WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Конкуренція та порочне коло людської культури. Ілюзія катарсису в боротьбі за існування. К. Горні (1885 — 1952) - Реферат

Конкуренція та порочне коло людської культури. Ілюзія катарсису в боротьбі за існування. К. Горні (1885 — 1952) - Реферат

бачить себе приниженим, смиренно-покірним.
Процес самостримування не обмежується падінням активності в досягненні тієї чи іншої мети, а веде до підриву самовпевненості, до використання механізму самоприниження. Функція самоприниження в цьому розумінні повинна відгородити людину від конкуренції. У більшості випадків невротики не усвідомлюють свого дійсного приниження порівняно з іншими і вважають цілком зрозумілою власну невідповідальність щодо бажаної мети.
Горні робить для себе капітальні висновки: наявність почуття приниже-ності є одним із найбільш загальних психічних розладів, властивих нашому часові й культурі взагалі. Генезис почуття приниженості властивий не лише невротичній конкуренції. Це - комплексний феномен, який визначається багатьма умовами. Але те, що вони виникають на ґрунті конкуренції, слід вважати основоположним компонентом. Приниженість походить від огиди тією мірою, якою вона є вираженням невідповідності між піднесеними ідеалами та їх реальним здійсненням. Проте Горні встановлює й інший факт: нестерпні відчуття в той же час виконують важливу функцію заспокоєння своїх відштовхуючих спрямованостей. Цей факт стає очевидним на основі спостереження за енергією, з якою ця позиція захищається у разі нападу. Не тільки очевидність відсутності компетентності або привабливості завжди переконує цих осіб, але вони повинні дійсно стати переляканими або гнівними при спробі переконати себе в наявності в них позитивних якостей.
Зовнішній вияв цих ситуацій може бути різним. Деякі особи остаточно переконані в їхній незамінності і палко демонструють свою перевагу в будь-якому випадку, проте видають свою невпевненість особливою чутливістю до кожного критичного зауваження, до кожної протилежної думки. Інші цілком переконані у своїй некомпетентності, небажаності, нешановності. Вони зраджують свої дійсно великі запити тим, що реагують з відкритою або за-маскованою ворожістю на кожну фрустрацію їхніх невизнаних вимог. Ще інші постійно вагаються у своїй самооцінці між почуттям їхньої незамінності та переживанням, наприклад, щирого здивування тим фактом, що хтось приділяє їм увагу.
Далі Горні малює порочне коло, в якому перебувають ці особи. Якщо не помітити його і звести складність процесів, що відбуваються, до рамок простого причинно-наслідкового відношення, психоаналітик не зможе зро-зуміти участі емоцій або надасть фіктивну важливість якій-небудь причині.
У своїй принциповій основі порочне коло має такий вигляд. Власні не-вдачі поєднуються з почуттям заздрості щодо більш успішних, більш забез-печених тощо осіб. Ця заздрість може бути виявлена або пригнічена під тиском того ж страху, який привів до придушення конкуренції та відходу від неї. Це може бути повністю стертим із свідомості, пригніченим шляхом субституції сліпого захоплення: це може бути відсунуто від свідомості шляхом принизливої спрямованості в бік особистості, що розглядається. Ефект усвідомлення, проте, виявляється в нездатності допускати в інших те, що сам намагався заперечувати в собі. В усякому разі байдуже, якою мірою заздрість придушено або виражено. Вона передбачає зростання ворожості щодо людей і, відповідно, зростання страху, який тепер набуває форми ірраціонального страху перед заздрістю з боку інших.
Горні показує природу цього страху, яка виявляється двома способами: 1) вона існує незалежно від наявності або відсутності заздрості в даній ситуації; 2) її інтенсивність пояснюється суміжністю з небезпеками, що загрожують з боку заздрісних конкурентів. Цей раціональний бік страху перед заздрістю завжди залишається неусвідомлюваним, принаймні у непсихотичних особистостей. Ось чому він ніколи не коригується з боку реально верифікуючого процесу і с дедалі більш ефективним щодо підкріплення існуючих тенденцій заперечення.
З цих міркувань Горні робить єдиний можливий для неї висновок: по-чуття власної нікчемності зростає, і зростає також страх. Таким чином. Горні пропонує читачеві повернутися до початку, оскільки тепер фантазії мають приблизно такий зміст: "Я бажаю бути більш могутнім, більш привабливим, більш розумним, ніж всі інші. В такому разі я був би врятований і, крім того, я зміг би перемогти їх і крокувати по їхніх тілах". Таким чином Горні показує зростаюче відхилення амбіцій у напрямку найбільшої суворості, фантастичності й ворожості. Горні вважає, що цей пірамідний процес має прийти до спокою, зупинитися під впливом різних умов, здебільшого при надзвичайних витратах експансивності. Існує й такий варіант: амбіційна людина робить поворот у бік подолання страхів перед конкуренцією, але почуття недостатності, а також гальмування активності залишаються з нею.
Тут Горні вважає необхідним зробити застереження. Зовсім не обов'язково, що амбіція типу "ніхто, крім мене", повинна викликати страх. В такому разі питання ставиться так: під впливом якої спеціальної умови викликається страх у невротичне конкуруючих людей? Такою умовою, за Горні, є те, що невротики хоч і включені в той же самий рід конкурентності, одночасно мають нестримну жадобу любові, прив'язаності та поваги. Ось чому щойно вони здійснюють який-небудь рух у напрямку самоствердження, конкуренції або досягнення успіху, вони починають лякатися можливості втратити любов інших і вимушені автоматично стримувати свої агресивні імпульси. Цей конфлікт між амбіцією і любов'ю, прив'язаністю є однією з найтяжчих і найбільш типових дилем, притаманних невротикам нашого часу. В цьому слід бачити центральний пункт теорії Горні. Особливість втрачається як можлива екзистенціальна опора.
Горні запитує: чому ці два несумісних потяги так міцно присутні в одному й тому ж індивідові? І пояснює це там, що ці потяги співвідносяться між собою більш ніж одним способом. Найпростіше тлумачення цього відношення полягає в тому, що обидва вони походять з тих же самих джерел, а саме - страхів, і обидва слугують засобом заспокоєння проти страхів. Сила і любов -обидві повинні бути охороною. Вони породжують одна одну, обмежують одна одну і взаємно переозброюються. Ці взаємовідношення можна спостерігати найбільш точно в аналітичній ситу-ації, але інколи вони зрозумілі навіть з причинового розкриття життєвого шляху особистості. В історії життя останньої Горні намагається знайти таку атмосферу дитинства, в якій відчувається брак тепла й довіри, яка сповнена загрозливих елементів - суперечки між батьками, несправедливість, жор-стокість, надмірні життєві турботи тощо. Горні розповідає про випадки, коли маленькі діти раптом стають амбіційними після гострого розчарування в їхній потребі любові. Згодом вони залишають амбіцію, щоб полюбити. Зок-рема, коли експансивні та агресивні бажання дещо стримані .в ранньому дитинстві шляхом різного роду заборон, надмірна потреба в заспокоюючій любові повинна відігравати велику роль. Як провідний принцип поведінки це включає поступку бажанням і думкам. Це включає також переоцінку зна-чення для якоїсь особи вияву ніжності з боку інших та залежність від таких виявів. Даний принцип передбачає й переоцінку знаків відхилення, запере-чення та реагування на такі знаки з побоюванням та захисною ворожістю. Горні знову розкриває тут порочне коло, яке приводить до посилення його складових компонентів. Схематично це має такий вигляд:
Ці реакції пояснюють, чому емоційний контакт з іншими, який досягнуто на базі страху, може бути в кращому випадку лише дуже хитким містком між індивідами. Вони пояснюють також, чому таїли місток завжди не в змозі здійснити для цих індивідів їхню емоційну ізоляцію. Це має, проте, служити для боротьби зі страхами, щоб сприймати їх більш спокійно, хоча й за рахунок психічного зростання і за умови, якщо обставини зовсім сприят-ливі.
Горні ставить запитання: які спеціальні риси у нашій культурі спричи-нюють часті випадки невротичних структур? Вона знаходить відповідь у такому міркуванні. Ми, члени суспільства, живемо в конкурентній, індивідуалістичній культурі. Чи можливі великі економічні та технічні до-сягнення нашої культури в минулому і тепер лише на базі конкурентного принципу - ці питання вирішують економіст і соціолог.
Loading...

 
 

Цікаве