WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Колективне несвідоме та його архетипи. Аналітична психологія К.Г. Юнга (1875 —1961) - Реферат

Колективне несвідоме та його архетипи. Аналітична психологія К.Г. Юнга (1875 —1961) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Колективне несвідоме та його архетипи. Аналітична психологія
К.Г. Юнга (1875 -1961)
Спадщина швейцарського психолога Карла Густава Ючга виходить далеко за межі суто психологічних досліджень. Як і психоаналіз З.Фрейда, вчення Юнга охоплює психологію, патопсихологію, етнографію, фольклор, історію релігії, етику, естетику, історію науки в цілому. Юнг - автор вели-чезної кількості праць. Англійське видання його творів налічує 20 томів. Критична література, присвячена аналізові його провідних ідей, величезна.
У психологічній та філософській літературі вчення Юнга ще не піддано розгорнутій історико-психологічній критиці. Мова йде насамперед про дві частини його концепції - "психологічні типи" і "архетипи колективного несвідомого". Це не просто психологічні теорії. Характер їх викладу, коло проблем, що постають у зв'язку з ними, свідчать про їхнє широке світоглядне значення. Нерідко Юнг у своїх творах намагається передбачити майбутній хід людської історії і вважає, зокрема, своєю заслугою передба-чення Другої світової війни. Характер цих "пророцтв" ґрунтується на аналізі соціально-історичного розвитку, а також стабільних психологічних структур, суперечності між свідомим і несвідомим і т. ін. Розгляд цієї своєрідної теорії поступу людської культури залишається актуальним зав-данням історико-психологічної думки.
Разом з Фрейдом Юнг створив Міжнародне психоаналітичне товариство і був його першим президентом. Проте ухил Юнга від ортодоксального фрейдизму з часом привів його до розриву з Фрейдом. В 1913 році Юнг заснував самостійну школу аналітичної психології. Незважаючи на власну критику так званого класичного фрейдизму, Юнг залишається в рамках психоаналізу: провідним у людській психіці та поведінці він визнає несвідоме. Нерідко для об'єктивності він підкреслює той факт, що саме Фрейд має безсмертну заслугу як творець дійсних основ психології неврозів, незважаючи на епохальні дослідження П.Жане з психології невротичних станів, а також Бернгайліа з сугестивності неврозів.
Певним відходом від ортодоксального фрейдизму є поняття "лібідо" в кдагіанському трактуванні. Воно тлумачиться не суто сексуально, а як генералізована енергія в дусі elan vital А.Бергсона або волі до життя А.Шопенгауера. Ця енергія ніби виявляється в рості, відтворенні та в інших видах життєвої активності організму. Юнг відкидає також ідею Едипового комплексу. Сам Фрейд дещо наблизився до юнгового розуміння лібідо, коли доповнив своє вчення про сексуальні потяги встановленням їхнього зв'язку з іншими інстинктами.
Юнг схвально говорить про психологічні теорії, в яких панівними компонентами у людському русі визнаються темні підсвідомі сили, що конфронтують зі свідомими настановленнями. Він зауважує, що без такого негативного аспекту людину не можна вважати цілісною, реальною істотою, і прямо називає цей бік людської природи "звіром", "звіриною душею" та надає їй виняткового значення. Погляд, що не враховує цих темних сил, визнається плоским, таким, що ігнорує основне. Християнство, за Юнгом, прагнуло звільнити людину від цих сил, проголошуючи аскетичну мораль. Навпаки, Ф.Ніцше поклав ці потяги в основу свого вчення, заперечуючи християнський аскетизм. Цей філософ, зауважує Юнг, з повною самопо-жертвою віддав своє життя ідеї "надлюдини", яка підкоряється темним по-тягам і "долає саму себе".
Прагнучи виправдати ніцшеанську мораль, Юнг зазначає, що сам Ніцше лише в своїй теорії позитивно ставився до цих потягів, а його власне життя проходило "по той бік потягів" та прямувало "до вершин героїзму". У зв'язку з цим Юнг пише: "Воля до влади є таким же великим демоном, як і Ерос, і така ж стара й споконвічна, як і він". Щоправда, за Юнгом, ці потяги мають протилежний зміст, а концепції Еросу та "волі до влади" не зводяться одна до одної. Але кожна з них містить у собі суттєву істину і, зрештою, не виключає іншу, їх слід подолати в новій інтегруючій точці зору, не виходя-чи, правда, за межі волюнтаризму. Необхідність цього синтезу, на думку Юнга, має глибокі психологічні підстави.
Обидві теорії відносно істинні тому, що неврозу властиві дві протилежні якості, одну з яких представлено в теорії Фрейда, а іншу - в теорії Ніцше та Адлера. Чому ж дослідник бачить тільки один бік складного явища та вважає, що тільки він має цілковиту рацію? Адже всі виходять з одного й того ж життєвого досвіду? Юнг вдається тут до психології (а точніше - до психоаналізу) світоглядних проблем і ставить одне з кардинальних питань своєї психологічної системи: питання про типи життєвих установок. Цим робиться спроба психологізувати дану проблему, довести психологічну (а також біологічну) можливість, необхідність багатоманітності світоглядів.
Як відомо, у Фрейда і Адлера вони схожі. Адлер наполягає на суб'єкті, що шукає ілюзорних доказів власного життєствердження і заперечує підпорядкування іншим особам - батькам, вихователям, начальникам, а також авторитетам, ситуаціям, інституціям і т.п. Специфічні, індивідуальні властивості та значення об'єктів не беруться до уваги. Об'єкт розглядається як носій гнітючих тенденцій. Правда, статеві та інші відносини, що виходять із потягів до об'єкта, визнаються Адлером суттєво важливими. Але в його теорії неврозів вони не відіграють такої принципової ролі, як у Фрейда. В останнього саме об'єкти визначають якості потягів і мають виключно де-термінуючу силу, в той час як суб'єкт залишається вільним від значущостей і є не чим іншим, як осередком потягу до задоволення і "державного страху" у ворожому соціальному оточенні.
У багатьох своїх працях Юнг приділяє велику увагу проблемі установки (настановлення), її основних видів і доходить висновку про існування двох людських типів: інтровертів та екстравертів. Перша установка в нормальному випадку свідчить про особистість, якій властиві вагання, розмірковування, заглиблення в себе, страх перед об'єктами, постійне перебування в обороні, недовір'я до спостережень. Друга установка дає нам істоту люб'язну, попередливу, відкриту, з доброю волею, готовністю до послуг, що легко знаходить себе в тій чи іншій ситуації, швидко встановлює відносини і часто безтурботно і з повним довір'ям іде на ризик у незнайомих обставинах, незважаючи на можливі сумніви. У першому випадку вирішальним фактором поведінки стає суб'єкт, у другому - об'єкт.
Юнг визнає, що в дійсності, сповненій неповторних індивідуалізованих явищ, такі установки рідко трапляються в чистому вигляді. Вони багато-манітно варіюються і компенсуються, відтак дуже важко встановити той чи інший тип. Зважаючи на це, Юнг вводить додаткові критерії типологічних відмінностей: вік, стать, активність, емоційність, рівень психічного розвитку, а також чотири орієнтаційні функції свідомості: сприймання,
Loading...

 
 

Цікаве