WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Канонічні форми психічного та психічних феноменів - Реферат

Канонічні форми психічного та психічних феноменів - Реферат

психології існує поняття неосудності (рос. - невменяемости), що вказує на людину, яка не відповідає за свої вчинки, оскільки не є вільною у своїх діях. Мова йде про свободу стосовно долі, стосовно політичного дес-потизму (Арістотель, Епікур) та про страждання людського існування (Епікур, стоїки, неоплатонізм). У Середні віки постала антиномія між мо-ральною свободою та релігійним уявленням про всемогутність Бога. В епоху Ренесансу і в наступні періоди під свободою розуміли безперешкодне всебічне розгортання людської особистості. З часу Просвітництва поняття свободи позначається ідеями лібералізму та філософії природного права (Альтузій, Гоббс, Пуфендорф).
Науковий погляд, який дедалі більше оволодіває ідеєю природничої причинності, показує залежність людини від неї. Починаючи з Майстера Екгарта, а далі Лейбніца, Канта, Гете, Шіллера, Шопенгауера і Ніцше свободу розуміють у зв'язку з постулатом морально-творчої відповідності сутності та її розвитку. Екзистенціалісти (Гайдеггер та ін.) вважають, що основним світовідчуттям у бутті є страх перед можливістю небуття, який звільняє людину від умовностей дійсності та дає їй змогу досягти певної свободи, заснованої на "нічому", обрати самого себе у своєму неминучому покладанні відповідальності на себе самого, тобто обрати себе як власне існування, що має цінність.
За Ясперсом, людина вільна долати буття світу у виборі самої себе і до-сягти трансценденції Всеохоплюючого. Вільне буття означає можливість здійснювати добру або злу волю. Добра воля є безумовною, божественною, вона обмежується несвідомим життєвим напором простого буття і справж-нього буття. Згідно з позицією Сартра, свобода - не властивість людини, а її субстанція. Людина не може відрізнятися від своєї свободи, свобода не відрізняється від її проявів. Людина, оскільки вона свободна, може проекту-вати себе на вільно обрану ціль, а вже вона визначає, ким людина є. Разом із цілепокладанням виникають і всі цінності, речі виступають із своєї недиференційованості та організуються в ситуацію, яка завершує людину і до якої належить вона сама. Отже, людина гідна того, що з нею трапляється. Вона не має підстав для виправдання.
Воля як психологічний феномен характеризується здатністю досягнен-ня цілей. Ця здатність виявляється в наполегливості, несхибній цілеспрямованості, але в абстрагуванні від змісту цілей. Та справжня воля не є ізольованою від змісту цілей. В залежності від нього вона виступає доброю чи злою. Тут саме і виникає вододіл між волею і неволею. Для вчинення зла суб'єкт мобілізує свою волю, підготовлює засоби, встановлює проміжні цілі, організовує відповідну ситуацію, а в післядії має насолоду від скоєного зла. Саме в заподіянні іншій людині лиха найбільш виразно постає підступність учинку. Адже зла людина роздвоюється: вона розігрує благочестя, за яким приховує недобрі наміри. Тут розгортається справжня драматургія волі: роздвоєна людина сама прагне такого стану. Зло завжди огортається зовнішньою пристойністю, вдається до раціоналізації, виправдання, пояснень вимушеністю. Гегель казав: усе, що зіпсоване у світі, зіпсоване на хороших підставах. Він мав на увазі саме злу волю.
Сковорода найближче підійшов до тлумачення волі доброї. Його психологічна характеристика такої волі свідчить про її безпосередність, невимушеність, простоту, відсутність розгорнутої мотивації, тим більше раціоналізації. Можна говорити навіть, що добра воля як така згортається у своїх визначеннях, набуває простої структури і наближається до самозапе-речення.
Інтерес у к анонімному тлумаченні. Психологічна структура інтересу починає своє становлення з допитливості. Інтерес означає прагнення до проникнення в сутність речей, коли останні водночас і розкривають, і приховують себе. Лессінг торкнувся суті інтересу, коїш зауважив: якби Бог запропонував мені всю істину, я б йому відповів: "Забери, Боже, всю істину собі. А мені залишиться тільки безконечне прагнення до неї".
З канонічним тлумаченням інтересу пов'язуються його поліаспектність, широта, універсальність, а також однобічність, яку часто визначають як умову заглибленості в предмет. Постають два аспекти проблеми канонічного інтересу: один стосується звуженості інтересу як підґрунтя його глибини, другий - багатогранності інтересу, який у цьому випадку може втрачати свою глибину, але забезпечує широту.
Інтерес має два спрямування свого втілення: це енциклопедизм ал-фавітний і систематичний, хоч за ідеєю алфавітний також має давати уяв-лення про систему знань. Гегель яскраво критикував енциклопедизм ал-фавітний, вказуючи, що, згідно з його порядком, наприклад, можна побачи-ти на одній сторінці фотографію генія і якого-небудь гада. Сам Гегель за-пропонував "Енциклопедію філософських наук" саме у систематичному викладі, де в межах філософських категорій подано систему не тільки філософських, а й наукових знань.
Тому ідея психології інтересу постулює його вищий рівень, а саме ен-циклопедичний. Системи знань тяжіють до енциклопедичності будь-якої форми. Адже й алфавітна структура знань користується тими ж поняттями, які лежать в основі систематичного енциклопедизму. Крім енциклопедії за-гального плану, є енциклопедії вузькофахові, але і в них містяться дані про суміжні науки, мистецтва тощо.
Отже, енциклопедизм як форма інтересу не тільки тяжіє до канону, а й є його реалізацією. Для юнацького віку характерна схильність до енциклопе-дизму фахового, звуженого теоретично, а далі вже зрілий інтерес бере людське життя в його практичному вираженні. Це переважає теоретичний інтерес, адже практика завжди поліфонічна, вміщуючи в собі великі обсяги не тільки знань, а й практичних узагальнень. Відтак можна говорити і про практичний інтерес. Не втрачаючи своєї теоретичної енциклопедичності, він разом із тим вступає в галузь практичної зосередженості і неодмінно виходить до виявлення всебічних залежностей.
Інтерес до практичного вчинку перемагає всі інші інтереси, хоч би які вони були захоплюючі, адже вони мають саме теоретичну обмеженість. Мова йде не про практику як "критерій істини". Практика не може бути критерієм істини, адже ці дві субстанціальні сфери перебувають у різних площинах. Інтереси до практичного і теоретичного розуму є зовсім про-тилежними, і це досконало довів ще І.Кант. Вони мають протилежні задачі, і там, де теоретичний розум може висунути як рівноцінні дві альтернативи твердження, то інтерес до практичного розуму, або практично-розумовий інтерес, поєднуючись з волею, обмежує себе "однобічними" твердженнями (існує безсмертя, вільна воля тощо). Але в цій інтелектуальній обмеженості для людини відкривається почуттєвабезконечність.
Практичний розум породжує справжню невичерпність, долає свою вузькість і говорить про існування вищої істини (Бога), про безконечний зміст морального твердження, безсмертя душі і т. ін. Тому практичне є не просто якась своєрідна активність, це - єдність думки і дії, коли перша дістає своє адекватне втілення в другій, а друга, включаючись у коловорот життя, знає себе не як бездумну, а як всезагально розумну. Саме ідея інтересу
Loading...

 
 

Цікаве