WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Канонічні форми психічного та психічних феноменів - Реферат

Канонічні форми психічного та психічних феноменів - Реферат

свідомості та утворенні або руйнуванні існуючих між ними зв'язків".
Цікавою виступає проблема тенденційності мислення - відповідно до певної ідеологічної настанови або догматичного вчення. Архаїчне мислення, зокрема у героїв Гомера, пов'язане з міфологією, але не втрачає логічності. Мислення від окремого до окремого (або дологічне мислення, пралонічне мислення) властиве міфологічному рівню свідомості. Від таких форм до нашого мислення - тривалий шлях.
Вчинок і подвиг як осередок. Повторимо, що вчинок виступає універсальним осередком психології. Разом із цим він є таким осередком для етики, естетики, філософії в цілому.
Вчинок визначає структуру психологічної системи, дає основу для ро-зуміння історії цієї дисципліни. Як вихідний осередок він має власне буття і через нього досконало виражає сутність людської психіки. Вчинок є спосо-бом виходу людини із роздвоєного стану, але вона залишається роздвоєною навіть після звершення вчинку. Адже останній є перманентною спробою подолати роздвоєння. Вчинок перманентний саме тому, що роздвоєність не знімається навіть у перманентності вчинювання.
Людське залишається замкненим у собі, не розкриває прямо і відверто свою сутність, перебуває у людському світі, серед людей у масці і тільки змінює її залежно від своєрідності й гостроти обставин. Ця роздвоєність - бути в собі одним і вдавати з себе іншого - є обтяжливою для людини. Вона здійснює перманентний вчинок, але не виходить за межі роздвоєності, адже не може подолати ситуації, що її провокують.
Людина хоч раз у житті має здійснити той чи інший подвиг, щоб розірвати міцну сітку стримання, стати самою собою для себе, для людей, встановити свою рівновагу, скинути маску. Це означає знову стати дитиною і з наївною прямотою виявити себе, при цьому не втрачаючи гідності та не вдаючись до цинізму відвертості. Не грати, а бути самою собою у своїх вчинках - ось шлях подвижницького буття людини.
Так здійснюється вихід за межі буденності - шляхом учинкової мета-морфози у напрямі до подвигу. Цей останній і є спробою долати роз-двоєність. У цьому діянні і полягає основний зміст подвигу. Людина вільно виражає себе у світі й перед світом. Здійснивши подвиг, вона визнає свою духовність. Подвиг є унікальною акцією буття. Далі він редукується до зви-чайного вчинку, людина знову стає замкненою в собі, очікуючи нового под-вигу. Коли ж вона здійснює його, то не усвідомлює це як подвиг. Смисл останнього вичерпується: людина бачила себе в істинному світлі, бачила своє дійсне, не роздвоєне обличчя, пережила велике напруження відвертості і, наче соромлячись її, вона повертається до своєї натуральної обителі - маски. Прихованість і відвертість - ось ті два крила, на яких людина здійснює свій життєвий лет, а перехід від одного стану до іншого та навпаки є Сциллою та Харибдою людського існування.
Перехід прихованого у відверте, відвертого у приховане потребує від людини значних психічних зусиль. Такі ж зусилля потрібні й для того, щоб утримувати прихованість чи відвертість як modus vivendi. Тому людина прямує до героїчного, що єдине дає змогу або утримуватись у певному ста-тусі, або здійснювати перехід від одного модусу буття до іншого. Саме ця напруга утримання або переходу і є підвалиною героїчного. Всі інші форми людської активності - це або пімотовка до такого героїзму, або його ре-дукція. Отже, вчинок буденності та вчинок героїчного становлять істинний осередок психічного буття людини: піднесення до героїчного і редукція до буденного.
Дослідженням героїчного найбільше уславився Т.Карлейль. Саме він розширив зміст героїчного за рахунок його виявлення не тільки і не стільки у сфері військовій, як насамперед у різних формах творчості людини.
Дж.Віко та B.Byndm визначили як героїчні певні періоди в історії людства. Щоправда, у Віко "героїчний вік" іде слідом за "віком богів" і передує "вікові події". За Віко, у розумний період розвитку історії героїзм стає неможливим. "Героя в нашому розумінні пригнічені народи бажають, філософи вивчають, поети уявляють, але громадянська природа... не знає такого роду благодіянь" ("Підвалини нової науки").
Гегель вважав головною ознакою героїзму давнини збіг індивідуальної самодіяльності, особистої справи та її всезагального значення. Античний герой не знав колізії між діянням і мораллю, почуттям та обов'язком. Ге-роїчний вік, за Гегелем, - це період становлення держави, державності взагалі. Проте в державі немає більше місця героям: вони трапляються тільки в період нецивілізованого стану.
В епоху Просвітництва героями вважали діячів держави, зокрема рес-публіканського Риму, а далі Римської імперії. Тип героя в епоху романтизму було створено Байроном, Міцкевичем, Мадзіні та ін. Карлейль ламає нисхідну ієрархію героїв - боги стародавнього світу, пророки, поети, провідники, нарешті, герої буржуазної епохи - "генії нової ери" - клас капітанів і командирів над людьми. У Ніцше герой - надлюдське, що стоїть по той бік добра і зла.
Стосовно типу літературного героя. Він здійснює вчинки, якими відрізняється від інших людей. Це вчинки особливі, типові, тому цей герой і виступає літературним типом. Він уособлює значне узагальнення, але разом з тим має яскраві індивідуальні риси. Образи літературних творів такі живі й колоритні, що начебто живуть поряд з нами, дихаючи з нами одним повітрям. Вони навіть більш реальні, ніж земні люди.
Психологія має своїм завданням встановити взаємозалежність між ге-роями історично дійсними та героями літературних творів. Крім того, цікаво було б створити типологію людей, що постали у світовій історії, у того або іншого народу, в тому або іншому місці. Подібно до того, як існують літературні та історичні герої, має бути і герой психологічного аналізу. Поль Про давав уже такі прообрази у своїх відомих книгах "Приватне та суспільне життя в Стародавній Греції", "Приватне та суспільне життя ? Стародавньому Римі". Методи відтворення таких героїв будуть нагадувати методи літературної критики, історичного дослідження. В результаті постане феноменологія психологічного героя з його вченням, світоглядом, творчою діяльністю, суспільною активністю.
Канонічна психологія емоцій та почуттів. Первинно емоції охоплюють усю сферу життєдіяльності живої істоти, пронизують її наскрізь. Особливо це стосується дітей і тварин, у яких емоційний стан злито з усіма психічними проявами. Лише згодом, з оволодінням культурою поведінки, емоційний стан як генералізований рух зосереджується,специфікується, управляється волею, пов'язується безпосередньо з предметним світом і відображає не тільки стани організму, а й якості предметів та явищ об'єктивного світу.
Психологи зауважують, що виділити ті чи інші емоції, навіть в абст-ракції, досить важко. Емоційна реакція безпосередня. Вона складається насамперед з виразних рухів, які є першою емоційною специфікацією (міміка і пантоміміка). Ці рухи - вираження спадковості або вираження прижиттєвих здобутків (індивідуальна культура особи).
Оскільки генералізована емоційна реакція стоїть на заваді точності поведінкових рухів, особа
Loading...

 
 

Цікаве