WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Етапи інтеріоризації та культура знака. Л. С. Виготський (1896 — 1934) - Реферат

Етапи інтеріоризації та культура знака. Л. С. Виготський (1896 — 1934) - Реферат

поведінки мають свої природні корені в натуральних формах. Там, де раніше дослідники бачили або просте відкриття (наприклад, дитина відкриває значення слів, за теорією В.Штерна) або ж простий процес утво-рення навички, Виготський знаходить складний процес розвитку.
І все ж чіткої межі між твариною і людиною на базі теорії знаків Ви-готський не встановлює. Він зовсім не показує, що й тварини використову-ють певні знаки і що взагалі без знаків того або іншого ґатунку ніяка по-ведінка, навіть просто організована, неможлива. Ось чому культурне, яке прагне відмежуватися на основі оволодіння знаками, має тенденцію сповзати до натурального. Мало допомагає тут ідея Виготського про генеалогічну структуру генетично різних шарів у поведінці людини, які є відображенням генеалогічного походження і розвитку мозку. Поєднання різних шарів відбувається на основі абстрактної діалектичної схеми "зняття": так, умовний рефлекс "знімається" в інтелектуальній дії, одночасно існуючи в ній, і т. п. Категоріальні зв'язки не відображають реальний механізм мозку, а піднімають його тлумачення. Наукове мислення спускається до ме-тафізичного, спекулятивного. Крім того, очевидно, що ідеї "шарів" і "зняття" нижчого у вищому мало узгоджуються між собою. Уявлення про шари взагалі є не більше як метафора. Проте на такому уявленні Виготський неодноразово наполягає.
Розкриваючи культурне значення знака, Виготський розробляє так звану ідею інтеріоризації та соціалізації знака. У своїй первинній ролі знак завжди є засобом соціального зв'язку, засобом впливу на інших. Тільки на цій основі він виявляється засобом впливу людини на саму себе. Так, докази виникають спочатку в суперечці між дітьми і тільки згодом переносяться в саму дитину. Виготський показує протилежний процес - екстеріоризацію, наполягає на однобічності переходу і потрапляє в метафізичну суперечку на тему, що було раніше: курка чи яйце. Він хоче зрозуміти психічне як вто-ринне, але змішує дві площини дослідження - природничо-наукову і гно-сеологічну. Він твердить, ніби внутрішнє у вищих психічних функціях було колись зовнішнім. Знак функціонував спочатку як щось зовнішнє, а потім підпав під процес інтеріоризації. Більше того, прагнучи показати соціальний аспект інтеріоризації, Виготський зауважує, що "відношення між вищими психічними функціями були колись реальними відношеннями між людьми".
Тут Виготський робить посилання на П.Жане і Ж.Піаже. Жане твердив, що слово первинко було командою для інших. Більше того, воно завжди єкомандою, оскільки слугує основним засобом оволодіння поведінкою. Роз-виваючи ці ідеї, Виготський показує, що розподіл функцій між людьми є основним механізмом модифікації і трансформації функцій самої особистості.
Будь-яка вища психічна функція, за Виготським, з необхідністю прохо-дить через зовнішню стадію у своєму розвитку, позаяк вона первинко є соціальною функцією. Виготський відрізняє свою теорію інтеріоризації від аналогічних теорій Е.Кречмера, К.Бюлера, Ж.Піаже тим, що робить наголос на соціальних аспектах зовнішнього. "Будь-яка вища психічна функція була зовнішньою тому, що вона була соціальною раніше, ніж стала внутрішньою, власне психічною функцією, вона була спочатку соціальним відношенням двох людей". Це дає підставу Виготському говорити про соціогенез вищих форм поведінки.
Модифікуючи відомий вираз К.Маркса з "Капіталу", Виготський пише, що психологічна природа людини є сукупність суспільних відносин, перене-сених усередину і перетворених на функції особистості та форми ЇЇ структу-ри. На противагу Піаже Виготський вважає, що розвиток іде не до соціалізації, а до перетворення суспільних відносин у психічні функції. Тут слід, правда, додати, що від інтеріоризованого змісту відбувається перехід до соціалізації вищого порядку і т. д., тобто має місце справжня діалектика між внутрішнім і зовнішнім.
Певна методологічна нечіткість, яку допускає Виготський у питанні про відношення вищих і нижчих психічних функцій, приводить, зрештою, до втрати чітких меж між ними, а це завершується саме зведенням вищого до нижчого, чого так не бажає сам Виготський. Він пише: "Культура нічого не створює, вона тільки видозмінює природні дані відповідно до цілей людини". Тут слід було б розкрити саму природу цілей, здійснити їхнє дифе-ренціювання.
Відокремивши спочатку природне від культурного, емансипувавши ос-таннє від природного, Виготський здійснює поворот у протилежний бік і вказує, що можливість інтеріоризації залежить від ступеня психічного розвитку, що справа полягає не в зовнішньому засвоєнні, а в розвиткові. Саме засвоєння нової культурної операції Виготський поділяє на ряд ланок, стадій, що внутрішньо пов'язані одна з одною і здійснюють взаємний перехід. Це той пункт у теорії Виготського, який далі було досить широко розвинуто в теорії "поетапного формування розумових дій" (П.Я.Гальперіп та ін.)
Місце Виготського в історії вітчизняної психології полягає насамперед у тому, ЩО він здійснив ґрунтовну спробу заперечити поведінкову психологію, показати психічне як результат поведінкових актів, які приводять до інтеріоризації зовнішніх дій. Цим було зламано наріжний камінь поведінкової психології - "біо-соціо", що зводило психічне, зрештою, до однієї площини, а саме біологічної. Учні Виготського, насамперед О.М.Леонтьєв, перейшли до дослідження конкретних форм діяльності.
Література.
1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Loading...

 
 

Цікаве