-вали би знання, відірвані від існування, які виробляють у безповітряному просторі пусті дії за допомогою несуттєвих матеріалів, що не передбачає екзистенції. Такі знання подібні до стертої монети.
"У Максі Вебері, - пише Ясперс, - ми бачили втілення екзи-стенціального філософа. Люди зазвичай зайняті по суті лише власною долею, в його ж великій душі діяла доля часу". Лише здійснюючи рефлексію над часом, "споглядаючи дзеркало і вдивляючись у нього", можна осягнути сутність часу, сутність історії та поступ духу в її "незбагненне привабливому" просторі.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве