WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПсихологія → Етапи інтеріоризації та культура знака. Л. С. Виготський (1896 — 1934) - Реферат

Етапи інтеріоризації та культура знака. Л. С. Виготський (1896 — 1934) - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Етапи інтеріоризації та культура знака.
Л. С. Виготський (1896 - 1934)
З ім'ям Л.С.Виготського пов'язується одна з найбільших шкіл у ра-дянській психології, до якої належали такі вчені, як О.М.Леонтьсе, О.Р.Лурія, П.Я.Гапьперін, О.В.Запорожець, П.І.Зінченко, Д.Б.Елькопіп та ін. Покладення в основу вивчення психологічного дії-діяльності, співвіднесення її з суб'єктивним аспектом психічного так, що визначальною виявилася саме дія, вказівка на те, що соціальне набуває відносної самостійності до біологічного, насамперед від явищ мозку, висунення багатьох плідних і цікавих ідей щодо індивідуального та історичного розвитку психічного - таким був внесок цієї школи у світову психологію.
Виготський почав цю справу, здійснивши марксистську критику методологічних засад "буржуазної" психології. Психологія поведінки, в яку можна включити й різні форми психоаналізу, є психологією двох факторів, що фатально визначають поведінку людини. Ця біосоціальна психологія якщо і говорить про поведінку, то тільки в негативних характеристиках. Фрейд, Адлер, Горні, Фромм прямо або опосередковано кидають людину в порочне коло безвихідності. Радянська психологія з самого початку відкинула песимізм поведінкознавства, разом з його двома факторами, що визначали людську поведінку.
Характерно, що психологія до цього часу ще не знала справжньої людської діяльності в її позитивних характеристиках, тим більше творчих. Те, чого досягає в цьому плані психоаналіз, є лише ідея компенсації, яка пояснювала, зокрема, необхідність фантазування. Ось чому наукова психологія мала тепер перейти від фаталізму поведінки до панування ідеї про активну діяльність, на чому наполягали класики марксизму-ленінізму, обґрунтовуючи вихідні позиції наукової психології.
Відомо, що вади поведінкового підходу рівною мірою властиві як біхевіоризму, так і різним видам психоаналізу. Правда, психоаналіз теж сприяв ліквідації системи психології свідомості, проте він не відкинув її повністю як біхевіоризм. Постулювання ідеї внутрішнього світу людини і можливості його вивчення все ж було ліквідацією психологізму. Було зроб-лено акцент на факторах поведінки, було виявлено деякі форми самої по-ведінки, її якісні характеристики, наприклад компенсаторність, агресивність і т. п. Незважаючи на те, що одним із провідних факторів поведінки був фактор соціальний, він мислився, зрештою, так, що людину було відкинуто назад, до її первісного біологізму. Разом із тим поведінка людини стала жертвою її соціальності, і було б, мабуть, краще, якби людина її взагалі не мала.
Поступово усвідомлювалася необхідність подолання поведінкового підходу через розробку проблематики психології діяльності. Слід було зро-зуміти позитивну роль "культурності", "соціальності". Слід було відкинути біологічний фаталізм у діяльності вищих психічних функцій. Перший важ-ливий крок на цьому шляху зробив Виготський, висунувши ідею розвитку вищих психічних функцій. Він зробив спробу послідовно провести моністичне тлумачення психічного, показати дійсне відношення природного й культурного, природного та історичного, біологічного і соціального.
Розрив між нижчими та вищими психічними функціями привів до розч-ленування психології на пояснювальну та описову. Правда, можна поставити питання, чи був це поділ, а не розрив єдиної дисципліни? Чи не слід говорити більш точно про дальшу диференціацію психології на відповідні галузі як прогресивне явище? Адже спроби об'єднання відокремлених галузей єдиної науки не позбавлені відтінку формальності.
Залишаючись у межах термінології психології поведінки, Виготський відшукує важливий принцип, який необхідно застосувати до психології, щоб зробити її дійсно цілісною та науковою, - принцип історизму. Дилему "фізіологія або математика духу'1 Виготський вирішує так, що пропонує "історію людської поведінки", її специфічно людські форми.
Слід наголосити, що Виготський поки не говорить про діяльність прямо, але робить крок до цього, показуючи справжні діяльності в генетичному плані, тобто те, що психологія поведінки (біхевіоризм, гештальтпсихологія, психоаналіз та ін.) майже не вивчала. Слід сказати також, що Виготський ще уявляє будову психічного за взірцем психоаналітичної психології - як багатоповерхову будову. В якомусь прихованому аспекті Виготський вносить ще більший розкол у структуру психічного, ніж це зробили такі психологи, як Вундт, Дільтей, Шпрангер, Пояснення єдності психічного часом має чисто словесний характер, а по суті пропонується набір різних структур поведінки - давніх та нових. Наявність рудиментарних функцій якнайкраще підтверджує ідею генеалогічної будови особистості і вводить її в генетичний контекст історії поведінки. На основі вивчення цих рудиментарних форм поведінки Виготський хоче виявити лінію її розвитку.
Кидання жереба, зав'язування вузлика "на пам'ять", рахунок на пальцях як три основні рудиментарні операції мають полегшити людині поведінковий, учинковий акт. Але, кажучи принципово, всі рудиментарні форми поведінки полегшують труднощі вчинку, є його, за висловом Виготського, автостимуляцісю. Штучно створений стимул як засіб оволодіння поведінкою є знак. Тут слід бачити центральне місце психології Виготського.
Відкинувши питання про співвідношення біологічного та соціального, Виготський висунув проблему розвитку культурної поведінки. На його думку, культура полягає в тому, що людина стає господарем власної по-ведінки, яку тепер може змінювати за власним бажанням. Той самий стимул, який у поведінковій психології мав однозначно викликати реакцію, тепер перетворюється в стимул, який сам створюється людиною для того, щоб організувати її поведінку. Але це вже не просто зовнішній стимул, що може бути прирівняний до біологічного та фізичного подразника. Це стимул-знак, котрий має функцію самостимуляції. Це стимул, що став внутрішнім надбанням людини, стимул інтеріоризований. тобто створений в результаті інтеріоризації тілесної дії з предметом.
Сигніфікація як створення ? використання знаків має, за Виготським. покласти чітку межу між людиною і твариною, між біологічним і соціальним. Виготський таким чином ще більше розчленовує психологію на дві взаємовиключні сфери, продовжуючи по суті напрям, початий Дільтеєм, та своєрідно перетворивши вчення про стимули й реакції, тобто основну поведінкову формулу. Правда,
Loading...

 
 

Цікаве