WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → З. Фрейд: життя для нашого часу. П. Гай - Реферат

З. Фрейд: життя для нашого часу. П. Гай - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
З. Фрейд: життя для нашого часу.
П. Гай
Відкрити книгу Пітера Гая, присвячену життю і творчим пошукам однієї з найпопулярніших особистостей XX століття, означає увійти в світ Зиґмунда Фрейда як ніколи до цього часу. В оповіді постають його сім'я, його місто, його професійні перипетії, його тривале, надзвичайно плідне і сповнене боротьби життя. Читач бачить Фрейда за роботою в часи проголошення лібералізму, спустошливої війни, стійкого миру, сходження Гітлера і падіння Австрії. Ми спостерігаємо становлення і перебудову його епохальних теорій - аж до того часу, коли вони від маленького кола при-хильників у Відні опанували думку Європи, а за тим сягнули через океан до Сполучених Штатів Америки - до цілого світу.
Долаючи інструктивні перепони щодо неопублікованих документів. Гай досліджує фрейдівську творчість, приховані почуття автора, його дивну кар'єру. Він пильнує Фрейда як пацієнта у психоаналізі, який шукає підтримки для своїх суперечливих знахідок. Він показує ставлення Фрейда до дочки Анни та його незвичайний аналіз її психіки, відносини з такими його послідовниками, як К.Г.Юнг і Ш.Ференці. Гай ретельно висвітлює суперечливі ситуації у стосунках Фрейда з друзями, його любов до життя, його теоретичні відкриття, які, за словами самого Фрейда, розбудили спляче людство. Видавці цієї книжки розраховували на її успіх серед студентів, лікарів, психологів, закоханих чоловіків, батьків, друзів, переможених і переможців. Мова в цій книзі йде навіть не про особистість, а про цілий особливий світ думки.
Як визначний історик культури, який закінчив Західний інститут психо-аналізу в Новій Англії, Гай є унікальним авторитетом у цьому питанні. Перший том його двотомового дослідження з історії культури "Просвітництво. Спроба тлумачення" здобув премію Національної книги в 1967 р. Численна кількість інших його книг широко відома у світі "Політика Вольтера", "Партія гуманістів", "Стиль в історії", "Мистецтво і дія"). Книжка, про яку йдеться, є кількатомовим дослідженням під назвою "Громадянський експеримент: Перемога для Фрейда".
У передмові до своєї капітальної праці Гай пише: "У квітні 1885 р. у багаторазово цитованому листі Фрейд звернувся до своєї нареченої і проголосив, що він майже готовий взяти на себе зобов'язання, яке значне число людей, ще не народжених, але приречених на нещастя, буде сприймати й оцінювати особливо. Він звернувся до своїх біографів: "Я знищив усі мої записи за останні чотирнадцять років, як і всі листи, наукові виписки і рукописи моїх праць. Серед листів тільки трохи сімейних було збережено". З усім матеріалом, написаним ним про нього самого, він почував себе схожим на Сфінкса, який занурився в сипучі піски, і тільки його ніздрі стирчали над купами паперу". Фрейд був безжалісний до тих, хто прагнув висвітлити його життя, адже він часто бачив, як неправильно писали про нього. Згодом він не раз заявляв про це, а вже весною 1938 p., готуючись до переїзду з Австрії до Англії, він викинув матеріали, які практично чудом були врятовані.
Фрейд знайшов ще й інші шляхи, щоб збентежити своїх майбутніх біографів. Кілька його коментарів мали стримати всіх, хто збирався писати про його життя. "Біографи, - зауважив він у 1910 році, - у своїх творах про Леонардо да Вінчі відзначили у свого героя зовсім часткові речі, адже відчували перед ним сильний афект. А їхні праці внаслідок цього мали риси ідеалізації, далекі від реальності". Чверть століття згодом, під впливом ста-рості, хвороби, загрози нацизму, Фрейд став ще більш саркастичним. "Хто з біографів, - писав він Арнольду Цвейгу, - дозволяє собі брехати, ли-цемірити, прикрашати і навіть приховувати свої власні недоліки розуміння, для того не є важливою біографічна правда". Коротко кажучи, Фрейд мав мало довір'я до біографічних спроб.
Досліджуючи нерозкриті сфери психіки, Фрейд був готовий використати себе в якості піддослідного. Його метафора про Сфінкса вказує на це, але завжди він бачив себе більш як Едипа - героя, який сам складав містерійну і смертельну креатуру свого життя. Як безстрашний дослідник, він розкривав свій внутрішній світ перед допитливими поглядами публіки; як істинний громадянин, він оцінював своє приватне життя як надзвичайне.
Фрейд залишив "танталізовані" автобіографічні натяки, які ті, що вив-чають його життя, тлумачили з незрозумілим і некритичним ентузіазмом. В листі до свого друга Вільгельма Флісса в 1900 р. він писав: "Я не є вчений узагалі, також не спостерігач, не експериментатор, ні мислитель. Я ніщо інше, як конкістадор темпераменту, шукач пригод... з усією впертістю такої людини". Але заява такого типу вводить в оману тих, хто хотів би зрозуміти Фрейда. Як буде видно в наступному, далеко не завжди Фрейд є кращим своїм суддею.
Усі пристрасті, пов'язані з фрейдівськими ідеями, вкрай суб'єктивна манера самооцінювання були властивими для кожного виміру його життя. Незважаючи на десятиліття роботи його дослідників, Фрейд залишився значною мірою суперечливою постаттю. З одного боку, -- геній, майстер, гігант серед творців сучасної науки, з іншого - автократ, плагіатор, фабуліст, "найбільш довершений із шарлатанів". Хтось бачив ? ньому Колумба, а хтось - Каліостро.
Життя Фрейда проходило у фізичному і психічному виснаженні, чим давало привід для всіляких інсинуацій. Навіть психоаналітики часто плюндрували Фрейда, хоча для них він був "верховним мудрецем". Проте напади на Фрейда не можуть дивувати. Це була його доля, яку він приймав зі своєрідним глузливим задоволенням. Фундаментальним завданням психо-аналізу Фрейд вважав помірковану "боротьбу з демоном" - демоном ірраціональності. Але, додавав він, редукування цього демона до зро-зумілого об'єкта науки навряд чи робить його ідею про характер людської природи менш можливою для розуміння. Не дивно тому, що людство будь-якими засобами захищало себе від фрейдівських мірок. Однак усі ми у важ-ких випадках звертаємося до репресії і проекції, неврозу та амбівалентності, суперництва між дітьми одних батьків тощо. Історичний поклик нашого часу постає в ідеї нарцисизму і відвертому визнанні кожним необхідності ствердження власного "Я".
Палкі дискусії довкола особистості Фрейда довели, що вона більш "небезпечна", ніж його теорії. Фрейд сам створив атмосферу, в якій чутки й плітки можуть процвітати
Loading...

 
 

Цікаве