WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Колективне несвідоме та його архетипи. Аналітична психологія К.Г. Юнга (1875 —1961) - Реферат

Колективне несвідоме та його архетипи. Аналітична психологія К.Г. Юнга (1875 —1961) - Реферат

дзеркало дає людині можливість по-бачити свій власний образ. Воно не улещує, а правдиво відображає того, хто в нього дивиться, а саме - те обличчя, яке ніколи не показують світові, а прикривають Персоною - маскою актора. Дзеркало лежить за цією маскою і показує справжнє обличчя. Для людини це є першим випробуванням її сміливості, бо зустріч із самою собою належить до того неприємного, якого прагнуть уникнути.
Юнг неодноразово вказує, що зустріч з архетипом приводить людину у стан панічного страху. Людина боїться зустрічі з самою собою, бо це зустріч зі своєю тінню, що. за Юнгом, становить один із центральних архетипів - несвідомий негативний бік людської природи. Характеристики, якими наділяється цей архетип, нагадують абстрактне уявлення про субстанцію, в якій розчиняється конкретний зміст усього існуючого в світі. Мова йде саме про ідею архетипу, а не про архетипне уявлення, що має певні чуттєві риси, взяті з усвідомленого людського досвіду.
У книзі "Про свідоме й несвідоме " Юнг, розкриваючи архетип тіні, показує, що він майже зливається з усім тваринним змістом людської психіки: це має пояснити "тіньовий" бік людської історії. Такі міркування своїм абстрактним натуралістичним підходом нагадують однобічні вирішення давніх суперечок: добра чи зла, вільна чи не вільна тощо людина за своєю суттю. Юнг кваліфікує людську природу як споконвічне злу.
Читач творів Юнга потрапляє вякусь розріджену атмосферу символів, що їх Байрон назвав "образами без облич". Тінь - це тіснина, це вузькі ворота, які ніхто не обмине при спробі спуститися в глибоку криницю. Проте людина прагне пізнати саму себе, "вийти за ворота". Те, що за воротами, - це на подив безмірна далина, сповнена нечуваної невизначеності. Тут немає нічого внутрішнього чи зовнішнього, нічого верхнього чи нижнього, нічого тут і нічого там, нічого мого і нічого твого, нічого доброго і нічого злого. Це світ води, в якому все живе перебуває у завислому стані. Тут починається царство "симпатікус" - душі всього живого, де я нероздільно є тим і цим, де я впізнаю іншого в мені і інший впізнає мене як себе. Колективне несвідоме - це менш за все якась вімороджена система особистості, це об'єктивність, що охоплює весь світ і відкрита для всього світу. Я тут є об'єктом усіх суб'єктів на протилежність моїй буденній свідомості, де я завжди виступаю суб'єктом, що має об'єкти. "Загублений в самому - собі" - ось вдалий вираз, що характеризує цей стан, стверджує Юнг.
Тут ми бачимо спробу, може, й не до кінця усвідомлену самим автором, інтерпретувати колективне несвідоме як своєрідну субстанцію, підняти несвідоме до рівня провідної філософської категорії, наповнити її насамперед афективним змістом, перед яким свідоме відчуває біологічний страх і шукає захисту. Це й не дивно, бо картина колективного несвідомого, щойно накреслена, дуже схожа на філософський абсолют, в якому важко знайти резон переходу до індивідуального, своєрідного, неповторного. Так само в Ютовому несвідомому ніяк не можна знайти необхідності переходу до стану свідомості. Юнг лише констатує антагонізм несвідомого й свідомого, вказуючи, що останнє бореться за своє існування перед постійною загрозою ліквідації. Так поводить себе субстанція Спінози щодо своїх атрибутів та модусів, виявляючись як абсолютна міць, а модусам залишається тільки прагнути самозбереження.
Через протиставлення свідомого й несвідомого Юнг намагається зро-зуміти історію людської культури, зводячи її до побудови якоїсь фортеці для відбиття натиску несвідомого. В такому тлумаченні свідомість постає у спрощеному вигляді. На думку Юнга, первісні люди боялися сваволі афектів. тому що у стані афекту досить легко втрачається свідомість. Виходить, ніби всі наміри людства було спрямовано на те, щоб зміцнити свідомість. Цій меті слугували ритуали, "колективні уявлення", догми. Вони були своєрідними дамбами, зведеними проти небезпечних акцій несвідомого. Стрибок від психологічного до соціального - і Юнг знову пророкує щодо людської історії. Коли дамби старіють, а води піднімаються, тоді безмірні катастрофи падають на людство. Свідомість дає людині лише удаване панування над собою. Там, де людина проходить ворота тіні, вона з переляком дізнається, що є лише об'єктом дії сильніших факторів. Як прояв несвідомого вони визначають політичні та соціальні дії. Справжнє основне життя відбувається поза свідомістю, не інтегрується в ній, виходить із неї, стискуючи її з усіх боків.
Крім "тіні", Юнг докладно висвітлює архетип, що називається "аніма". Це не догматична душа, не anima rationalia як філософське поняття, а природний архетип, який добре підсумовує всі прояви несвідомого примітивного духу в історії, мові, релігії та ін. Як реальний фактор аніма завжди виступає своєрідним апріорі настроїв, реакцій, імпульсів і всього того, що є вираженням ''несподіваної" поведінки людини і не залежить від конкретних ситуаційних відношень, у цілому - від об'єктивної реальності. Юнг висуває тут "аналітичний" варіант монадологічної замкненості, вімородженості від зовнішнього світу психічного.
Психічні явища самі вказують на те, що вони мають архетипну природу, тобто передбачають автономний первісний образ, який існує універсально й досвідомо у здатностях людської психіки. Відчуваючи потребу більш доказової аргументації своїх положень, Юнг переносить міркування із царини сновидінь з їхніми суб'єктивізмом і довільністю у сферу народної творчості. Проте її продукти цікавлять Юнга не з боку відображення природи соціальних стосунків, а насамперед - як вираження її архетипності, апріорності. Він твердить, що в міфах і казках (як і в сновидіннях) душа висловлюється про себе саму, а архетипи тут розкриваються в їхньому природному ансамблі як певна дія або перетворення.
Образ старця (архетип древнього мудреця) постає в казках завжди в той час, коли герой перебуває в безнадійній або амбівалентній ситуації, з якої може звільнитися лише в результаті ґрунтовного міркування. Оскільки герой через якісь внутрішні чи зовнішні причини зробити цього не може, тоді, компенсуючи його недоліки, виражаючи його думки, виступає образ порадника-старця, що допомагає. Останній уособлює процес, мета якого - у критичний момент зібрати всі духовні й фізичні сили та знайти вихід у майбутнє. В одній естонській казці старець радить хлопчині, що потрапив у біду, йти весь час на схід, де той через сім років досягне великої гори. Це й буде його щастя. Значні висота і величина гори символізують зрілу осо-бистість. Гора, крім того, означає мету мандрівки, а сходження на неї пси-хологічно дорівнюється досягненню повноти власного "Я". Втручання муд-реця інтерпретується як вираження "спонтанної об'єктивності архетипу". Це має означати, що свідома воля сама собою не може мобілізувати особистість
Loading...

 
 

Цікаве