WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Канонічні форми психічного та психічних феноменів - Реферат

Канонічні форми психічного та психічних феноменів - Реферат

предмета самого по собі постає його сми-слове значення, яке свідчить про його дійсне навантаження. Предмет набуває такого смислу, який виходить за межі чуттєвого досвіду. Постає не тільки сучасне, а й минуле, і майбутнє предмета, він відбуває своє становлення, виходить за власні межі. Сприймання вже не охоплює все багатство предмета - багатство сприйнятого. Тому предмет має оформитись у новій ролі. Той зміст, до якого він прямує, переважає наявне даний зміст предмета. Зв'язки з предметним світом потребують нової предметності, яка тепер переважає над предметно-чуттєвою. Постає предметно-уявний світ, а разом з тим і нова здатність людини, завдяки якій виступає дійсне багатство світу, що не зводиться тільки до того, що можна взяти в руки, змінити, знищити тощо.
Уже в межах антиципації сприймання починає виявлятися така психічна якість, як уява, або фантазія. Людина створює завдяки їй новий світ і в ньому почуває себе більш комфортно, ніж у світі реально-предметному.
Потрапляючи у сферу фантазії, людина спочатку губиться, адже вона не знає, з чого почати і де зупинитись. Таким безмежним є поле продуктів фантазії - від зовсім реалістичних, що їх не можна відрізнити від тих предметів, що вже існують, до світу, де важко відшукати відповідності чо-мусь реальному. І цей створений у фантазії світ утримує в собі людину більше, ніж світ реальний. Адже це її власний продукт, і вона віддає йому перевагу. В цих межах - від реального до фантастичного і зовсім ірреального - виражається фантазія. Постає запитання: яке ж її спряму-вання більше відповідає саме фантазійному канону? Може, слід ураховувати вихідний логічний осередок фантазії, а саме бісоціацію? Тоді поєднання найвіддаленішого і буде процесом і продуктом канону. Він пов'язується з вищим рівнем оригінальності, яка має своєрідні етапи: відтворення взірців, запозичення, наслідування, оригінальність.
Отже, що таке найвіддаленіше у психології? Може, таке, що тяжіє до безконечного віддалення, але разом з тим залишається пов'язаним зі своїм компонентом-антагоністом? Бісоціація має динаміку структур: оптимум максимальної віддаленості своїх компонентів і разом з цим оптимальне ут-римування їх у єдиній зв'язці. Мова реально може йти про відповідну бісоціативну тенденцію. Реалізацією такого бісоціативного канону є ху-дожній образ, наукове відкриття, технічний винахід, моральна акція.
Художній образ як канон - це унікальний витвір, який містить у собі всезагальне як найглибше, але на тлі цього всезагального і виступає саме унікальне. Здається, майже неможливо дати визначення художньому образу так, щоб воно виражало і унікальне, і всєзагальне. Може, тому, що ці риси ще не охоплюють смислу художнього канону. По суті він відтворює дійсність в її конкретно-чуттєвих формах. Але креслення машини теж відтворює її, але не є художнім твором. На цій звичній, начебто зрозумілій, основі має бути ще щось дуже важливе, щоб образ став художнім і разом з тим канонічним. Ідеї загального та унікального, аналогу дійсності і т.ін. зовсім недостатньо, щоб визначити художній канон, щоб наповнити ху-дожнім змістом бісоціацію.
Сцена на форумі з "Юлія Цезаря" Шекспіра є взірцевим художнім ви-твором. Зміст його - психологічна динаміка ситуації, переживання мотиву, здійснення акції та рефлексії. Ситуація - становище після вбивства Цезаря та його наслідки. Мотиви - їхня шаблонність і суперечливість. Дія - пе-рехід на бік Марка Антонія і виникнення спрямованості проти Брута та його прихильників. Післядія (і це головне) полягає у репрезентації мінливості людської природи, зміни переконань. У цій мінливості - абсолютизація останніх, а врешті-решт - відсутність переконання як такого: людська душа як чиста дошка
Летючість, мінливість переконання це і є смисл післядії, який постає в душі глядача, і це, напевно, головний нерв шекспірівської драматургії:
залучати у драматичне відтворення подій самого читача, глядача, робити його співучасником зображуваної події, провести його через солодкі тортури вчинку.
Більш точно, повнота художнього канону полягає у співпереживанні автора твору і людини, що сприймає цей твір, у відтворенні подій так, щоб людина стала причетною до них. Художній твір є лише проміжною ланкою між автором і тим, хто сприймає його опус. Творчість та відтворення через опосередковуючу ланку і буде справжнім художнім каноном. Але таке відтворення не означає, що людина має ототожнюватися з героями.
Тут є дві сторони (на них звертав увагу Сильвіні, коли розкривав смисл роботи актора): перевтілюватися в роль і залишатися самим собою. Це і є справжня суть художнього відтворення світу, справжня бісоціація як головний художній нерв. Чайковський "ужасно плакал, когда Герман испустил дух", але залишався при тому автором. А сам художній твір, маючи свій закон опосередкування, здійснює аналогію між актом творчим і актом відтворення. Психологія вивчає творення і відтворення твору, спираючись на естетичні закони його побудови.
Твір у сприйманні оживає, набуває нового життя. Але інколи не досяга-ється тотожності відтворення між автором і тим, хто сприймає. І в цьому --вічно нова прочитуваність твору. Кожна епоха читає його по-своєму. Такий смисл трикомпонентної теорії художнього канону (сприймання --тлумачення ·- відтворення), де кожна з цих сторін збагачується новим змістом.
Отже, специфіку художнього бачення слід шукати не в образності, наочності, схожості на життя (адже в мистецтві й художній літературі є надто абстрактні твори), а в самому переживанні естетичного, на що вказував Л.Толстой ("Что такое искусство"). Треба "заразити" іншу людину по-чуттями через твір мистецтва. Толстой, щоправда, не вказує, що головне у творі - це його комунікативна роль. Художній твір дає вселюдську засаду до комунікації, він виражає загальнолюдське і особливе в кожній людині, те особливе індивіда, чого немає в іншому і що переноситься на нього. Тобто твір виступає інструментом знаходження всезагального, а отже і інструментом здійснення комунікації. Утім, науковий твір теж є таким інструментом: він підпадає під усі визначення естетичного, не кажучи вже про твір філософський. І останній має на меті викликати у людини певні почуття, думки. Отож Толстой як теоретик, на жаль, не відшукав специфіку художнього відображення світу.
Ця специфіка, мабуть, полягає в тому, що автор художнього твору для відтворення предмета вибирає його певні риси, а від інших абстрагується. Проте ці інші риси відтворюються на основі додаткових ознак, поданих у творі. Наприклад, можна у досліді пропонувати окремі риси, а на їхній ос-нові людина, що сприймає, відтворюватиме увесь предмет. Франко, аналізуючи "секрети поетичної творчості", укачує саме на те, що поет із безконечного потоку сприймання, із невизначеності сприймання відбирає певні риси, картини, образи, подає їх у певній Сукупності, а вже читачабо слухач у своїй уяві відтворює повну картину. Оцей вихід за межі відображених митцем рис, які він пропонує для сприймання, вихід до без-конечного змісту, який відтворюється також і у людини, що сприймає, і є головною
Loading...

 
 

Цікаве