WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Коментар до одкровення Великого Інквізитора. Катарсис як "втеча від свободи". Е. Фромм (1900— 1980) - Реферат

Коментар до одкровення Великого Інквізитора. Катарсис як "втеча від свободи". Е. Фромм (1900— 1980) - Реферат

свободи - одна з центральних в усій його теорії. Фромм твердить, що його вчення допомагає конкретно поставити проблеми добра і зла та свободи вибору Останню проблему Фромм пов'язує з харак-тером співвідношення людських схильностей. Коли яка-небудь з них починає домінувати, індивід втрачає свободу вибору. Фромм відкидає індетермінізм, але не визнає також послідовного детермінізму. Його точка зору, яку він виводить із Спінози, Маркса і Фрейда, названа альтернативізмом. Ідейне джерело останнього - у Старому Заповіті. Альтернаивізм означає свободу вибору між добром та злом і є основою відповідальності людини. Виходячи з таких філософських засад Фромм тлумачить ряд важливих проблем генетичної психології, а саме історичної та індивідуальної структури сучасної людини, що виражається в особливостях її вчинків.
Фромм береться за дослідження характерологічної структури сушеної людини шляхом вияву в ній взаємодії між психологічними та соціальними факторами. Ця проблема актуалізується у світлі величезних досягнень сучасної культури - появи індивідуальності, неповторної особистості. З цим Фромм пов'язує найважливіший аспект культурної та. соціальної кризи нашого часу - перекручення смислу свободи. Вирішуючи це питання, Фромм іде від розкриття властивостей людини до пізнання особливостей суспільного життя, заявляючи, що центром соціального процесу є індивідуальність, її бажання і страхи, її почуття і розум, її схильності до добра і зла. Правда, Фромм показує і зворотну залежність: характеро-логічні, структуру індивіда. Його спрямування і вчинки можна зрозуміти тільки у зв'язку з культурою, що формує ці вчинки.
Фромм стверджує, що сучасна людина, звільнена від ланцюгів доіндивідуалістичного суспільства, яке одночасно опікає та обмежує її, не дістала свободи в позитивному розумінні - як здійснення своєї індивідуальності, як вияв інтелектуальних, емоційних та чуттєвих можливо-стей. Свобода хоч і дала людині незалежність та розумність, але разом із тим ізолювала її, наповнила страхом та безсиллям. Ця ізоляція для особистості нестерпна. Альтернативи, що її облягають, виводять або до втечі від іга цієї свободи в нові залежності й підлеглості, або ж до просування в напрямку повного здійснення позитивної свободи, що ґрунтується на неповторності та індивідуальності. Розкриття смислу втечі від свободи стає передумовою тієї діяльності, що ставить за мету перемогу над тоталітарними силами.
Для здійснення цієї перемоги, за Фроммом, слід зрозуміти не тільки соціальні умови, які приводять до тоталітаризму, а й саму проблему людини. Першою складовою цієї широкої проблеми є "свобода як людський досвід". Відповідь на це питання намагався дати Фрейд, але він не зміг вийти за рамки свого часу. Обмеженість його концепції видно навіть у підході до розуміння хворого індивіда, не кажучи вже про нормального, а також у розумінні ірраціональних феноменів як стимулів соціального життя.
Головна різниця між класичним і новим фрейдизмом виявляється у розкритті співвідношення між людиною і суспільством. За Фрейдом, людина в основі своїй -антисоціальна істота, яку можна зрозуміти за допомогою біологічного способу мислення. Для цього тільки слід розкрити найбільш важливі потяги організму. Саме тоді й виявиться, що всі страхи, характерні для сучасного суспільства, коріняться в біологічній структурі людини. Разом із тим, будучи за своєю природою індивідуалістичною, людина має потребу в інших людях для задоволення своїх біологічних потягів. "Людські відносини в розумінні Фрейда уподібнюються базару - обмін задоволенням біологічно даних потреб. У цьому обміні відношення до іншого індивіда виявляться завжди засобом до якоїсь мети, проте ніколи не є метою".
Заперечуючи цю точку зору, Фромм виходить з того положення, що головна проблема психології індивіда полягає в специфіці його відношень до світу, а не в задоволенні або фрустрації тих чи інших інстинктивних потреб самих по собі. Хоч такі потяги, як голод, спрага тощо, загальні для всіх лю-дей, проте потяги, які спричинюють відмінності в людських характерах (наприклад, любов, ненависть, воля до володарювання і т.д.). є продуктами соціальних процесів. Суспільство виконує не тільки функцію пригнічення людської психіки, а й функцію творчу. Природа людини, її пристрасті - продукти культури, досягнення історії.
Ці правильні думки, висловлені Фроммом, не нові для марксистської філософії; вони нові, зокрема, для фрейдистської психології, яка у своїх вімалуженнях зазнала сильного впливу - прямого або опосередкованого - марксистської філософії та соціології, марксистської концепції людини.
Важливим завданням соціальної психології, за Фроммом, є дослідження процесу створення людини в ході історії. Тепер Фромм міг би сказати більш точно, виходячи з робіт школи Е.Мейерсона у Франції: це найважливіше завдання не стільки соціальної, скільки історичної психології.
Чому, наприклад, відбуваються певні зміни в людському характері та вчинках при переході від однієї історичної епохи до іншої? Чому, наприклад, дух Ренесансу відрізняється від духу Середніх віків? Все це питання, на які класичний фрейдизм не міг дати відповіді. Але саме у розв'язанні таких проблем і бачить свою заслугу один із напрямів сучасного фрейдизму - і насамперед в особі його видатного представника Фромма. За його уявлен-нями, не лише людина є продуктом історії, а й сама історія створюється людиною. Ось чому соціальна (історична) психологія має показати не тільки те, як змінюються й розвиваються пристрасті, бажання на основі соціального процесу, але не меншою мірою і те, як істотні сили людини стають продуктивними силами, що формують сам соціальний процес. На відміну від цієї точки зору класичний фрейдизм розглядає історію як результат дії психічних сил, що соціальне не обумовлені.
Фромм не погоджується з тими теоріями, в яких заперечується роль людського фактора як однієї з рушійних сил соціального прогресу. Мова йде, зокрема, про Е.Дюркгеіина та його школу, а також про біхевіористичні напрями в психології, що зводять психічне до пасивного відображення об'єктивних факторів культури.
Заслугу динамічної психології, основи якої закладені Фрейдом, Фромм убачає в тому, що її значення іде далі, ніж визнання тільки на словах людського фактора. Хоч не існує незмінної людської природи, останню не можна розглядати як безконечно здатну пристосовуватися до умов середо-вища без розвитку власного психологічного динамізму. Людська природа є продуктом історичного розвитку, але вона має певні внутрішні механізми і закони, відкриття яких є завданням психології.
Для більш чіткого розкриття смислу психічних механізмів і законів, як вони виявляються в історії та онтогенетичній еволюції людини, Фромм ви-суває поняття статичної та динамічної адаптації. Перша форма адаптації залишає структуру характеру особистості незмінною.Людина лише набуває нові звички. За другої форми адаптації постають кардинальні зрушення в характерологічній структурі особистості. Так, якщо батько грубо "командує" дитиною, в неї може виникнути ворожість проти таких репресивних дій або страх, що приведе дитину до більшої покірності. Зокрема, поява неврозу свідчить
Loading...

 
 

Цікаве