WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Коментар до одкровення Великого Інквізитора. Катарсис як "втеча від свободи". Е. Фромм (1900— 1980) - Реферат

Коментар до одкровення Великого Інквізитора. Катарсис як "втеча від свободи". Е. Фромм (1900— 1980) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Коментар до одкровення Великого Інквізитора. Катарсис як "втеча від свободи". Е. Фромм (1900- 1980)
Е. Фромм начебто повертає нас до Фрейдової дихотомії, коли твердить про два первісних потяги - біофілію та некрофілію. Це лише інша поняттєва конструкція, що відображає одну й ту ж дійсність. Це - не "невдача психоаналізу", як висловився Г.Веллс, це - відображення невдачі самої дійсності. Разом із тим неофрейдизм ніяк не відходить від того порочного кола, в яке його ввів сам Фрейд, створивши "психоаналітичний комплекс" понять. Послідовники Фрейда лише розробляли цей комплекс, не вводячи нічого принципово нового і лише загострюючи який-небудь з його аспектів. Більше того, зерна всіх цих ідей уже наявні у творах самого засновника психоаналізу.
У плані більшої акцентуації соціального моменту в розвитку психіки Фроммом було зроблено багато, проте, як і Горні, він редукує соціальне до психічно-біологічного. Фромм по суті пропонує своє порочне коло по-ведінки, не вживаючи, втім, цього терміна. Він будує своє уявлення про це коло на потязі людини до свободи. Безвихідність людських учинків кваліфікується Фроммом як "свобода від..." - у тому розумінні, що людина біжить від свободи, коли формально її отримує.
Компоненти психоаналітичної творчості були запозичені Фроммом у Достоєвського, Фрейда і Адлера. Жодних позитивних моментів у людській поведінці Фромм не виявляє. Соціальний характер людини (тут мова йде не про власне характер, а знову, як у Горні, про особистісні форми поведінки) - як він виявляється в історичному розвитку психіки - має головні цілі в тому, щоб добитися творчої індивідуалізації через свободу своєї діяльності. Проте, отримавши нарешті свободу, людина повною мірою відчуває свою одинокість у конкурентній боротьбі. Переживши горнівське порочне коло поведінки, людина винаходить (правда, несвідомо, і саме на цій основі Фромма можна зарахувати до психоаналітиків) певні форми втечі від нестерпної свободи - форми так званої ескипації. Це - авторитарна залежність з її садомазохістським відношенням; це - формування homo mechanicus, homo automaton і, нарешті, "вільне" зруйнування "вільного" світу - деструїстивізм. Ці нові залежності та новий вигляд "вільної" людини можливі лише на базі згаданих форм поведінки та реагування на світ. Усвідомлення цих форм зробило б їх неможливими через опір усвідомлюючої себе індивідуальності, особистості.
Фромм робить спробу запропонувати людству шлях виходу з порочного кола. Позаду залишається грунт психоаналізу, психології взагалі. Ми входимо у сферу релігійних фантазій, насамперед дзен-буддизму - релігії, яку начебто можна сумістити з науковою картиною світу. Ця релігія й буде спасінням для людства.
Наукові та соціально-політичні погляди Фромма, їхні філософські основи досить суперечливі й еклектичні. Це - спроби зблизити, синтезувати марксизм і фрейдизм. При цьому Фромм не бере марксизм як цільний світогляд, а лише деякі його сторони, що розкривають соціальну природу людини. У Фрейда Фромм запозичує і далі розвиває головну засаду психо-аналізу - вчення про несвідоме. Спільне у К. Маркса і Фрейда він бачить у тому, що вони звільнили людину від ілюзії, ніби свідомість керує поведінкою людини і всесвітньою історією, їм обом властиві критична пристрасть, прагнення вдосконалити особу й суспільство, еволюційний підхід до проблеми становлення людини. Ключ для вирішення всіх цих проблем Фромм бачить в органічному сполученні марксистської теорії історичного розвитку суспільства і психоаналітичної теорії. Остання повинна Істотно заповнити прогалини в марксизмі - вчення про закономірності й форми людської поведінки. Таким сполученням двох теорій Фромм намагається подолати серйозні недоліки класичного фрейдизму - біологізацію людської психіки та антиісторизм. В результаті має постати цілісна вичерпна картина людських форм поведінки та мотивації. Розходження між Марксом і Фрей-дом Фромм бачить у тому, що Маркс вірив у прогрес, можливість удоскона-лення людини, чим продовжував ідеї месіаністських традицій, християнсь-кого вчення та гуманізму Ренесансу. Фрейд же був скептиком і в людській історії вбачав трагічний смисл. Ланку, що сполучає марксизм і фрейдизм, Фромм знаходить в тому місці, де марксизм трактує взаємодію базису й надбудови.
Як психоаналітик, що перебуває під впливом марксистської філософії. Фромм намагається вирішити таку важливу проблему, як характер співвідношення в людині соціального та психічного. Спосіб розв'язання цієї проблеми надає специфічних рис усій психоаналітичній концепції Фромма.
В його працях можна помітити значне переважання індивідуальної психології над соціальною. Перша є базою для вивчення другої. Навіть закони поведінки невротичного індивіда мають бути корисними для розкриття проблем соціальної психології.
Зв'язок між базисом і надбудовою Фромм уявляє через "соціальний ха-рактер" людини як її "соціальне несвідоме". Несвідоме, за Фроммом, це вся людина мінус та її частина, яка виражає суспільну природу людини. Несвідоме є представником універсальної людини, злитої з космосом, включаючи рослини, тварин, дух, його минуле і майбутнє. На противагу цьому свідоме виявляє соціальну природу людини, показує її обмеженість рамками історичної ситуації. Виходить, ніби усвідомлення несвідомого оз-начає зіткнення зі справжньою гуманністю, емансипацію від соціальне зу-мовленого відчуття. Несвідоме виявляється своєрідною первісною вла-стивістю людини; її гуманістичні якості часто спотворюються в ході соціально-історичного розвитку. Борючись проти однобічності раціональ-ного підходу до психіки людини, применшуючи значення свідомості, Фромм закриває останню як велике джерело несвідомого. Адже досвідоме в людині - це лише коло її біологічних інстинктів, а не вся людина.
Фромм показує, що відкриття Фрейда, пов'язані з теорією несвідомого (такі як "Едипів комплекс", "нарцисизм", "інстинкт смерті"), були "зіпсовані" його філософською концепцією. Щоб вони набули наукової вагомості, їх слід поставити на іншу філософську основу. Критикуючи Фрейда, який начебто перебував під впливом механістичного матеріалізму, Фромм для дальшого розвитку психоаналізу висуває таку філософську основу, як "діалектичний гуманізм", в якому вбачає пряму протилежність соліпсизму і концепціям одноосібної влади.
Фромм гостро критикує різні напрями екзистенціалізму, включаючи філософію Ж.П.Сартра, які "виражають відчай людини Заходу після ката-строфи двох світових воєн" та існування "тоталітарних режимів". Екзи-стенціалізм є виявом крайнього буржуазного соліпсизму.
Критика Фроммом сучасного соціального світу, його ідеології є гострою і влучною. Вона має в основі філософську концепцію відчуження, викладену в ранніх працях Маркса. Бюрократично-індустріальна організація суспільства створює, за Фроммом, новий тип людини - organization man, automaton man, homo consumes, нарешті, homo mechanicus. Усі ці назви ви-ражають дегуманізацію індивіда в "механізованому" світі, байдужого дожиття, захопленого загальною деструкцією та проблемою смерті.
Фромм насамперед цікавиться трансформаціями смислу свободи в су-часному світі. Проблема
Loading...

 
 

Цікаве