WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Канонічні форми психічного та психічних феноменів - Реферат

Канонічні форми психічного та психічних феноменів - Реферат

показує, що в особистості поряд з індивідуальним є могутнє все-людське. Феноменологія становлення особистості дає випадки домінування всезагального над індивідуальним - саме стосовно самопожертви. Це є початок героїчного в особистості. Можна сказати більше: особистість стверджує себе через героїчне і завдяки героїчному, але такому, що містить у собі вселюдське.
Є героїчне хизування як нехтування смертю, але воно не має конст-руктивного мотиву. Лише справжній героїзм наближає особистість до особистісного канону. Це, зокрема, означає: бути в усьому і залишатися самим собою. Т.Карлейль цілком слушно пов'язував героїчне не тільки і не стільки з військовою діяльністю, а насамперед із творчим духом людини в будь-якій галузі - художній, науковій, моральній і т.д. Героїзм Пера Гюнта надто цинічний, щоб бути взагалі героїзмом. Адже останній виходить із поваги до людини як цінності в самій собі, а Гюнт розглядає людину лише в тій мірі, в якій вона може служити йому душею і тілом.
Саме в героїчному долається роздвоєність людини на її внутрішній світ і спотворений вияв його у світі зовнішньому. Героїчне, зрештою, запе-речує маску як таку, воно з усією прямотою повертає людину до світу речей і світу людей. Героїчному нема чого приховувати, і тому воно скидає маску, будь-яку - пристойності, ввічливості і т.п., і стає самою пристойністю і ввічливістю.
Історична психологія пропонує нам своєрідні форми становлення осо-бистості, коли остання стає ціллю для самої себе і прагне справити певний ефект на довколишній світ. Саме на довколишній, адже вона протиставляє себе цьому світу в різних ексцесивних формах, включаючи одяг, учинки, певні форми творчості. Абстрактне мистецтво явно стоїть тут у пригоді, а також експресіонізм, який виводить назовні внутрішній зміст, ототожнює зовнішнє і внутрішнє. Але таке ототожнення може мати й цинічну форму, що стосується вже патопсихології (ексгібіціонізм).
Можна говорити про ексгібіціонізм як особистісну рису. Одяг уже є маскою людини, і вона знімає одяг, аби довести, що не вважає непристойним показувати те, що всі люди приховують. Це заперечення сорому є безпосе-реднім запереченням принципу особистості, адже саме з появою почуття сорому і необхідності приховувати певні речі, предмети, думки і постає принцип особистості. Отже, психічний ексгібіціонізм спрямований проти особистості, і психологічної структури (персона і гідність). Цинізм і сором - дві протилежні тенденції у формуванні особистості як в індивідуальному житті, так і в історичному розвої.
Воля та її канон. Усупереч твердженням, що воля є фікцією, як предмет психології вона дійсно існує.
Стародавня ідеологія фаталізму, наполягаючи на ідеї відсутності волі, так старанно й наполегливо підшуковує докази цього, що імпліцитно воля постає як певне сумління віруючих. Якщо І.Сеченов присвячує майже весь свій творчий шлях запереченню предмета волі, то, мабуть, вона як поняття існувала в його підсвідомому. "Так звані довільні дії", про які говорив І.Павлов, теж є лише другим боком його релігійного ствердження волі. Мова йде про те, щоб не заперечувати волю як психологічний феномен, а дати їй належне тлумачення, хоча б у межах філософського детермінізму.
Ідея детермінізму у психологічному плані передбачає факт залежності вольових феноменів від самої людини та об'єктивного світу та обстоює не-обхідність волі як феномена самовизначення людської істоти. Усе де-терміновано, і будь-яка наука виходить з цього положення, якщо тільки хоче бути наукою і встановлювати певні залежності в межах психологічних фе-номенів. Такий підхід заперечує фаталістичне тлумачення психології волі. Це заперечення стосується не тільки тих сучасних психологів, які вивчають феномени волі.
Вже у Стародавньому світі, в якому домінуюче становище посідав фа-талізм як державний і народний світогляд, існувала тенденція до його подо-лання. Людина відчувала себе спроможною визначати свою долю всупереч тискові фабули. Вже в "Іліаді" та "Одіссеї" існує сильний елемент визнанім свободи волі у діяннях людини. Остання не може миритися з тим, що вона с іграшкою фабули. І людина долає цей стан, виявляючи при цьому хитро-мудрість.
Можна говорити про дві тенденції щодо ідеї фатуму у Стародавньому світі. Як світоглядний феномен існує абсолютний детермінізм у формі фа-талізму з його абсолютним передвизначенням усіх світових подій, в тому числі людських учинків. Разом із тим у своїх практичних діях людина спря-мовує зусилля на подолання такої передвизначеності і досягає в цьому успіхів. Так чинить хитромудрий Одіссей, який добре усвідомлює залежність своєї поведінки від фатальної передвизначеності подій. Так, він спочатку кидає на Троянську землю щит і стрибає з корабля на нього, пам'ятаючи про те, що напевно загине той, хто перший стане на цю землю. Він мудро проводить свій корабель між Сциллою і Харибдою як фатально смертельни-ми іспитами, долає фатальний спів сирен, прив'язуючи себе і своїх супутників до щогл корабля. Одіссей перемагає у двобої з Поліфемом - сліпою фаталістичною силою, долає скелі Симплегади, які, зіштовхуючись, трощать усі кораблі, які пропливають між ними. Було б цікаво також простежити, яким чином переборюється фаталізм у межах поганського світогляду, зокре-ма, в Київській Русі (феномен Олега, який не зміг, незважаючи на всі пере-стороги, здолати фаталістичне передвизначення смерті від свого коня).
Науковий рівень фаталізму набуває форми механіцизму. Все передвизначено з моменту існування космічної туманності та її організації в різні планетні та зоряні системи. Але й сучасні фізики допускали існування свободи волі в електроні. І в самій психології щодо проблем свободи волі з давніх-давен існували протилежні погляди. Всіх їх можна звести до трьох позицій, які начебто виключають одна одну, хоча третю можна вважати як таку, що долає (та поєднує) дві перші.
1. Повний детермінізм, що заперечує будь-яку свободу волі - поняття, не сумісне з науковим визначенням психології (Гегель, Павлов).
2. Волюнтаризм як філософсько-світоглядна позиція, що стверджує існування свободної волі, незалежної від обставин матеріального світу, яка має можливість починати будь-яку дію (вчинок) з самого початку, лише керуючись гаслом "Нехай буде!"
3. Діалектичний підхід, згідно з яким слід поєднати ідею необхідності і свободи через акт усвідомлення перешкод. Тому й постала "'гегелівсько-марксистська" позиція: свобода є усвідомленою необхідністю. Але ідея усвідомлення необхідності ніяк не може привести до ідеї свободи. Не-обхідність залишається, а свобода не з'являється, хоч би як її усвідомлювати. До того ж сама свобода є відображенням певної реальності об'єктивного становища людини у світі, а такожреальності усвідомлення цього становища. Свобода тому є не так і не стільки усвідомленою необхідністю, як реальною можливістю визначати самого себе. Плеханов стояв на позиції прямої залежності свободи від усвідомлення необхідності. Гегель визнавав справжню свободу, яка формулювалася за допомогою реалізації принципу "Із себе через себе прийти до самого себе".
У

 
 

Цікаве

Загрузка...