WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Канонічні форми психічного та психічних феноменів - Реферат

Канонічні форми психічного та психічних феноменів - Реферат

іманентно перетворюється на конкретну взаємодію думки і дії. Століттями вчені намагалися визначити пріоритет або думки, або дії, не вбачаючи того, що їхня єдність в основному має розкритися через учинок, в якому вони і поглинаються логічно, і водночас через вчинкові структури здобувають інтерес до життя.
Інтерес до життя є великою проблемою людського існування, що вихо-дить за межі відношення думки і дії. Але постає і проблема втрати такого інтересу. Ця втрата і приводить людину не тільки до відповідної думки, а й до самої дії - самогубства.
Парадоксально, що саме проблема самогубства постала предметом психології, соціології та соціальної психології, а не проблема інтересу до життя. Проте остання безперечно є вихідною проблемою, до якої тяжіє ка-нонічна психологія, а проблема втрати виступає похідною, що виходить за межі канону.
Саме психологія інтересу до життя є справжнім каноном психології. Цей інтерес невичерпний. Хоч би яким тривалим було життя, інтерес до нього залишається, і з цього починається трагедія завершення життя. Тут доцільно процитувати Б.Спінозу. мудрість людини полягає в тому, щоб думати не про смерть, а про життя.
Інтерес до життя є керманичем його, і вся філософія життя походить від цього інтересу. Отже, у сукупності форм (допитливість, любов до знання, власне інтерес, енциклопедизм і т.д.) психологія інтересу завершується її канонічним предметом - життям.
Мудрість як психологічний канон і смисл життя. Найпростіше визначення мислення розкриває його опосередковуючу функцію за допомогою опосередковуючих ланок. Це є пошук зв'язку між кількома (принаймні двома) подіями, станами, предметами, процесами, якостями і т.д. Тенденція мислення полягає у пошуку безконечної кількості опосередковуючих ланок, в той час як фантазія лише здійснює їхнє зіставлення. Для художнього образу тут пошук завершується: подальше встановлення опосередковуючих ланок було б зовсім абсурдним, і сам образ у такому випадку було б утрачено. Мислення, навпаки, саме й полягає в не-обхідності такого опосередкування.
Тенденція до безконечного опосередкування, оскільки вона не може бути здійснена реально, передбачає визначення найбільш суттєвих опосередкувань, проміжних ланок, які б забезпечували необхідний зв'язок. Проміжні ланки мають піднестися до ланок суттєвих, щоб мислення було розкриттям суттєвих зв'язків, а не зв'язків узагалі. Адже може бути хибне опосередкування, яке уводить у дурну безконечність. Мислення має відмовитись від цього і стати причетним до сутності. Це означає вибір суттєвого, протиставлення його несуттєвому, а також зміну акцентів суттєвого.
Отже, опосередкування взагалі має стати опосередкуванням суттєвим. Далі воно має стати цілеспрямованим, тобто у предметі розкривається не просто його сутність, а така, що визначається ціллю і працює на неї. Та за-глиблення мислення в природу речей на цьому не завершується. Цілі можуть бути різні. Найвизначніші з них стосуються призначення людини у світі, її життєвого призначення, а це означає, що мислення спрямовується до найвищої цілі людського життя: що людина має здійснити. А має вона здійснити аналіз свого буття в середовищі природному і суспільному, встановити, для чого і як вона живе. Таким чином, мислення звертається до життєво важливих предметів, а не просто предметів звичайної зацікавленості.
Перед мисленням постає лабіринт життя, де існують глухі кути, і лю-дина має вибрати такі ходи у своєму мисленні, які вивели б її з мороку без-конечних опосередкувань, із дурної безконечності. OTJT і постає роль мис-лення в життєвій орієнтації людини (орієнтовний рефлекс і філософська орієнтація у світі).
Мислення, що просто орієнтує у світі, класифікує, порівнює, оцінює, на завершення свого призначення має наблизитись до предмета так, щоб він висвітлив цілеспрямованість суті. Це і буде смисл людського життя, космічне і побутове призначення цього життя.
Смисл узагалі як такий не має смислу. Він має бути смислом цілеспрямованим. Це означає, що значення так підпорядковуються одне одному, що висвітлюють свою цілеспрямованість, а далі й сам смисл. Ос-танній має нести в собі певну оцінку, яка стосується призначення людини у світі і має світоглядне забарвлення.
Відтак смисл людського життя має визначатися через стратегію по-ведінки, яка має такі філософські визначення, як кінізм, евдемонізм, аль-труїзм, егоїзм (альтруїстичний егоїзм - у Г.Селмі, стоїцизм, гедонізм тощо. Але це ще не остаточний смисл життя, хоч він і має конкретні форми свого вияву, зокрема раціоналізм. Тут ми ще тільки підходимо до самої мудрості, її суттєвий смисл полягає не у визначенні світоглядних принципів, не у постановці проблем, а в прийнятті рішень на основі світоглядних принципів (смисл життя) і в конкретності життєвих ситуативних вирішень, мотивації, оцінки самого вчинку, у встановленні життєвих правил на основі здійснення вчинку та аналізу післядії.
Мудрість людини - у здійсненні корекції вчинку на основі результатів його функціонування. Мудрість виявляється і в передбаченні подальших учинків, їхньому плануванні, здійсненні висновків та їх урахуванні в по-дальшому вчинюванні. Мудрість тому спирається на минуле, будує образ майбутнього та створює сцену для реалізації вчинку в теперішньому.
Мудрість не є всезнайством. Вона спирається на смисл життя, але не зводиться до нього. Вона обирає стратегію поведінки і, не сходячи з неї, реалізується у певному вчинку. Мудрість - це перехід від всезагального до особливого та, зрештою, до одиничного, але такий перехід, в якому не втра-чається жодний компонент. Тобто мудрість виходить із певних філософських принципів, аналізує ситуацію, обирає стратегію поведінки і здійснює конкретний вчинок, реалізуючи через нього свій мотив, світопогляд, розв'язуючи ситуацію, підтверджуючи свою гідність. Таким є конкретніш смисл мудрості, який починається здалека, з опосередковуючої дії мислення, і завершується опосередкуванням учинкової дії та життєвого призначення даної людини.
Н.Гарпичан у своїй "Етиці" визначив мудрість таким чином: "Проникнення відчуття цінності в життя, в будь-яке відчуття речей, у всяку дію і реагування аж до спонтанного "оцінювання", яке супроводжує кожне переживання; осягнення всього дійсно етичного з точки зору цього буття; зв'язок із цінністю, яка завжди лежить в основі образу дії практичної свідомості. В суто інтелектуалістичному смислі це можна було б назвати етичною духовністю, панівним становищем етики як основного духовного фактора в усьому житті людства". Тут немає головного - мудрості врішенні конкретної ситуації на основі зв'язку всезагального, окремого та одиничного. Але позитивне у цьому визначенні - це зв'язок саме з стичною духовністю людини.
Досить оригінальне визначення мислення дає "Коротка філософська ен-циклопедія": "внутрішній активний потяг оволодіти своїми власними уяв-леннями, поняттями, спонуканнями почуттів і волі, пригадування, очікування і т.д. з метою отримати необхідні для оволодіння ситуацією директиви. Мислення полягає у постійному перегрупуванні усіх можливих змістів
Loading...

 
 

Цікаве