WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Коментар до одкровення Великого Інквізитора. Катарсис як "втеча від свободи". Е. Фромм (1900— 1980) - Реферат

Коментар до одкровення Великого Інквізитора. Катарсис як "втеча від свободи". Е. Фромм (1900— 1980) - Реферат

саме про факт динамічної адаптації. Остання, як правило, пов'язується з перетворенням, ростом, розвитком психіки. Індивідуальні - риси людини складаються з якостей і властивостей, що є більш змінними і краще виявляють пристосування до середовища. До цих рис Фромм відносить любов, деструктивність, садизм, тенденцію до підлеглості, пристрасть до сили відособлення, власне возвеличення, бережливість, схильність до чуттєвих задоволень, страх перед ними і т.д. Саме ці характерологічні риси розвиваються як реакції на певні умови життя.
Чим виразніше розвиваються в людині риси динамічної адаптації, тим певніше можна говорити про появу індивідуальності, а разом , з тим і ви-никнення нової постановки проблеми свободи, її психологічного аспекту. Філософи і психологи встановили принципове положення про те, що розви-ток людства і окремого індивіда починається зі стану єдності зі світом І спрямовується до усвідомлення власної суті як відокремленої від природи та інших людей.
Цей процес, який Фромм називає індивідуацість, сягає свого вищого розвитку в період від Реформації до сучасності. Він відбувається також в індивідуальному розвиткові людини, і Фромм пов'язує його безпосередньо з проблемою свободи. "В тій мірі, в якій індивід, образно кажучи, ще не звільнився від пупкового зв'язку, що сполучає його з зовнішнім світом, він відчуває брак свободи; але цей зв'язок дає людині життєву забезпеченість і похідні від неї відчуття належності до чогось стійкого і відчуття вкоріненості у щось субстанціальне".
Зв'язки, які існують ще до процесу індивідуації, Фромм називає пер-винними зв'язками. Вони виражають діяльний контакт дитини з матір'ю, члена первісного суспільства з общиною, середньовічної людини з церквою та соціальною верствою. Коли ж досягається стадія повної індивідуації, коли індивід стає свободним від цих первинних зв'язків, перед ним виникає нова проблема: йому треба так зорієнтуватися і вкорінитися у світі, щоб знайти забезпеченість іншими способами, ніж ті, які властиві його до-індивідному Існуванню.
У процесі індивідуації Фромм виділяє два аспекти: зростання сил особистості та зростання її одинокості. Останнє пояснюється тим фактом, що людське існування і свобода з самого початку невіддільні. Тому термін "свобода" тут слід уживати не в його позитивному смислі (як "свобода за ради..."), а в негативному - як "свобода від...", а саме від інстинктивних форм детермінації людських дій.
Це стає першою передумовою дії справді людської - дії індивідуальної свідомості. Це свідчить також про появу розгорнутої вчинкової акції людини. За висловом Фромма, людина тепер стає вільною від солодких ланцюгів раю, але вона поки що не так вільна, щоб керувати собою для реалізації своєї індивідуальності.
Ось чому слід зауважити, що "свобода від..." не тотожна позитивній "свободі заради...". Усвідомлення цієї різниці допомагає з'ясувати основний смисл всесвітньої історії - досягнення людиною дійсної змістової свободи. Між іншим, розкриваючи думку про механізм втечі від свободи (авторитаризм, деструктивізм, автоматичний конформізм), Фромм вказує на певну схожість своєї концепції з концепцією Горні. Проте Горні має справу з невротичною особистістю, а Фромм - із нормальною. Крім того. Горні робить наголос на почутті страху як рушійній силі психічного розвитку, а Фромм - на зростаючій ізоляції індивіда.
Фромм показує діалектичний характер становлення людської свободи. З одного боку, це збільшення міці, об'єднання народів, панування над природою, зростання розуму, розвиток солідарності з іншими людськими істотами. Але, з іншого боку, посилення індивідуації означає поглиблення ізоляції, невпевненості і як наслідок - збільшення сумніву щодо гідності особистості, значення людського життя як такого. Єдино можливий перехід від негативної форми свободи до позитивної Фромм бачить у продуктивному пов'язуванні відношень індивідуалізованої та ізольованої людини до світу: її активна солідарність з усіма людьми, спонтанна активність, любов і праця. Але нове об'єднання індивіда зі світом відбувається вже не на основі первинних зв'язків, а в тих діях, учинках, в яких людина виступає як вільна й незалежна індивідуальність.
Позитивну свободу Фромм розуміє як "реалізацію самості", як повне утвердження унікальності індивіда. При цьому людина є центром і метою власного життя і не підкоряється чужим цілям. Спонтанна творча активність людини вважається відповіддю на проблему свободи. Нашим є тільки те. наголошує Фромм, до чого ми ставимося на основі творчої діяльності. Ви-ходячи зі своєї концепції людини і "свободи заради...", Фромм висуває соціально-політичну програму: суспільство демократичного соціалізму, яке має створити економічні, політичні та культурні умови для повноцінного розвитку індивідуальності. Фромм вважає, що психологічні фактори не мо-жуть бути причиною історичних подій. Вони складають лише "людський базис", без якого ті не змогли б відбутися Для побудови повної картини історичного процесу до цього базису слід додати ще економічні та політичні умови.
Спроби Фромма розкрити діалектику історичної картини розвитку людського духу показують чимало цікавих і глибоких спостережень автора. Боротьба за творчий розквіт людської індивідуальності, проти будь-яких форм її пригнічення й поневолення - провідний пафос численних монографічних праць, а також статей Фромма. І в прагненні до цієї мети Фромм, як, наприклад, і Ж.-П. Сартр, знаходить співчуття прогресивно мислячих людей усього світу.
Проте слід зазначити, що методологія нових спрямувань психоаналізу стоїть на значній відстані від справжньої діалектики. Надмірна переоцінка значення деяких компонентів психічної структури людини - головна "психологічна" вада неофрейдизму. Коли Фромм прагне розкрити глибинні мотиви поведінки людини, він як психоаналітик, природно, хоче проникнути "по той бік" свідомості індивіда, щоб дошукатися мотивів несвідомих. Так, психоаналітик вважає, що на рівні несвідомого в людині, наприклад, можуть панувати садистичні потяги, але сама особа свідомо вірить, ніби вона керується виключно почуттями доброчесності. Визначені Фроммом способи "втечі від свободи" для більшості людей не усвідомлюються як такі, і тільки психоаналіз, мовляв, може їх виявити. За такого підходу величезна кількість людських учинків зводиться до певних готових апріорних схем. Ось чому психоаналіз насправді виявляється лише напіваналіюм.
Загальний та однобічно трактований механізм учинку ще не пояснює його конкретних історичних форм, які знаходять свій вияв насамперед у характері усвідомлення мотивацій. Підсвідомі мотиви у Фромма виявля-ються немовби поза історичним процесом і не в історичнихформах. А чи можна погодитися з його думкою, що об'єкт людського вчинку, наприклад об'єкт ірраціональної деструктивності, і відповідні докази його вибору є лише вторинним за важливістю явищем? Виходить так. ніби деструктивні імпульси є іманентними пристрастями особи, і вони у більшості випадків успішно знаходять свій об'єкт. Таким чином, мимохіть вимальовується ухил до суб'єктивістського тлумачення психіки. Насправді психологічні механізми поведінки тісно вплітаються у тканину
Loading...

 
 

Цікаве