WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Етапи інтеріоризації та культура знака. Л. С. Виготський (1896 — 1934) - Реферат

Етапи інтеріоризації та культура знака. Л. С. Виготський (1896 — 1934) - Реферат

Виготський прагнув показати принципову відмінність людини і тварини на основі сигніфікативної діяльності. Проте він обминає той факт, що без наявності останньої не тільки людина, а й тварина не могла б існувати.
Сигніфікативна діяльність властива і тварині, і людині. Поняття такої діяльності нівелює їхню психологічну різницю. Виходить зовсім протилежне тому, що хотів досягти Виготський. Принцип сигніфікації, про який мова піде нижче, має бути розглянутий переважно з точки зору історії психології - як найважливіший інструмент, що дає змогу здійснити перехід від психології поведінки до психології поведіикової діяльності.
Використання знарядь і знаків як вид опосередковуючої діяльності лю-дини і становить вишу психічну функцію, або вишу поведінку. Знаряддя при цьому спрямовується на зовнішній світ, а знак - на людську психіку, суб'єктивність. Розвиток вищої психічної функції, як його уявляє Виготський, є історія знаків, які вказують на те, що культурні форми поведінки мають свої природні корені в натуральних її формах. Таким чином, культурне, за Виготським, виявляється майже натуральним, і по суті їхню відмінність не встановлено. Виготський, мабуть, відчуває це і намагається вирішити питання формальним застосуванням діалектичних схем (приміром, "зняття" і т. ін.). Умовний рефлекс "знімається" в інтелектуальній дії, одночасно існуючи і не існуючи в ній.
Соціальну природу психіки людини Виготський розуміє так, що відношення між вищими психічними функціями колись були реальними відношеннями між людьми. Відтак робиться висновок: "Міркування є пере-несення в середину суперечки". Поділ функцій між людьми є основним ме-ханізмом модифікації та трансформації функцій самої особистості. Будь-яка вища психічна функція необхідно проходить через зовнішню стадію у своєму розвиткові, тому що вона є початковою соціальною функцією.
Теорія знакових функцій є вирішальною відмовою від поведінкової психології. Вчинок стає активним засобом людського існування, активного самовизначення. Але це ще не справжнє самовизначення, яке пов'язується з творчою діяльністю людини. Виготський лише почав досліджувати психо-логію творчості - генетичну та загальну, залишаючись при цьому в рамках знакової теорії.
Свою основну психологічну концепцію Виготський виклав у праці "Історія розвитку вищих психічних функцій" (1931). З самого початку він скаржиться на те, що в сучасній йому психології, не тільки зарубіжній, а й радянській, допускають змішування, а подекуди й ототожнення природного і культурного, природного та історичного, біологічного й соціального. І стара суб'єктивна психологія, і поведінкова (біхевіоризм та рефлексологія) зводили вищі форми до нижчих, шукали "елементи" психічного, які потім намагались об'єднати у складні структури. Таким чином, пише Виготський, виникла велика мозаїка психічного життя, складена із окремих шматків переживань, грандіозна атомістична картина розчленованого людського духу. Стара психологія (та й сучасна йому) не розуміла справжньої психологічної проблеми, пов'язаної з використанням знарядь та людською мовою - цими коріннями культурних форм поведінки.
Історія розвитку вищих психічних функцій є те саме, що й історія культурного розвитку дитини, який полягає в тому, що дитина оволодіває власними процесами поведінки. Розрив, який намітився у тлумаченні нижчих та вищих функцій, привів зрештою до поділу психології на пояснювальну та описову (В.Дільтей, Г.Мюнстерберг, Е.Гуссерль та ін.). Виготський таврує такий розкол і не бачить у ньому нічого позитивного - на відміну, скажімо, від хімії, котра свого часу розділилася на неорганічну та органічну, що було, без сумніву, прогресивним явищем.
Виготський стверджує, що вищі форми поведінки, зобов'язані своїм по-ходженням історичному розвиткові людства, або стають в один ряд з фізіологічними процесами (причому їхній розвиток обмежується першими роками життя, протягом яких інтенсивно наростає вага мозку), або відмовляються від усього матеріального і починають нове, на цей раз вічне і вільне життя в царстві ідей, розкриваючись інтуїтивному тзнанню, яке на-буває форми позачасової "математики духу". Питання поставлено просто: "або-або"; або фізіологія, або математика духу. І все це історія людської поведінки як частина загальної історії людства. Виготський кваліфікує су-часну йому психологію як таку, що вражена "хворобою антиісторизму", що виражається в тому, що для своєрідності вищих, специфічно людських форм поведінки не залишається місця. Адже історичне розвивається у природному, культурне - в натуральному. При цьому аналіз культурних форм поведінки з боку їхнього змісту підмінюється з'ясуванням генезису цих форм та їхньої структури.
Виготський здійснює найсерйозніші спроби показати перехід від "біо" до "соціо", що в поведінковій психології мало суто еклектичний вигляд. У вирішенні цього питання полягає центральне завдання "культурно-історичної теорії розвитку психічного". Саме з цієї позиції було здійснено критику психоаналізу як "біологічно зорієнтованої психології" і критику "розуміючої психології" Е.Шпрангера, яка орієнтувалася на ідеалістичну філософію. Шпрангер висунув положення "Psychologica - psychological", тобто психічне пояснюється психічним. Виготський кваліфікував це як девіз ідеалістичної психології.
За Виготським, поняття розвитку вищих психічних функцій охоплює дві групи явищ, які взаємно й нерозривно пов'язані, але ніколи не зливаються воєдино. Це, по-перше, процеси оволодіння зовнішніми засобами культурного розвитку й мислення - мовою, письмом, рахунком, малюванням. По-друге, це процеси розвитку специфічних вищих психічних функцій, які називаються у традиційній психології довільною увагою, логічною пам'яттю, утворенням понять і т. ін. Ці дві групи явищ, узяті разом, і утворюють те, що умовно називаємо процесом розвитку вищих форм поведінки. При цьому Виготський неодноразово вказує, що процеси біологічного та культурного розвитку поведінки виявляються у філогенезі роздільно - як самостійно і незалежно існуючі лінії розвитку, що становлять об'єкт окремих психологічних дисциплін.
Основним та всевизначаючим фактором психічного розвитку - на відміну від еволюційного - слід вважати ту обставину, пише Виготський, що розвиток вищих психічних функцій відбувається без зміни біологічного типу людини, що є змістом еволюції. Ця риса і складає своєрідність
Loading...

 
 

Цікаве