WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Колективне несвідоме та його архетипи. Аналітична психологія К.Г. Юнга (1875 —1961) - Реферат

Колективне несвідоме та його архетипи. Аналітична психологія К.Г. Юнга (1875 —1961) - Реферат

для досягнення певного життєвого успіху. Старий мудрець уособлює, з одного боку, знання - пізнання, міркування, мудрість, розум, інтуїцію, а з іншого - моральні якості - доброзичливість, готовність допомогти і т.ін.
Далі Юнг звертається до казки "Лісовий цар", у якій цей персонаж зоб-ражений у вигляді вегетативної древньої істоти, яка панує в лісі й разом з тим має стосунок до водяного царства. Останнє дає підставу Юнгові не сумніватися в належності "лісового царя" до несвідомого. Адже несвідоме виражається так само часто в образі лісу, як і в образі води. Отже, виходить, ніби всі казкові образи лише втілюють несвідомі психічні сили людини і ніяких об'єктивних відношень не відображають.
Юнг розкриває теріоморфну (твариноподібну) символіку духу в казці. Образ тварини показує саме те, що її зміст і дія ще перебувають поза людською сферою взагалі, по той бік людської свідомості, зокрема. По-засвідоме Юнг віднаходить як у демонічно-надлюдському, так і у тваринно-підлюдському. Сам старий мудрець хоч і має людський вигляд, проте його чаклунські здібності вказують на поза-, над- і підлюдськс у вчинках добра і зла.
У тлумаченні трьох наведених архетипів (тінь, аніма, старий мудрець-анімус) Юнг використовує принципи символіки для персоніфікації дійових осіб казки (а також сновидінь). При цьому він виявляє ар.хетипи в типовій ситуації, місці, засобі вчинку, шляхові, які лише символізують той чи інший вид перетворення. Ці архетипи, як і ті, що виявляються у формі дійових осіб, є також справжніми символами. Вони багатозначні, сповнені передчуттів і, зрештою, невичерпні. Це приводить Юнга до його спістемологічногозаключного акорду: основні принципи несвідомого не можна описати з огляду на їхні нечисленні зв'язки.
У кінці своєї книги "Про психологію несвідомого" Юнг риторично запитує про те, що зможе знайти в ній зацікавлений читач: прохолодну воду для спраглого чи пісок пустелі - безплідну помилку. Нехай це вирішить читач творів Юнга. Те, що пропонує цей мислитель, широко й послідовно пов'язується з антиінтелектуалістичним спрямуванням сучасної психо-логічної думки, що відображає незрівнянну складність психічного життя людини.
Своєрідність власного шляху як психолога-мислителя Юнг бачить саме в тому, щоб звести психологію з інтелектуально-наукових засад, - єдине, що, на його думку, здатне спрямувати її до дійсного життя. Він писав: "Психологія, що задовольняється чистим інтелектом, ніколи не може мати практичного сенсу: адже цілісність душі ніколи не можна охопити раціонально". Юнг упевнений, що "земнонароджений інтелект є тільки мечем або молотом людини, але не творцем духовних світів, не батьком душі". Це випливає з провідної ідеї аналітичної психології Юнга, яка пов'язується насамперед з позанауковим розумінням несвідомого. Шляхи до несвідомого для інтелекту закриті. Несвідоме є такою сферою природи, яку не можна довести, "це така частина таємниці природи, до якої ми можемо тільки прислуховуватись, але не можемо оволодіти нею". Наука тут безсила.
Заперечуючи результативність детерміністичного характеру наукового пізнання, Юнг звертається до напівхудожньої напівфілософської інтуїції. З самого початку своєї діяльності як психолога він не ставився серйозно до принципу детермінізму, в період же творчого акме він свідомо і без вагань відкидає цей принцип: "... якщо я хочу зрозуміти індивідуальне людське існування, я повинен відкласти вбік усі наукові знання про середню, нор-мальну людину і відкинути всі теорії..." Юнг пропонує дискваліфікувати причинне розуміння як неспроможне розкрити глибинні шари людської психіки. Він неодноразово наполягає на тому, що наукове знання "задовільно розкриває тільки сучасний поверхневий шар особистості, а не колективну психіку, яка виходить із глибин темної давнини".
Альтернативою наукового дослідження людської психіки у Юнга фак-тично виявляється містичне осяяння. Адже і предмет його має містичний характер: колективне несвідоме і насамперед його архетипи ніколи не вхо-дять у свідомість безпосередньо, а тільки у формі архетипних уявлень - у своєму інобутті. Якщо на початку діяльності Юнг іще розробляв експери-ментальний метод дослідження, то в період розробки проблеми архетипів він указував, що експеримент "ніколи не зможе досягти успіху в осягненні природи людської душі, якщо перед цим не накреслити (в містичній інтуїції) приблизно правильну картину складних психічних феноменів".
Не тільки наукова, а й будь-яка інша діяльність розуму не може розкрити адекватно людську поведінку, вичерпно проаналізувати ситуацію людського вчинку, особливо коли мова йде про світові лихоліття. Сповнений риторичного пафосу, Юнг запитує: чи врятували людський розум або добрі наміри людей від світової війни і чи зможуть вони врятувати нас від якого-небудь іншого катастрофічного безглуздя?
Юнг стверджує, що, залишаючись у рамках психічного, навіть в його "колективному" вираженні, пояснити причини світових воєн або інших ве-ликих соціальних зрушень не можна. В усьому винен інтелект як неадек-ватне знаряддя пізнання. Його безпорадність перед соціальною стихією - ось ключ до розуміння людської історії, а найбільше - її трагедійного змісту. Перекладання вини з факторів соціальних на фактори індивідуально-характерологічні, а зрештою - біологічні, є сучасною науковою модою (А.Кестлер та ін.).
Праці Юнга свідчать про своєрідний "академічний" відхід від пекучих проблем дійсності, хоча на основі вивчення архетипів колективного несвідомого він намагається висвітлити духовну ситуацію сучасності. Як і переважна більшість психоаналітиків, Юнг зосереджує свою увагу на стано-вищі людини в світі, дає оцінку культури у зв'язку з її негативним впливом на людську особистість.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве