WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → З. Фрейд: життя для нашого часу. П. Гай - Реферат

З. Фрейд: життя для нашого часу. П. Гай - Реферат

й визначати помилкові оцінки його власних праць. Це парадоксально, якщо враховувати те, що Фрейд вважав себе руйнівником ілюзій, безстрашним служителем наукової правдивості. "Істина, - писав він Ференці в 1910 році, - є для мене абсолютною ціллю науки". Два десятиліття згодом він повторив це, звертаючись до Альберта Ейнштейна: "... Я завжди розповідав правду тією мірою, як це можливо. Це стало моїм мистецтвом".
Завдяки праці Гая ми знаємо про Фрейда досить багато. Гай намагався бути акуратним більше, ніж вражаючим. Проте досить значні обшири на карті його життя залишилися чистими. Скільки разів був Фрейд одружений: двічі чи тричі? Чи був він насправді закоханий усвою невістку? Яким чином Фрейд піддавав психоаналізу свою дочку Анну, коли його теорія вимагала більш ніж тісного зв'язку аналітика з аналізованим? Чи був Фрейд плагіатором, чи його посилання на свою "бідну пам'ять" були чесними? Чи був Фрейд схильний до кокаїну і створював свої теорії під його впливом?
Існує ще ряд питань: чи був Фрейд науковим позитивістом, як він гово-рив про себе, чи він радше був принципово незалежним від туманних спеку-ляцій романтика або навіювань європейського містицизму? Чи був він ізольованим від медичних установ свого часу, на що так часто скаржився? Чи була його огида до Відня тільки позою, враховуючи переважання у ньо-му суто віденських рис? Чи це правда, що його академічні заслуги були принижені через те, що він був євреєм, чи це легенда для тих, хто бачить антисемітизм усюди? Чи була його самотність так званою седуктивною теорією неврозів переглядом попереднього наукового захоплення, чи обе-режним відступом від генералізації? Що він мав на увазі, коли назвав гомо-сексуальними свої почуття до Вільгельма Флісса? Чи був він самопроголошеним вождем дисципліни - таким собі Людовіком XIV психології, путівником у прихованих царинах розуму, що лі вдячністю визнає внесок колег та попередників?
Такі особистісні контроверзи становлять щось більше, ніж біографічний інтерес. Вони стикаються з більш широким питанням: що таке психоаналіз - наука, мистецтво чи шахрайство? На відміну від інших видатних постатей в історії західної культури Фрейд чомусь здавався таким, що обов'язково має бути вседосконалим. Ніхто з тих, хто знайомився з психопатологією Лютера або Ганді, Ньютона або Дарвіна, Бетховена або Шумана, Кітса або Кафки, не вдавався до авантюри стверджувати, що їхні неврози компрометують їхні творіння. В той же час фрейдівські вади, реальні або уявні, мали слугувати одній меті - збанкрутуванню його теорій.
Великий інтерес до біографії та самої постаті Фрейда, його власних психологічних (і навіть антропологічних) рис обумовлюється тим, що психо-логічні одкровення самого Фрейда були породжені не тільки його спостере-женнями, а й значною мірою самоспостереженнями. Проте валідність пси-хоаналітичних пропозицій не залежить від того, що саме ми відкриємо про засновника психоаналізу. Хтось може легко уявити Фрейда як чудового джентльмена, що пропагує завідомо дефектну психологію, а хтось як генія, зрешеченого пороками. Але важко заперечувати те, що мова йде про найбільш визнаного психолога в історії, кінцевою метою якого було ство-рення всезагальної психології, яка мала б пояснити все людське всюди - включаючи й самого себе.
В ході своєї тривалої кар'єри Фрейд розвивав компоненти теорії. емпіричні дослідження і терапевтичну техніку, що в руках скрупульозних біографів мали виявити його бажання, острахи, конфлікти, значний репер-туар мотивів, що залишилися несвідомими, але допомагали відтворити його життя. "Отже, я не вагався, - пише Гай, - використати його відкриття і якомога більше його методів для дослідження історії його власного життя. Проте я не хочу дозволяти їм повністю захопити мою увагу. Як історик, я намагався вмістити Фрейда і його спадщину в різне оточення: професійне, політичне, загальнокультурне тощо".
Гай стверджував, що написана ним книга не є ні улесливою, ні викри-вальною: "В самому тексті я ні з ким не сперечаюсь; я зайняв позицію змістовного викладу, який продовжує розходитися з думкою коментаторів Фрейда і психоаналізу в цілому, проте не вибудовую нарисовий путівник, який приводить до моїх висновків".
Головний інтерпретатор Фрейда, з ким не погоджується Гай, є сам Фрейд, коли той називає своє життя "зовнішньо спокійним і беззмістовним, розкладеним на кілька дат". Дійсно, фрейдівське життя при поверховому розгляді схоже на життя багатьох інших високоосвічених інтелігентних лікарів XIX століття: він народився, вчився, мандрував, одружився, практи-кував, читав лекції, публікувався, сперечався, старів, нарешті помер. Проте його внутрішня драма, мабуть, не має прямих аналогів. Якщо Фрейд називав самого себе конкістадором, то книга Гая є історією його завоювань - найбільш драматичних із цих завоювань.
Гай зробив серйозну спробу накреслити єдину лінію життя і творчості Фрейда з урахуванням тодішніх культурних і соціально-політичних обста-вин. Проблеми життя особистості, оточуючих її людей, людства в цілому тісно пов'язані з постанням психологічних теорій. Провідними поняттями психоаналітичної теорії Фрейда є Ерос і Танатос. Це - могутня основа життя і творчості самого Фрейда, мотиваційне ядро всієї його наукової діяльності. Саме в цих темах убачається й осереддя підходу його біографа.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве