WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Канонічні форми психічного та психічних феноменів - Реферат

Канонічні форми психічного та психічних феноменів - Реферат

(інколи навіть і тварина) у своїй поведінці має не-обхідність стримувати емоційну генералізацію як наївно-відверте розкриття внутрішнього світу перед оточенням. Культура поведінки є культурою емоційної стриманості. Леді Гіггінс із п'єси Б.Шоу "Пігмаліон" весь час дорікає своєму синові, що він поводиться нестримано. Взагалі визнається, що англійська нація вирізняється надзвичайною стриманістю у вираженні своїх почуттів. Нації південні більш розкуті, і це виражається, зокрема, в їхніх піснях.
Ідея емоційної стриманості постає в раціоналістичних філософських теоріях. Емоції заважають якості філософствування, тому філософські кон-цепції шукають своєрідних механізмів подолання емоцій, щоб звільнити мислення від обтяжуючих його пристрастей і залишити його віч-на-віч зі своїм іманентним предметом. Навіть послідовний раціоналізм не може обійтись без залучення емоцій (почуттів) до структури пізнавальної діяльності людини, вказуючи, зокрема, на любов до Бога як провідне філософське почуття, котре до того ж є серцевиною інтелектуалістичного світогляду.
Т.Рібо розкрив значення почуттів у пізнавальному процесі. Крім того, він написав класичну роботу про психологію почуттів, а також висвітлив в іншій праці "логіку почуттів", тобто логіку, яка спрямовується почуттями. Існують навіть філософські системи, в яких почуттям відводиться провідна роль (Якобі та ін.).
У психології були емотивні теорії, і К. Ушипський був одним із значних їхніх адептів. Він указував, що з емоцій починається психічний рух, і ними він завершується. Інші психологи будували свої системи так, що не класифікували їх як емоційні, але визнавали велику роль почуттів у житті людини. Були розкриті почуття інтелектуальні, естетичні, моральні, практичні. Всі вони наскрізь пронизують психіку живої істоти, відтак мова має йти про певні почуттєві стани або навіть установки.
Л.Толстой у роботі ''Что такое искусство?" показав визначальну1 роль почуттів у художній творчості - як в самому творчому процесі, так і в створених продуктах. Митець виражає свої почуття у творі і прагне ''зарази-ти" цими почуттями інших людей. Почуття, якими слід заражати, мають входити в емоційний канон як взірець - за змістом та за динамікою.
Можна попередньо сказати, що всі почуття - і пізнавальні, і моральні, і естетичні, і практичні - залучаються до рангу канонічних. Ними можуть вважатися і почуття здивування, з якого починається пізнавальна діяльність, і почуття комічного, і почуття любові, яке с синкретичним і стосується вод-ночас естетичного, морального і пізнавального предмета. А чи є канонічним почуття ревнощів? Воно може стати таким, якщо цілком оволодіває люди-ною. Отелло втрачає себе у цьому почутті, він охоплений ним повністю і робить доленосні вчинки, що стосуються коханої людини і його самого.
Мабуть, канонічним є почуття, пов'язане з буттям і небуттям людини. Тут канон передбачає вихідні засновки почуттів. Таким може бути страх смерті, хоч тут і виникає парадокс: для людини, що живе, смерті немає. Немає смерті і для мертвої людини. Страх смерті - страх повної відсутності будь-яких визначень життя, але при цьому життя ще є, хоч перебуває під загрозою.
К.Торні тлумачить страх смерті як. одну із форм основоположного страху. У філософії Гайдеггера страх є станом, в якому людське існування завдяки власному буттю виявляється перед самим буттям. Причина страху - саме буття у світі. Страх відокремлює людське існування і розкриває його таким чином як можливе буття, як вільне буття, вільне в розумінні самого себе і вибору самого себе. За Сартром, страх - це боязнь самого себе внаслідок свободи недетермінованого характеру, яку не можна передбачити.
Важливим екзистенціальним почуттям виступає сором. Саме страх, пе-реживання страху викликає сором. Це почуття виникає не тільки перед іншими людьми, а й перед самим собою. Людина може соромитись, навіть будучи на самоті. Сартр зауважує: "У почутті сорому я визнаю, що я є я, яким інші бачать мене". Сором свідчить про те, що "Я" є "Я" і разом з тим "не-Я". Я хотів би бути іншим, знаю ким, але залишаюся самим собою, і тому мені соромно. Сором перед іншими може бути лише тоді, коли я соромлюсь самого себе, переживаю незручність від цього стану. Саме сором є рушієм феноменології, примушує мене бути іншим. Хоч би яким базовим був страх, людина соромиться його, отже, прагне його здолати. І тут постає сором як рушій такого подолання, як дискомфорт, що вказує на позитивний стан, яким він має бути. Людина є такою, вона соромиться бути такою і прагне до нового свого стану, а потім виходить за його межі. Провокується почуття значущості, прагнення бути визнаним іншими, а це вже викликає почуття самоствердження.
Іронія, як і сором, відіграє суттєву роль у духовній трансформації особи. Також ідея сублімації дає можливість долати нижчі форми почуттів і кшталтувати їхні вищі форми через учинкову активність. Людина зла або добра - такий смисл одвічної суперечки.
Е?зистенційні канони психічного життя. Канонічною формою психічного на рівні екзистенціальної рефлексії виступає сповідь. Маємо класичні взірці сповіді, авторами яких є Августин, Казанова, Л.Толстой, Сен-Сімон та ін. Є також малі форми сповіді, виражені в поезіях. Характер сповіді мають також мемуари.
Сповідь повністю вичерпується і пояснюється ідеями інтеріоризації як заглиблення у власну духовність; катарсису як очищення через усвідомлення; екстазу як почуттєвого стану, що своїм змістом і формою надає смислу існуванню індивіда. Смисл як раціональність начебто запере-чується екстазом як почуттєвістю, але вони діють у творчому дублі та підтримують один одного.
Сповідь, котра дійшла ґрунтовного смислу, пройшла очищення, зокрема в художній формі, має тепер такий зміст, який слід, як повчальний, передати нащадкам. Тоді з'являється заповіт тим, хто йдуть услід. Такий заповіт стає величною формою вираження сподівань людства в цілому і окремої людини. Втіленням канону заповіту всесвітньо-історичного рівня постають Старий і Новий Заповіти, що складають Біблію.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианскиеразмышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве